Матеріали VI читань пам’яті Сергія Таращука by Oleksandr Husiev

Матеріали VI Наукових читань пам’яті Сергія Таращука 12-13 квітня 2019 року

м. Миколаїв Видавець Торубара В.В. 2019

УДК 620.92 ББК 31.19я43 М90

ОРГАНІЗАТОРИ

Національний екологічний центр України Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека Творче об’єднання «Дім Бахтових» Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» Національний природний парк «Бузький Гард» Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» Відповідальний редактор: кандидат біологічних наук Г. В. Коломієць Рецензенти: доктор біологічних наук, професор Д. В. Дубина доктор біологічних наук, професор Ю. Г. Масікевич М 90

Матеріали VI Наукових читань пам’яті Сергія Таращука : під редакцією Г. Коломієць — Миколаїв: видавець Торубара В.В., 2019. — 232 с.

ISВN 978-617-7472-29-1 Матеріали присвячені природно-заповідному фонду та екомережі, збереженню історичних ландшафтів та геологічної спадщини, креативним підходам в екологічній освіті. Низка статей розкриває внесок науковців та громадських діячів різних часів у збереження довкілля. Для біологів, істориків, краєзнавців, працівників установ природно-заповідного фонду, спеціалістів у галузі туризму та рекреації, викладачів, студентів, а також осіб, що приймають рішення щодо об’єктів із довкільними ризиками. УДК 620.92 ББК 31.19я43 І8ВК 978-617-7472-29-1

Зміст Вступ

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

Гардашук Т. В. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час Гаврилюк Р. Б., Гардашук Т. В. Мій Скаржинський Старощук Б. О. Сергій Шаповалов та його внесок в екологічний рух України Михалченкова В. М., Шаповалова О. В. До витоків флористичних досліджень губерній Київського учбового округу Чорна Г. А., Мамчур Т. В. От первых общественных экскурсий Янаты А.А.… Веденеева А. К.

7 13 25 29 35 43

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект

Геологічна спадщина території національного природного парку «Бузький Гард» Манюк В. В. Унікальна геологічна пам’ятка на межі трьох областей України Гриценко В. П. Геолого-геофізичне різноманіття докембрійського фундаменту (на прикладі Ситківецької ділянки Українського щита) Решетник М.

49 59 65

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища у складі Южноукраїнського енергокомплексу на стан річки Південний Буг Поширення судинних рослин водойм національного природного парку «Бузький Гард» у зв’язку зі створенням Олександрівського водосховища Коломієць Г. В., Ширяєва Д. В. Оцінка екологічного стану річки Південний Буг в районі Олександрівського водосховища в умовах зміни клімату Тимченко І. В., Гаврилюк Р. Б.

73 73 79

Розділ 4. Земноводні та плазуни Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых

ужеобразных как один из критериев оценки состояния популяции Беляков И. В. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771) о. Хортиця Задорожня В. Ю.

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier,

1840),

в Україні та її природоохоронний статус Титар В. М. Дибка степова Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae) в національному природному парку «Дворічанський» (Харківська область, Україна) Терехова В. В., Коршунов О. В., Клетьонкін В. Г. Поширення Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb. в Україні Жигалова С. Л. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини, що потребують охорони на регіональному рівні Деркач О. М., Чичкалюк Т. О. Додаток А

83 83 89

95 95

99 103 107 110

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ. Екологічна та біоморфологічна структура флори Михайлівського відділення природного заповідника «Єланецький степ» Мельничук С. С., Скрипник М. О. НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ. Рідкісні види рослин та тварин Національного природного парку «Джарилгацький», що знаходяться під загрозою антропогенних впливів Руденко В.П., Коваленко В.М., Руденко А.Г., Коваленко Т.А. Національний природний парк «Хотинський» - один із цінних об’єктів природно-заповідного фонду та національної екомережі України Стороженко Ж. В. Національному природному парку «Білобережжя Святослава» 10 років (короткий історичний нарис періоду створення та початку його діяльності) Чаус В.Б., Козловський Ю.І.

121 121

133

143

149

Історія створення національного природного парку «Бузький Гард» Артамонов В. А., Коломієць Г. В. РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області Романенко М. М., Патрушева Л. І., Куценко С. В. Головні здобутки регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» за 2018 рік Деркач О. М. Флористичні дослідження балки під місцевою назвою «Красні кручі» на території регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» Драбинюк Г. В. ЗАПОВІДНІ УРОЧИЩА. Водорості озера «Лісника» «Олешківського соснового бору» Кириленко В. В., Скребовська С. В. ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків: зміни видового складу та стану популяцій Роман Є. Г. Природно-заповідний фонд Криворіжжя: сучасний стан і перспективи Тротнер В. В. Долина річки Бобер як перспективний об’єкт Смарагдової мережі Оскирко О.С., Василюк О.В., Куцоконь Ю.К., Романь А.М., Некрасова О.Д., Марущак О.Ю.

Розділ 7. Історичні ландшафти

Де відбулася літописна битва на річці Калка Петрович З. О.

161 171 177

181 185

189 199 209

213

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу

Нетривиальные методы экологического образования детской и взрослой аудиторий в Одесском зоопарке Белякова А. И. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи зі студентами у розрізі впровадження освіти для сталого розвитку Нєпєіна Г. В.

213

221 221 225

Вступ У далекі 90-ті, коли Кінбурнський півострів ще не став туристичною Меккою, пустельними пісками ходили пішки дві людини. Це були Сергій Володимирович Таращук та Олег Михайлович Деркач. Вони досліджували флору і фауну півострова, що їхніми зусиллями набув статусу регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», а згодом став національним природним парком «Білобережжя Святослава». В один із спекотних ранків Сергій, одягаючи чобіт, відчув біль у підошві ноги. Невдовзі нога почала пухнути та синіти, а у чоботі була знайдена розчавлена павучиха-каракурт. Отрута вже почала діяти, та роздута нога не поміщалася у чобіт. Поміж тим, сплановані дослідження треба було продовжувати. Тоді Сергій просто прив’язав до підошви ноги тапок. Так і йшли вони кучугурами удвох ще кілька днів, доки не завершили роботи. А коли Олег питав Сергія, як той ходить, відповідь була проста: «А я вниз не дивлюся!». Здається, у цій історії стислий образ усього його життя: уникаючи уваги до власних проблем, досліджувати та зберігати природу. Сам Сергій казав, що працює для збереження довкілля Людини. Він був впевнений, що природа без Людини житиме ще довго, а Людина без природи – ні. Сьогодні ми, учасники вже шостих наукових читань пам’яті Сергія, збираємося у Миколаєві. Обмінюємося своїми знахідками та науковими гіпотезами і згадуємо тих, хто, не дивлячись вниз, крок за кроком відкривав для нас горизонти.

Розділ 1 Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва Гардашук Тетяна Василівна Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України Цьогорічні Наукові читання пам’яті Сергія Таращука не можуть відбутися без згадування Ярослава Мовчана (11.08.1957 – 18.09.2017) – знаного еколога, природоохоронця, державного й громадського діяча. Адже всі питання, винесені на порядок денний цього зібрання, так само як і коло його організаторів безпосередньо пов’язані з діяльністю Ярослава Івановича. Ба більше, поява на природоохоронній мапі України низки природоохоронних об’єктів та розбудова національної екологічної мережі є безпосереднім результатом його багаторічної самовідданої праці (Діяльність Ярослава Мовчана). Ярослав Мовчан був постійним і активним учасником Наукових читань пам’яті Сергія Таращука, адже його та Сергія пов’язувала не лише дружба, а й спільні наукові та громадські інтереси в царині охорони природи, збереження унікальних об’єктів природно-культурної спадщини, на які така багата Миколаївщина. На жаль, цього разу Наукові читання вперше відбуватимуться без Ярослава Мовчана. В цьому стислому нарисі я хотіла би написати про Ярослава Мовчана не лише як про знаного еколога, а, насамперед, як про непересічну особистість, яку можна охарактеризувати як провідника Нового Просвітництва. Від Просвітництва до Нового Просвітництва. На формування світогляду нашого з Ярославом Мовчаном покоління, котре зростало в час стрімкого науково-технічного прогресу та перших космічних польотів, значний вплив мали науково-популярні журнали «Наука и жизнь», «Знание — сила» тощо, що популяризували ідеї про всесильність людського розуму та знань як знаряддя підкорення природи. Але наше покоління стало й свідками перших екологічних негараздів і катастроф, як наслідків радянських планів перетворення природи. Досі пам’ятаю київський сніг, що почорнів від пилових бурь взимку 1969 року, і сам пил, що бив у очі й скрипів на зубах дорогою до школи й назад, а потім перші зими без снігу. То вже згодом стало відомо, що пилові бурі – наслідок недолугої меліорації й осушення поліських боліт, а безсніжні зими – ознака глобальних кліматичних змін. Найтрагічнішим наслідком підкорення «мирного атома» стала Чорнобильська катастрофа 1986 року.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

Нестримне прагнення людини, озброєної знаннями й технікою, підпорядковувати собі світ значною мірою пов’язують із європейським раціоналізмом Нового часу та Просвітництвом як широким європейським явищем та інтелектуальним трендом 17 – 18 ст. Знання допомогли людині досягти неймовірних успіхів. Але зворотнім боком науково-технічного прогресу стали дегуманізація суспільства й деградація природи, що виявила себе в глобальних та регіональних екологічних кризах, під час аналізу яких вже висловлено чимало критики на адресу просвітництва. Крайніми формами такої критики є антисциєнтизм та антитехнологізм під гаслами повернення до природи. Говорячи ж про реалізацію радянських планів підкорення природи, внаслідок яких практично вся територія України до кінця 1980-х перетворилася на зону екологічного лиха, відповідальність за них слід перекладати не так на раціо (з якого мало б випливати раціональне природокористування), як на невігластво тоталітарної системи, що повністю ігнорувала думку громадськості, у тому числі й наукової. В Західній Європі та США 1960-ті – 1970-ті роки вважають початком екологізації всіх сфер суспільно-політичного життя, тобто проникнення ідей залежності життя людини від стану довкілля в сферу політики, а також усвідомлення ролі знань про функціонування природних екосистем для подальшого існування людства: які знання потрібні людині, як вона має їх використовувати, чи повинні знання обмежуватися моральними чинниками? Ці питання безпосередньо пов’язані з переосмисленням просвітницького проекту задля оцінки його перспектив. Просвітництво як багатогранне явище, квінтесенцією якого, згідно Іммануїлу Канту, є вихід людини з «неповноліття» (Aufklärung) та здатність публічно користуватися власним розумом, жодною мірою не можна вважати неактуальним. «Вихід з неповноліття», зауважує Мішель Фуко, постає «як факт, як актуальний процес, але також і як завдання або обов’язок», коли людина сама є відповідальною за свій стан неповноліття, а отже, може вийти з нього, лише змінюючи себе (Карівець, 2015, c.110). Це дає підстави говорити про незавершеність просвітницького проекту на користь безперервної праці. Подальший його розвиток постає як тривалий і складний процес, що охоплює «елементи соціальних перетворень, типи політичних інститутів, форми знання, проекти раціоналізації знання та практик, технологічні зміни, які дуже важко визначити одним словом, навіть при тому, що багато з цих феноменів досі не втратили своєї важливості.» (Карівець, 2015, с.114). Таким чином, просвітницький проект насправді потребує переосмислення відповідно до реалій сучасності, і це відбувається, зокрема, у формі пропонованих концепцій Нового, або Другого Просвітництва (New Enlightenment, Second Enlightenment, Re-enlightenment). В чому ж полягає суть Нового Просвітництва і хто є його провідниками? Нове Просвітництво, як і Просвітництво 17-18 ст., – складне, багатогранне явище, але в ньому з’являється ще один вагомий аспект, якого не було

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

в попередні часи, а саме екологічний, який охоплює і взаємозв’язки людини зі світом, і власне облаштування людиною свого людського світу з його соціально-економічними, політичними, інституціональними принципами і зв’язками. Цілком слушно, що трансформації просвітницького проекту також характеризують як Екологічне, або Зелене Просвітництво. Як зазначалося, одним із головних закидів на адресу просвітницького проекту стали глобальні та локальні екологічні кризи як наслідок безупинного прагнення людини панувати над світом. Відповідно, найскладнішим викликом є здатність людства стримати свої панівні амбіції, зупинити екологічні кризи та подолати їхні негативні, що потребує консолідації дій міжурядових організацій, неурядових міжнародних об’єднань, національних урядів, місцевих громад, громадських об’єднань і кожної свідомої людини. Для майбутнього однаково небезпечні як безмежна, некритична віра в усесильність знань без жодних моральних запобіжників, так і самовдоволене невігластво. На подолання цих небезпек і спрямоване Нове, або Друге, Просвітництво. Іншими словами, перед людьми постає цілком раціональне завдання – визначити межу людських знань і розуму, волі та відповідальності. Нове Просвітництво не може бути хибно редуковано до антисцієнетизму, заперечувати прогрес чи перебільшувати інтуїтивні романтичні уявлення про гармонію між людиною та природи (Michael Marien, 2018). Відповідно, Нове Просвітництво характеризують як поєднання раціональності та скептицизму з вищими цінностями гуманістичної культури (Toward a New Enlightenment, 1994). Розлогу характеристику Новому Просвітництву надає Клаус Маєр-Абіх в книзі «Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту», говорячи про необхідність усвідомлення людиною своєї спорідненості з усім іншим світом і, власне, — про нагальність «відповідного просвітництва стосовно ролі людини в природі». К. Маєр-Абіх наголошує на «потребі доповнити перше просвітництво щодо природної рівності людей (їхньої рівності від народження) другим просвітництвом – щодо нашої природної спорідненості з усім іншим світом» (Маєр-Абіх, 2004, с.46). Запропонований К.Маєер-Абіхом розвиток просвітницької програми полягає у припущенні рівноправності між різними видами живих істот, що «попри їхню Нерівність, ґрунтується на їхній спорідненості» (Маєр-Абіх, с.49). Згідно настановам просвітництва, попри відмінності, людей слід сприймати як рівних в їхньому спільному бутті. Цей принцип має лягти в основу Нового, або Другого Просвітництва, – бачити спорідненість людей з рештою світу замість позиціонування себе «чимось ліпшим за природу» (Маєр-Абіх, 2004, с.50). Платформу для Нового Просвітництва пропонує книга, видана 2018 року до 50-річчя Римського клубу під назвою «Come On! Capitalism, Shorttermism, Population and the Destruction of the Planet» ( Ernst von Weizsaecker, Anders Wijkman), в якій піддаються критики попередні тренди суспільно-економічного поступу та пропонуються принципи розбудови більш збалансова-

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

ного світу, які охоплюють 18 категорій, що стосуються подальшого розвитку економіки, енергетики, сільського господарства, урбанізації, дій на захист клімату, фінансового сектору та охорони здоров’я, посилення ролі громадянського суспільства та колективного лідерства, удосконалення глобального врядування та дій на національних рівнях, а також освіти для збалансованої цивілізації (Education for a Sustainable Civilization). Мірилом успішності та розвитку має бути індекс зростання національного щастя (Gross National Happiness Index) (Michael Marien, 2018). Відповідно, провідниками Нового Просвітництва є особистості та спільноти, котрі поділяють ці принципи і готові працювати над їх втіленням заради збалансованого майбутнього планети. Український контекст. Відновлення Україною державної незалежності 1991 року також можна характеризувати як вихід з неповноліття, як час «жити своїм розумом» і нести відповідальність за розбудову громадянського суспільства. Для України це був час викликів, адже на практиці розбудова незалежної держави виявилася надзвичайно складною задачею. Водночас на початку 1990-х відкривалося і вікно можливостей. 1992 року Україна взяла участь в Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку, або Саміті Землі (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), під час якої було підписано низку визначальних міжнародних документів (Декларація з навколишнього середовища і розвитку, Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, Конвенцію про біологічне різноманіття та ін.). Це надавало неабияку можливість для формування стратегії екологічної політики відповідного до міжнародних принципів і критеріїв, широкої співпраці на глобальному та європейському рівнях з метою переходу на засади сталого (збалансованого) розвитку. Тому можна стверджувати, що розбудова незалежної української держави стала входженням її в добу Нового Просвітництва. Реалізація цих завдань потребувала матеріальних і, насамперед, людських, інтелектуальних, соціальних ресурсів. Україна потребувала провідників Нового Просвітництва. Без перебільшення можу стверджувати, що одним із провідників Нового Просвітництва в Україні був Ярослав Мовчан – цілісна й багатогранна особистість, яка поєднувала в собі наукову компетентність, громадський активізм, любов до природи й рідної країни, щире прагнення змінити світ на краще та повсякденна самовіддана праця заради реалізації високої мети. Маючи здатність мислити стратегічно та комплексно, бачити проблеми ширше й глибше, він належав до когорти людей, чиї інтереси виходили далеко за межі своєї спеціальності, ботаніки. Всі, хто мав нагоду спілкуватися з Ярославом Мовчаном, знайомі з його життєвим кредо – «Світ недосконалий, але ми можемо зробити його кращим. Життя цікаве і дає нам фантастичні можливості!». Щире прагнення Ярослава Мовчана змінити світ на краще і переконаність у тому, що це можливо зробити

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

безнастанною повсякденною працею надзвичайно суголосне тезам «Повернення до життя», що їх сформулював згадуваний вже К. М. Маєр-Абіх, де, зокрема, німецький філософ стверджує, що світ із людьми повинен бути «прекраснішим і ліпшим, ніж світ без людей», а це означає, що в умовах екологічної кризи «людина має не капітулювати перед викликами, а прагнути ще більше поліпшити світ» (Маєр-Абіх, 2004, с.131). Практичним виявом цієї настанови можна вважати Конвенцію ООН про біорізноманіття, спрямовану на збереження біологічного різноманіття, збалансоване використання всіх його компонентів, рівний і справедливий розподіл вигод від генетичних ресурсів, Пан-Європейську екологічну мережу та Національну екологічну мережу, Конвенцію з охорони Чорного моря, Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція), Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція), Оргуську конвенцію, інші програми та ініціативи глобального, європейського та національного рівнів. Я не буду перераховувати в цьому стислому нарисі зроблене Ярославом Мовчаном. Про це можна дізнатися на сайті, присвяченому його пам’яті (Діяльність Ярослава Мовчана). Значно важливіше зрозуміти, що зроблене Ярославом Мовчаном виходить далеко за межі сумлінної роботи на державній посаді, в громадському секторі, викладацької чи наукової діяльності. Зроблене Ярославом Мовчаном також свідчить, що він поділяв цінності Римського клубу. Це те, що робить його провідником ідей Нового Просвітництва, де освіта і просвіта відіграють вагому роль, але не заступають комплексного бачення сучасного стану речей і перспектив майбутнього. Втім, Ярослав Мовчан надавав освіті й просвіті надзвичайно великої ваги, оскільки всі розроблювані і втілювані ним програми і проекти містили освітню складову, обстоював необхідність розроблення та ухвалення закону про екологічну освіту в Україні. Варто також згадати його виступи в пресі, на радіо та телебаченні, викладацьку роботу в Національному університеті Києво-Могилянська Академія та Національному авіаційному університеті. В житті, спілкуванні, роботі Ярослав Мовчан був скромним і немарнославним, але він був свідомий своєї місії на Землі, а тому цінував визнання власних зусиль не так для задоволення амбіцій, як для усвідомлення того, що зроблене ним потрібне й корисне для людей і природи, що світ змінюється на краще. Тож пам’ятаймо і продовжуймо справи, започатковані Ярославом Мовчаном.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан як провідник Нового Просвітництва

Список використаних джерел

Діяльність Ярослава Мовчана задля підвищення міжнародного іміджу України у сфері екологічної політики та збереження біорізноманіття України. Життя та діяльність Ярослава Мовчана – мрія про досконалий світ. – [Electronic resource]. – Access mode : https://interecocentre. weebly.com/1071108810861089108310721074-105210861074109510721085106510861073-10871072108411031090107210831080.html Карівець І. Критика розуму як спосіб звільнитися від меж (Передмова до публікацій перекладу «Що таке Просвітництво” Мішеля Фуко / І. Карівець // Humanitarian vision. - 2015. - Vol. 1, Num. 2. - С. 109-116. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. Переклад з нім., післямова, примітки Анатолія Єрмоленка. – Київ: Лібра, 2004. – 196 с. Michael Marien. Book Review of Come On!: A Report to the Club of Rome: New Frontiers. [Electronic resource]. – Access mode : https://www.cadmusjournal. org/files/pdfreprints/vol3issue4/Book-Review-Come-On!-A-Report-to-the-Club-ofRome-MMarien-Cadmus-V3-I4-Reprint.pdf Toward a New Enlightenment. Philosophy of Paul Kurtz / Ed. with introduction by by Vern L.Bullough and Timothy J.Madigan. – New York: Routledge, 1994. – 401 p.

Ярослав Мовчан: людина, що випередила час Гаврилюк Руслан Борисович Національний екологічний центр України Гардашук Тетяна Василівна Інститут філософії НАН України

«Життя – цікаве і дає нам фантастичні можливості!» (Ярослав Мовчан)

Ярослав Іванович Мовчан (1957–2017) відіграв ключову роль в становленні довкільної сфери в Україні в період після здобуття незалежності. Непересічний інтелектуал, науковець та громадський діяч, Ярослав Мовчан зробив визначний внесок у формування національної екологічної політики, становлення природоохоронної сфери, розвиток громадського екологічного руху. На початку 90-х років ХХ ст. він з колегами й однодумцями запроваджував у довкільну сферу України європейські цінності та зробив нашу державу активним учасником європейського процесу формування екологічної політики. Значною мірою завдяки зусиллям Ярослава Мовчана в Україні розроблено концепцію національної екомережі, створено низку національних природних парків; наша держава стала повноцінним учасником міжнародних договорів та Конвенцій. Ярослав Мовчан – унікальна особистість, науковець із енциклопедичними знаннями та стратегічним державницьким мисленням, що мав незламний дух і був справжнім патріотом України. Ярослав Мовчан мав світогляд, який значно випереджав час і українські реалії. В роки, коли країна думала про важке сьогодення, він намагався закласти підвалини успішного майбутнього України. Так, в 1990-х роках було сформовано прогресивне на той час українське довкільне законодавство, а в Конституції України з’явився термін «довкілля». Профільне Міністерство почало відстоювати інтереси збереження довкілля у протистоянні із енергетичним лобі. На початку 2000-х років Ярослав Мовчан активно впроваджував ідею національної екомережі, яка втілилась у відповідні Закони – «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки» (2000) та «Про екологічну мережу України» (2004); стала вектором для розвитку мережі природно-заповідних територій. Ярослав Мовчан послідовно обстоював принцип екоімперативу – обов’язковість урахування законів функціонування екосистем та принципів охорони природи під час розробки та впровадження економічних програм усіх рівнів – від національного до локального. Саме цей принцип мав лягли в основу екозбалансованого розвитку України. Ярослав Мовчан вірив у демократичну Україну, що розвивається в європейському співтоваристві із дотриманням екологічних цінностей, які стали

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

б правилом поведінки кожного громадянина та держави в цілому, основою існування вільної, незалежної і здорової нації. Ярослав Мовчан часто повторював слова: «Якщо не буде природного довкілля, то все інше втратить будь-який сенс для людини на цій планеті», які надзвичайно суголосні старовинній пісні індіанців племені Крі провінції з Північної Америки [6, с.51]: Після того, як буде зрубане останнє дерево, Після того, як буде отруєна остання річка, Після того, як буде впіймана остання риба, Тільки тоді стане зрозумілим, що гроші не можна їсти. Ярослав Мовчан отримав вищу освіту в Чернівецькому університеті, де з відзнакою закінчив біологічний факультет (1979). Під час навчання він мав нагоду поринати у чудову бібліотеку наукових видань, що сформувалась в університеті ще з австро-угорських часів. 1980 року Ярослав Мовчан вступив до аспірантури Інституту ботаніки АН УРСР (з 1992 р. – Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України), де під керівництвом відомого вченого академіка Юрія Шеляг-Сосонко вже через три роки захистив кандидатську дисертацію, а згодом започаткував новий напрям дистанційних фітоіндикаційних досліджень. Діяльність молодого вченого була значно ширшою від усталених рамок. Ярослав Мовчан ще в Чернівецькому університеті здобув додаткову освіту за фахом «соціологія» і надалі чи не основною своєю місією вважав зміну свідомості суспільства, прищеплення ідей гармонізації суспільства і довкілля, яку проніс через все своє життя. Маючи глибокі фахові знання, Ярослав Мовчан активно пропагував екологічні знання через науково-популярні публікації, громадську діяльність. Бажання Ярослава Мовчана побудувати процвітаючу Україну привело його на державну службу. Працюючи в профільному Міністерстві на посадах заступника міністра (1993–1998), начальника (директора) департаменту (2000– 2006), він впроваджував наукові досягнення та європейські практики в сферу державного управління. На державних посадах Ярослав Мовчан органічно поєднував фахову компетентність під час формування стратегії національної природоохоронної та екологічної політики з її практичним втіленням, управлінський хист – з опорою на наукову експертизу та громадський активізм. В той же час Ярославу Мовчану в складі колективу авторів присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки за роботу «Розроблення та впровадження наукових основ і практичних засад збереження біорізноманіття як неодмінної умови сталого розвитку України» (2005), де сформульовано засадничі принципи формування та оптимізації системи природно-заповідного фонду України, вперше методологічно опрацьовані правові аспекти концепції сталого розвитку України, що базується на збалансованому поєднанні економічної, соціальної та екологічної складових розвитку в довгостроковому

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

контексті. Після періоду державної служби, Ярослав Мовчан зосередився на науковій та викладацькій діяльності. Він захищає докторську дисертацію (2009), присвячену збереженню біорізноманіття України – вихідної умови переходу країни на засади екозбалансованого розвитку. Під його науковим керівництвом працює лабораторія екобезпеки науково-навчального центру «Екобіобезпека» Національного авіаційного університету (2007–2017), за англомовним курсом готуються магістри з екологічних спеціальностей, випускаються кандидати наук з екологічної безпеки. В цей період Ярослав Мовчан значну увагу приділяє науковим дослідження за напрямом енергоефективності, енергозбереження, розвитку відновлюваної енергетики, зокрема, вітроенергетики. Однак протягом усього періоду своєї активної діяльності – до останніх миттєвостей життя – чи не найбільшу свою увагу Ярослав Мовчан приділяв побудові в Україні громадського суспільства, становленню громадського екологічного руху, що мав вплинути на трансформацію країни, сприяти її переходу на шлях екологічно безпечного розвитку. Як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (1986, 1988, 2002). Ярослав Мовчан цілком усвідомлював небезпеку для майбутнього країни хижацького ставлення до її природи й природних ресурсів, вмотивованих отриманням миттєвого зиску. Він був глибоко переконаний, що дієвим інструментом впливу на майбутнє країни є громадський рух. На хвилі здобуття незалежності він з групою однодумців ініціював створення громадської екологічної організації нового типу, яка б відрізнялося від контрольованих владою квазі-громадських організацій, що існували в СРСР, – Національного екологічного центру України (НЕЦУ). Ініціаторами створення НЕЦУ була проведена масштабна організаційна робота, що полягала у залученні широкого кола зацікавлених осіб та організацій, створення регіональних філій, розроблення засадничих принципів функціонування та Статуту нової організації [1]. Останні положення Статуту НЕЦУ узгоджувалися в Міністерстві юстиції УРСР, коли в Москві влада була узурпована ГКЧП, що ставило під загрозу демократичні зміни на теренах вже немічного СРСР. Проте і вчений секретар НЕЦУ, і юристи Мінюсту продовжували сумлінно виконувати підготовчу роботу з реєстрації нової громадської організації. Державна реєстрація НЕЦУ відбулася через 6 днів після Україною державної незалежності – 30 серпня 1991 р. НЕЦУ став першою громадською організацією, зареєстрованою вже в незалежній Україні, і одною із провідних екологічних неурядових організацій на теренах сучасної України. Засновниками НЕЦУ, окрім Ярослава Мовчана, були відомі вітчизняні політики і науковці – лідери громадської думки того періоду. Серед них [5]: академіки НАН України Юрій Глеба, Михайло Голубець та Юрій Шеляг-Сосонко, Тетяна Гардашук та Володимир Антоненко, Іван Заєць, Юрій Костенко, Леонтій Сандуляк, Юрій Рубан, Віктор Свіженко. НЕЦУ був заснований науковцями як

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

експертна академічна організація. Місія НЕЦУ визначалася як діяльність задля збереження та відновлення природи, подолання екологічних криз, забезпечення прав людей на чисте та здорове довкілля на основі консолідації інтелектуального і творчого потенціалу України. Громадська діяльність була неодмінною складовою багатогранної діяльності Ярослава Мовчана як державного діяча, науковця, викладача. Хоча професійною діяльністю в НЕЦУ він займався лише на першому етапі створення та функціонування організації – до квітня 1993 р., обіймаючи посаду виконавчого директора. Проте Ярослав Мовчан ніколи не полишав громадську роботу. Він був генератором ідей та натхненником діяльності природоохоронної та екологістської громадськості України, членом Ради НЕЦУ – керівного органу організації, обирався головою НЕЦУ. Яскравий штрих важливості громадської діяльності для Ярослава Мовчана – не пропущене жодне щомісячне засідання ради НЕЦУ протягом останніх 7 років коли він очолював організацію. За ініціативи НЕЦУ в 1996 р. була сформована перша громадська рада при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, яка стала предтечою інституту громадських рад, що зараз існують при органах виконавчої влади і є важливим та неодмінним інструментом впливу громадськості на владу. Цією ініціативою зараз успішно користується усе громадське суспільство України. Ярослав Мовчан мав виняткову здатність стратегічно мислити та об’єднувати навколо себе людей, відкриваючи перед послідовниками нові можливості та вселяючи віру в успіх, навчаючи системно працювати. Одним із його улюблених висловів було «Нехай квітне 100 квіток», а життєвим принципом – виховувати молодь в дусі екологічності та надавати їй можливість реалізувати свій потенціал. Це був один із важелів його впливу на зміни в державі, який і зараз продовжує діяти на різних рівнях – від локального до державного, де працюють учні та послідовники Ярослава Мовчана. Його вплив на людей був відчутний після першого спілкування, якого часто вистачало для усвідомлення співрозмовником екологічної проблематики та зміни системи цінностей на користь екологізації. Поряд із загальним баченням майбутнього країни, Ярослав Мовчан бачив і основні екологічні загрози, які слід було подолати. Серед них – негативні впливи енергетики, транспорту, видобувної промисловості, сільського господарства без належної екологічної експертизи, урахування всіх екосистемних чинників та бачення віддалених наслідків. Особливе місце в житті Ярослава Мовчана посідала боротьба за збереження Бузького Ґарду – одного з природних див України та унікальної історичної пам’ятки козацьких часів. Ярослав Мовчан намагався зупини будівництво Ташлицької ГАЕС – проекту, реалізація якого веде до знищення як природної, так і історичної спадщини. Ярослав Мовчан називав цей проект «глупством» та намагався будь-що вплинути на його впровадження.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

Навесні 2017 р. Ярослав Мовчан брав безпосередню участь у громадських слуханнях проекту чергового підняття рівня Олександрівського водосховища, що експлуатується як нижня водойма Ташлицької ГАЕС, переконуючи місцеву громаду та владу об’єктивно оцінювати неминучі загрози технічно, економічно і морально застарілого проекту. 15 вересня 2017 року Ярослав Мовчан провів останній захід в своєму житті – масштабний семінар, присвячений небезпекам розвитку гідроенергетики на Південному Бузі, що відбувся у Миколаївській обласній раді [3]. На семінарі міським головою Миколаєва вперше з 1990-х років були ініційовані громадські слухання щодо проекту підняття рівня Олександрівського водосховища, а керівництвом області була підтверджена необхідність глибокого експертного аналізу впливів проекту та необхідності застосування по-європейські виважених, компетентних підходів для ухвалення рішень. Оцінюючи персону Ярослава Мовчана в державотворчі процеси в Україні, слід відзначити його комплексний вплив як вченого, громадського та державного діяча на зміну парадигми розвитку держави – переходу на засади екозбалансованого розвитку шляхом сприяння запровадженню принципів, задекларованих самітами ООН (Ріо-1992, Йоганнесбург-2002, Ріо-2012), Цілей розвитку тисячоліття (2000) та Цілей сталого розвитку (2015), принципів екологічного законодавства Європейського Союзу. За активної участі Ярослава Мовчана Україна стала стороною низки міжнародних договорів, ратифікованих за час його роботи в Міністерстві. Ярослав Мовчан був ініціатором приєднання України до: • Конвенції про біорізноманіття 1992 року (1994, набуття чинності 1995), • Бернської конвенції (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 року (1996); • Рамсарської конвенції (Конвенція про водно-болотні угіддя) 1971 року із поправками 1982 та 1987 років (1996); • Конвенції про захист Чорного моря від забруднення 1992 року (1994); • Боннської конвенції (Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин) 1979 року (1999); • Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори; що перебувають під загрозою знищення 1973 року із виправленнями 1979 року (1999); • Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат 2003 року (2004). Ярослав Мовчан був координатором багатьох міжнародних довкільних програм та заходів: • активно сприяв створенню Регіонального екологічного центру (РЕЦКиїв) з метою залучення в Україну міжнародної фінансової допомоги на під-

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

тримку громадських екологічних і природоохоронних ініціатив; • очолював групу екологічних радників Програми IUCN (МСОП) країн Центральної і Східної Європи з метою досягнення міжнародних стандартів стану довкілля в України; • брав участь у розробці Стратегічного плану з відновлення та захисту Чорного моря (1996), його впровадженні та перегляді (2009); • зробив вагомий внесок у розробку Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів, на 2001–2010 рр.; • зробив значний внесок в підготовку, підписання та ратифікацію Протоколу про захист біологічного та ландшафтного різноманіття Чорного моря до Бухарестської конвенції (2006); • сприяв підготовці (1996) та ратифікації (2003) Україною «Угоди про збереження китоподібних Чорного моря; Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану». Ярослав Мовчан широко представляв інтереси України в сфері охорони довкілля на міжнародному рівні, зокрема як: • член Комітету «Здоров’я та довкілля» Європейського бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я та Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (Копенгаген, 1997–1999); • заступник голови Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (Женева, 1998-1999); • член Ради Глобальної екологічної фундації (ГЕФ, Вашингтон, 1997– 2001); • голова делегації України на Міністерській конференції «Довкілля для Європи» (Оргус, 1998) та підписант від України Оргуської конвенції; • представник України в Постійному Комітеті Бернської конвенції Ради Європи (Страсбург, 1995–1998, 2000–2006); • національний координатор Міжнародної екологічної програми з проблем довкілля Чорного моря (1993–1998, 2000–2006); а також брав участь у підготовці міжнародного Стратегічного плану дій щодо відновлення та охорони Чорного моря (1996), представник України в Чорноморській Комісії (20002006); • голова групи екологічних радників Програми IUCN (МСОП) для країн Центральної і Східної Європи (Гланд, 1995–1997), член комісії МСОП з освіти та комунікації (1998–2017); • співголова конференції сторін-підписантів Угоди про збереження водно-болотних птахів Афро-євразійського ареалу (AEWA, 1995., Нідерланди); • координатор «Європейського року збереження природи» (ENCY – 1995) в Україні, ініційованого Радою Європи (1995), та відзначення десятиліття ENCY в Україні (2006 ); • член Бюро Допоміжного органу Конвенції з біорізноманіття з наукових та технологічних питань (SBSTTA, 2002-2004);

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

• ініціатор проведення Міністерської Конференції «Довкілля для Європи» в Україні (2003); • співавтор Київської резолюції з біорізноманіття (2003); • співініціатор і співавтор Карпатської конвенції (2001–2003) та протоколу з біорізноманіття до неї (2004–2006); • співавтор Протоколу «Про стратегічну екологічну оцінку» до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенції Еспо) (2003). Ярослав Мовчан користувався беззаперечним авторитетом в міжнародних та вітчизняних експертних середовищах, ініціював співпрацю України з низкою міжнародних організацій: • Ліси Америки ( AmericanForests’ «GlobalReLeaf»); • Міжнародний союз збереження природи (International Union of Nature Conservation), IUCN; • Світовий фонд дикої природи (WorldWidlifeFund, WWF); • Прибережний та морський союз (Coastal and Marine Union, EUCC); • Європейський центр збереження природи (European Centre fora Nature Conservation, ECNC); • Глобальний екологічний фонд (Global Environmental Facilities,GEF); • Світовий банк (World Bank). Ярослав Мовчан сприяв створенню Українського комітету підтримки програми ООН з довкілля (УкрЮНЕПКом, 1994) та діяльності центру «NATUROPA» Ради Європи в Україні (1995), був членом Української асоціації Римського клубу. На національному рівні Ярослав Мовчан був ініціатором та один з авторів текстів для таких законів України: • «Про природно-заповідний фонд України» (1992); • «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки» (2000); • «Про екологічну мережу України» (2004); • «Про Червону книгу України» (2002). Ярослав Мовчан брав безпосередню участь у створенні або сприяв створенню та розширенню низки об’єктів природно-заповідного фонду України, а саме: • природних заповідників: • «Єланецький степ» (1996); • «Горгани» (1996); • Опукський (1998); • Казантипський (1998).

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

• Національних природних парків: • «Вижницький» (1995); • «Подільські Товтри» (1996); • «Святі гори» (1997); • «Яворівський» (1998); • «Ужанський» (1999); • «Гуцульщина» (2002); • «Ічнянський» (2004); • «Великий Луг» (2006); • «Мезинський» (2006); • «Голосіївський» (2007); • «Прип’ять-Стохід» (2007); • «Слобожанський» (2009); • «Бузький Гард» (2009). • регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» (1994). Ярослав Мовчан також опікувався створенням: • Національних природних парків: • «Верховинський» (2010); • «Дністровський каньйон» (2010); • «Північне Поділля» (2010). • ботанічного заказника загальнодержавного значення «Мале філофорне поле» (2012). За видатні заслуги Ярослав Мовчан удостоєний відзнаки «American Forests» (1994), відзнаки Чорноморської комісії та ГЕФ/ПРООН (Стамбул, 2006), Почесних грамот міністра охорони довкілля (2003), голови Національного агентства України в сфері енергоефективності (2011) та інших. Ярослав Мовчан вірив у можливість кардинальних позитивних змін у рідній країні після Революції Гідності (2013–2014), був активним учасником Майдану, членом наукової сотні. Після перемоги Революції Гідності Ярослав Мовчан докладав зусиль до привернення уваги до довкільної тематики на рівні законодавчої та виконавчої влади. Особливо гостро він сприймав ситуацію з обмеженням можливостей Міністерства екології та природних ресурсів України через ліквідацію його територіальних органів у попередні роки та вважав за необхідне відновлення інституційної спроможності Міністерства. Також Ярослав Мовчан наголошував на необхідності подолання інших ключових проблем в сфері довкілля: мораторій на екологічні перевірки, втрата дієвості Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, відсутність системи екологічного моніторингу та конструктивного діалогу влади з громадськістю, брак координації наукових досліджень, вади кадрової політики. Ярослав Мовчан був яскравою і непохитною людиною, справжнім до-

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

слідником, що втілював отриманні результати в життя. Основну увагу протягом свого творчого життя Ярослав Мовчан приділяв дослідженням біорізноманіття [2, 4] як фундаментального прояву і властивості живої природи. Однак його наукові інтереси корегувалися в часі відповідно до глобальних викликів сьогодення. Вони були пов’язані з методологією та теорією біології (зокрема геоботаніки та екології), досліджень структурно-функційної організації та еволюції біо- та екосистем, моніторингу і оцінки стану довкілля, екологічно-збалансованого розвитку, екополітики, енергоефективності, зміни клімату тощо. Ярослав Мовчан став автором і співавтором понад двадцяти монографій і понад 250 статей. Ярослав Мовчан привносив в українську науку світові тенденції, чому сприяла його активна міжнародна діяльність. Зокрема, він брав участь у програмі академічних обмінів в Нідерландському Інституті передових досліджень (NIAS, Вассенаар, 1997), у підготовці, виконанні і координації наукових проектів, вільно володів англійською, польською, російською, українською мовами. У Ярослава Мовчана було багато планів, які мали зробити недосконалий людський світ кращим… Справу Ярослава Мовчана тепер продовжують його учні та послідовники, які втілюють стратегічні плани Вчителя.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

Ярослав Мовчан (1957–2017) кандидат біологічних наук (1983), доктор біологічних наук (2009), лауреат державної премії України в галузі науки і техніки(2005), заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (1993–1999), консультант з екологічних та земельних питань Секретаріату Верховної Ради України (1999–2000), завідувач лабораторії Інституту досліджень навколишнього середовища та природних ресурсів Ради національної безпеки та оборони України (1999–2000), начальник управляння Міністерства екології та природних ресурсів України, директор департаменту Міністерства екології та природних ресурсів України (2000–2006 рр.), завідувач лабораторії екобезпеки ННЦ «Екобіобезпека» Національного авіаційного університету (2007–2017), професор кафедри екології Національного авіаційного університету. Ініціатор створення та співзасновник Національного екологічного центру України (1991), його багаторічний голова та яскравий лідер.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Ярослав Мовчан: людина, що випередила час

Список використаних джерел

Гардашук Т. 1991. Національний екологічний центр: яким йому бути? // Ойкумена: Український екологічний вісник. – 1991. – № 1. – С. 101–104. Гардашук Т.В. Благоговіння перед життям. Конвенція про біологічне різноманіття — 25 років у дії // Газета «День»: №86-87, (2018) https:// day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/blagogovinnya-pered-zhyttyam Годі вирішувати долю Південного Бугу з точки зору господарської доцільності // http://necu.org.ua/hodi-vyrishuvaty-dolyu-pivdennohobuhu-z-tochky-zoru-hospodarskoyi-dotsilnosti/ Дубина Д.В., Безусько А.Г., Безусько Л.Г., Вакаренко Л.П., Олешко А.М. Світлій пам’яті Ярослава Івановича Мовчана // Український ботанічний журнал. – 2018. – № 75 (2). С. 205–208. Засновники Національного екологічного центру України // http:// necu.org.ua/about/zasnovnyky/ Statement to IPF–3 by Indigenous people representative, 9 – 20 September, 1996, Geneva. – Детальніше див.: Гардашук Т.В. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. – Київ: ТОВ «ВПЦ Техпринт», 2000. – 126 с.

Мій Скаржинський (До реконструкції образу Віктора Петровича Скаржинського) Старощук Борис Олексійович Спілка дизайнерів України Так склалося, що вперше про цю людину я почув, коли мені було років десять-одинадцять. З батьками ми приїхали до Трикрат провідати діда Сашка, Олександра Васильовича Білого. Був він дядьком моєї мами, рідним братом моєї бабусі Софії Василівни. Там я і справжній ліс вперше побачив! Рукотворний ліс Віктора Петровича! Шляхи моєї професійної діяльності, дякуючи Богу, звели мене з великими ентузіастами заповідної справи – Сергієм Таращуком, Олегом Деркачем, Сергієм Шаповаловим. Від них я вдруге почув про Віктора Петровича Скаржинського, працюючи за їх дорученням над деякими ілюстративними матеріалами, що стосувались новоствореного регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя”. Нажаль, перший буклет та й серія наступних видань про заповідний об’єкт мали один суттєвий недолік – там не було портрету знаменитого господаря краю, патріарха степового лісорозведення В.П. Скаржинського. Можливості нашого пошуку були обмежені, часи були тоді ще доінтернетні. Чергова спроба знайти достовірне зображення В.П. Скаржинського була пов’язана з роботою О. М. Деркача над створенням експозиції відділу природи в нових приміщеннях Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Пошук в Інтернеті дав лише 5-6 ілюстрацій жахливої якості, деякі навіть карикатурної (мал. 2). Цікаві роздуми над образом нашого співвітчизника опублікував художник Сергій Пантелійчук [1, с. 125-127]. Проте, на початку 2012 року прижиттєвий портрет В.П. Скаржинського випадково знайшов О.М. Деркач в експозиції Одеського історико-краєзнавчого музею (мал. 1). Там збереглась невеличка літографія, автором якої є Фрідріх Гросс – сучасник Віктора Петровича, відомий на той час художник-пейзажист. Цей портрет, як найбільш достовірний, на мій погляд, став прототипом для моєї власної реконструкції образу В.П. Скаржинського, відправним при створенні власної серії портретів Віктора Петровича. На мал. 3, 4 представлено дві з моїх робот над образом В.П. Скаржинського. Робота триває і далі.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Мій Скаржинський

Список використаних джерел

Скаржинський Віктор Петрович / упорядники О.М. Дорошенко, Н.М. Дорошенко // Київ, Видавництво ТОВ «Спринт-Сервіс», 2013. – С. 125127.

Сергій Шаповалов та його внесок в екологічний рух України

Михалченкова Вікторія Миколаївна Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» Шаповалова Олександра Володимирівна Південна академія ППК Мінпромполітики

Сергій Шаповалов був і залишається в серцях багатьох людей неординарною людиною з активною громадською позицією, видатним вченим, принциповим екологом, азартним і досвідченим яхтсменом, добропорядною людиною. Його внесок у збереження довкілля Миколаївської області складно переоцінити. С. Шаповалов народився 13 вересня 1952 року в м. Спаськ-Дальній, однак дитинство і все подальше життя його пройшло у м.Миколаїв. Природа Миколаївщини назавжди залишила величезний слід в душі цієї прекрасної людини. Саме тому доля звела С.Шаповалова з такими видатними вченими, як Сергій Таращук і Олег Деркач. За їх активної підтримки, будучи депутатом Миколаївської обласної ради першого скликання (19901994) і головою постійної комісії з екології Миколаївської обласної ради, він ініціював прийняття рішення про створення регіональних ландшафтних парків (РЛП) «Кінбурнська коса» та «Гранітно-степове Побужжя». Він був одним з організаторів державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, відділу екології в обласному виконкомі, ініціатором створення першої в Україні обласної екологічної програми. Не зважаючи на величезну зайнятість, оскільки працював викладачем кафедр вищої математики, гідродинаміки, був доцентом кафедри «Суднові енергетичні установки» машинобудівного факультету Миколаївського кораблебудівного інституту (МКІ), член-кореспондентом Української академії наук Національного прогресу, завідувачем лабораторії АСТА, автором понад 50 наукових праць, турбота про рідну землю допомагала йому знайти сили, час, а головне бажання, щоб приділити увагу довкіллю Миколаївщини.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. Сергій Шаповалов та його внесок в екологічний рух України

Сергій Шаповалов був одним із засновників Миколаївської обласної екологічної асоціації «Зелений світ», послідовним противником розвитку гігантських промислових проектів, які мали негативний вплив на довкілля: Південноукраїнського енергокомплексу, каналу Дунай – Чорне море. Багаторічне, з 1989 р., протистояння будівництву Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (ТГАЕС), водосховищам Південно-Українського енергокомплексу і в цілому розширенню енергокомплексу призвели до судового позову атомників проти С.Шаповалова та Л.Суслової. Однак, ні залякати, ні зламати цих сміливих людей такому могутньому відомству не вдалось. Справу було закрито. Спільно з активістами Миколаївської обласної екологічної асоціації «Зелений світ» (А.Золотухіним, А.Малицьким, А.Коржовою), Національного екологічного центру України (С.Таращуком, О.Деркачем) та багатьма іншими небайдужими співвітчизниками брав участь у збиранні 200 тис. підписів проти будівництва 4-го реактора Южноукраїнської АЕС, що змусило СРСР призначити державну екологічну експертизу проекту енергокомплексу. За її результатами були припинені будівництво 4-го реактора ЮУАЕС, спорудження Костянтинівського водосховища та передбачено перероблення проекту ТГАЕС з 10 на 3 агрегати (які згодом розрослися до 6). Разом з багатьма небайдужими вченими він брав участь в громадській експертизі уточненого проекту Ташлицької ГАЕС, який був оцінений негативно. Розуміючи, в якому стані знаходиться Бузький лиман, що цій прекрасній водоймі необхідне самоочищення, що додаткове забруднення негативно

вплине на її стан, він, разом з активістами асоціації «Зелений світ», намагався зупинити будівництво морського порту «Ніка-тера», спеціалізованого на перевальці добрив. Сергій Шаповалов вважав за необхідне термінове втручання громадськості в політичні та економічні рішення, які стосуються Чорного моря. Тому було створено Регіональну чорноморську мережу громадських організацій, метою якої стало збереження і відновлення довкілля, перехід до сталого розвитку Чорноморського регіону. В 2001-2003 рр. він був одним з виконавців проекту “Прозорість та ефективне управління: Оргуська конвенція як інструмент для вирішення місцевої екологічної проблеми: річка Інгулець”, що об’єднав представників міжнародних організацій, центральної і місцевої влади, громадськості, підприємницьких і наукових кіл, засобів масової інформації. В ході проекту широко обговорювалися екологічні проблеми р. Інгулець, було представлено науково-правову експертизу щодо екологічної ситуації в басейні річки, сформовано робочу групу із зацікавлених учасників. Результатом п’ятирічного протесту проти скидів високомінералізованих шахтних вод Кривбасу, неузгодження регламентів скиду та розпоряджень Кабінету Міністрів України стало рішення щодо розроблення Програми оздоровлення басейнів річок Інгулець та Саксагань. Створена з цього приводу робоча група у вересні 2003 р. закінчила роботу над проектом Програми. ЇЇ було узгоджено зацікавленими сторонами, затверджено науково-технічною радою Мінпромполітики, направлено до подальшої роботи до Міністерства екології та природних ресурсів України. Аварійні скиди, які мали місце, змінили на планові, за які потрібно платити. Цей факт привів до зменшення скидів високомінералізованих шахтних вод в 30 разів. За активної участі С. Шаповалова, в рамках діяльності Південної філії інституту екології Національного екологічного центру України, директором якої він був багато років, розроблено менеджмент-план для модельного господарства КСП (колективного сільськогосподарського підприємства) “Михайлівський” в рамках Степового проекту IUCN “Збалансоване сільське господарство і степове біорізноманіття в Україні та Росії”; проект кондиціювання питної води та каналізації офісу регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя”; техніко-економічне обґрунтування підприємства для переробки відходів шкіряного виробництва “ВОЗКО”. С. Шаповалов був автором проекту сміттєпереробного заводу для м.Миколаїв. Багаторічний капітан яхти «Александра», майстер з вітрильного спорту ще з шкільного віку, голова крейсерського клубу Миколаївського кораблебудівного інституту, щорічно з екіпажем брав участь в Егейській вітрільній парусній регаті (Греція), на якій майже кожного разу вигравав кубка за перемогу у своєму класі яхт. У 1994 р. заснував щорічну регату крейсерських яхт «Кубок Кінбурнської коси», яка зараз носить його ім’я. Учасники змагання називають її «Екологічка» і вона є найбільш бажаною, цікавою і складною з усіх регат ре-

гіону. Основною ідеєю регати, крім спортивних досягнень, є привернення уваги до проблем поводження з відходами у приморському регіоні. Наприклад, за засмічення водойм з борту суден екіпажі дискваліфікуються. Також важливим є привернення уваги до проблем Кінбурнської коси. У 2011 р. регата набула статусу чемпіонату України. Вона щорічно збирає понад 60 екіпажів з різних областей України, привертає увагу чисельних ЗМІ, що надає можливість поширювати інформацію серед наших співвітчизників і вирішувати складні екологічні питання. Як Національний представник України в Міжнародній чорноморській мережі громадських організацій (Black Sea NGO Network), член Українського Національного комітету Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), Міжнародної мережі для сталої енергії (International Network for Sustainable Energy) Сергій Шаповалов робив свій посильний внесок у збереження довкілля. С.Шаповалов пішов з життя 10 травня 2003 р. Своєю діяльністю він залишив значний слід на нашій планеті та виховав численних учнів, які гідно продовжують його справи.

Список використаних джерел

Таращук С., Деркач О. Ташлицька ГАЕС як дзеркало стану суспільства // Світ у долонях, 1(6) 1999. – К., Національний екологічний центр України. – С.14-18.

До витоків флористичних досліджень губерній Київського учбового округу (150-річчю з дня заснування Київського товариства природознавців присвячується) Чорна Галина Анатоліївна Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Мамчур Тетяна Василівна Уманський національний університет садівництва До пошуку матеріалів про ботаніків, які стояли біля витоків флористичних досліджень в Україні, нас надихнуло кілька факторів: опрацювання гербарних зборів у Гербаріях Києва (KW), Харкова (CWU), Львова (LWS), Умані (UM) і, частково, С.-Петербурга (LE); таємничі сторінки ранніх років життя – початку наукової діяльності Й.К. Пачоського, про які хотілося дізнатися більше; розпочата О.В. Василюком (2017) серія досліджень, присвячених історії охорони природи в Україні початку ХХ століття: «Важливо знати долі тих, хто колись почав справу, якій тепер початково за покликом душі, та вже ж, за віянням з минулого, присвячуємо життя ми». У 2017-2018 рр. нами опрацьовано літературу, зокрема, переглянуто «Записки Киевского общества естествоиспытателей» за 1887-1894 рр., насамперед – опубліковані в них Протоколи засідань товариства, «Университетские известия», що видавалися Київським університетом Св. Володимира і також містили досить інформативні Протоколи. Опрацьовано також низку стародруків, що дозволило зібрати та впорядкувати інформацію про флористичні дослідження губерній Київського учбового округу, насамперед, Київської, Волинської та Подільської, в ХІХ столітті. 28 лютого 1869 р. завдяки ініціативі та зусиллям викладачів Київського університету Св. Володимира було створене Київське товариство природознавців. Серед поставлених перед новоствореним товариством завдань були всебічне природничо-історичне дослідження, головним чином місцевого (південно-західного) краю, видання «Записок Киевского общества естествоиспытателей», де публікувалися протоколи засідань товариства та наукові статті (Барбарич, 1970). Товариство об’єднувало представників різних галузей природознавчих наук і математиків, зокрема, серед ініціаторів його створення були ботаніки І.Г. Борщов (який став першим президентом товариства), Я.Я. Вальц і П.С. Рогович. Як професор кафедри ботаніки, останній впродовж 1859-1869 років очолював ботанічний сад Університету Св. Володимира, крім того проводив палеонтологічні та археологічні дослідження. Серед перших членів товариства, крім названих вище засновників, були такі ботаніки, як М.І. Анненков та Р.Е. Траутфеттер, прийняті до складу товари-

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

ства 17 березня 1870 р. Микола Іванович Анненков на час вступу до товариства викладав ботаніку в Уманському училищі землеробства та садівництва та продовжував збирати матеріал для доповнення виданого ним ще в С.-Петербурзі «Ботанического словаря». Рудольф Ернестович Траутфеттер стояв біля витоків створення Ботанічного саду Київського університету Св. Володимира, тривалий час був професором при кафедрі ботаніки та одним із перших ректорів університету (Биографический словарь профессоров…, 1884). Згодом до складу товариства увійшли ботаніки О.В. Баранецький (9 березня 1874 р.), В.В. Монтрезор (3 травня 1875 р.). І.Ф. Шмальгаузен (27 січня 1879 р.), В. І. Липський (7 березня 1887 р.), Й.К. Пачоський (5 вересня 1887 р.).

Шмальгаузен І. Ф.

Липський В. І.

Пачоський Й. К.

Проведене нами дослідження протоколів засідань товариства (1887-1894) дозволило встановити не лише дані щодо часу вступу до нього певних дослідників, а й багато інших цікавих фактів. На багатьох із щомісячних засідань розглядалися питання щодо відрядження найбільш активних членів товариства у експедиції по вивченню геологічних особливостей, флори та фауни Волинської, Київської, Подільської та інших губерній, а також Криму та Кавказу. Після повернення дослідників із експедицій заслуховувалися звіти, а статті за матеріалами досліджень рекомендувалися до друку. Таємним голосуванням визначалася доцільність фінансування з коштів товариства тієї чи іншої поїздки. Учасникам експедицій надавались також відкриті листи щодо сприяння проведенню експедицій у тих губерніях, по яких проходили їх маршрути. Крім викладачів університету, до товариства вступали також окремі студенти природничого відділення фізико-математичного факультету, за рахунок чого підтримувався плідний зв’язок поколінь.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

Флористичні дослідження Київського учбового округу, створеного у 1832 р. у складі Київської, Волинської, Подільської та Чернігівської губерній, починаються раніше від заснування у 1869 р. Київського товариства природознавців. Власне за точку відліку можна вважати 1822 р., коли В. Бессером у м. Вільно було видано фундаментальну працю латиною про флору Південно-Західного краю «Enumeratio plantarum hucjusque in Volhynia, Podolia, Gub. Kijoviensi, Bessarabia Cis-Tyraica et circa Odessam collectarum, simul cum observationibus in Primitias Florae Galiciae Austriacae». Розглядаючи цю працю В. Бессера стосовно впливу на подальше вивчення флори ПівденноЗахідної Росії, О.О. Кагало вважає її баБессер В. Г. зою для наступних флористичних досліджень. В 1834-1839 роках доктор медицини Вілібальд Бессер займав посаду ординарного професора по кафедрі ботаніки Київського університету Св. Володимира, при цьому впродовж чотирьох років також очолював університетський Ботанічний сад. У 1838 р. В. Бессера на посаді директора Ботанічного саду змінив Рудольф Траутфеттер, а в 1852 р. цю посаду зайняв учень В. Бессера – П. С. Рогович (Биографический словарь профессоров…, 1884). На той час у ботанічному саду також знаходився Гербарій Київського університету Св. Володимира, для якого були підготовлені спеціальні кімнати. У 1852-1863 рр. у складі Гербарію нараховувалося 18 тисяч 703 види рослин. При цьому кількість гербарних аркушів (г.а.) зросла за десять років від 39269 до 51809. Більша частина нових надходжень (10 тисяч г.а.) поступила від самого директора саду – П. С. Роговича, який Рогович П. С.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

збирав рослини в губерніях Київського учбового округу. На основі власних гербарних зборів професором було опубліковано кілька узагальнюючих праць, які характеризували флору губерній Київського учбового округу (Рогович, 1855). У складі Гербарію була також значна кількість – 9917 г.а. рослин, зібраних свого часу відомим натуралістом Антонієм Анджейовським (Рогович, 1864). Ці рослини були зібрані колектором протягом двадцяти років (із 1814 по 1834 р.) на території Київської, Волинської, Подільської, а також Катеринославської та Херсонської губерній. Частково матеріали досліджень були опубліковані (Анджейовський, 1860). Під впливом професора Роговича ботанікою, насамперед, гербаризацією захопився один із його кращих студентів – граф Владислав Монтрезор із Козина Київської губернії. Він поряд із А. Анджейовським, В. Бессером, П. Роговичем, І. Шмальгаузеном зазначений нині у складі основних колекторів Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW) (Гербарії України, 2011). Як активний член Київського товариства природознавців В. Монтрезор багато подорожував. Але робив це власним коштом, до того ж неодноразово надавав товариству, окрім членських внесків, грошову допомогу. На одному із засідань товариства було зачитане надіслане В. Монтрезором повідомлення про знайдені ним у містечку Козин Канівського повіту Київської губернії на відстані 25 верст від р. Дніпра види рослин, які до цього не наводились для району флори Київського учбового округу. Серед цих видів відзначаємо такі, що сьогодні охороняються на загальнодержавному рівні Colchicum bulbocodium subsp. versicolor (Ker Gawl.) K. Perss., Fritillaria ruthenica Wikst., Adonis wolgensis Steven, та на регіональному рівні - Carex humilis Leyss., Parnassia palustris L. Флористичні роботи Монтрезора узагальнені в публікаціях у «Записках Киевского общества естествоиспытателей» (1876-1891 рр.) (Развитие биологии…, 1984). В. Монтрезор в «Записках Киевского общества естествоиспытателей» (1882) публікує список рідкісних рослин за власними зборами 1877-1879 рр., зробленими під час дослідження флори Київської, Подільської та Волинської губерній. Аналіз цього списку, як і подібних списків інших дослідників ХIХ ст. показує, що вони, крім видів місцевої флори Правобережної України, містили низку заносних видів. Фіксування часу появи неаборигенних видів у конкретних локалітетах, як і констатація фактів щодо рідкісності окремих автохтонних видів уже понад 100-130 років тому, є цінним фактажем щодо динаміки розвитку флори. Із 66 видів, наведених у цитованій праці В. Монтрезора, розглянемо ті, що були зібрані колектором неподалік містечка Козин Канівського повіту Київської губернії:

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

Родина

Сучасна назва виду (The Plant List)

Назва виду за В. Монтрезором (1877)

Ranunculaceae

Aconitum lycoctonum L.

Aconitum Lycoctonum L.

Papaveraceae

Fumaria officinalis L.

Fumaria officinalis L. На оброблених полях

Brassicaceae

Isatis tinctoria L.

Violaceae

Viola collina Besser.

Viola collina Bess.

Compositae

Senecio macrophyllus «Humb., Bonpl. & Kunth»

Senecio macrophyllus MB. На степовому бугрі

Thymelaeaceae

Daphne cneorum L.

Daphne Cneorum L. Сосновий ліс

Iridaceae

Iris pumila L.

Asparagaceae

Hyacinthella leucophaea (K. Koch) Schur

Hyacinthus leucophaeus Steven.

Особливо слід визначити роль у флористичних дослідженнях губерній Київського учбового округу професора І.Ф. Шмальгаузена та його учнів – В.І. Липського та Й.К. Пачоського. До Київського університету Св. Володимира І.Ф. Шмальгаузен прибув до 1879 р., маючи блискучу освіту та ознайомлений із ботанічними колекціями С.-Петербургу, Вени, Праги, Мюнхена, Берліна, а також рослинним світом Швейцарських Альп і Середземномор’я. В Києві молодий професор вивчає та впорядковує гербарні колекції університетського гербарію, зібрані В. Г. Бессером, А. А. Анджейовським, П. С. Роговичем, здійснює ботанічні екскурсії в околицях міста і більш віддалених місцевостях Південно-Західного краю (Биографический словарь профессоров…, 1884). До проведення флористичних досліджень І.Ф. Шмальгаузен активно долучає студентів і молодих співробітників, насамперед В.І. Липського та Й.К. Пачоського. Гербарні збори цих дослідників згодом також будуть використані для фундаментальних флористичних зведень – «Флора Юго-Западной России» (1886) і праці, що була видрукована вже після раптової смерті І.Ф. Шмальгаузена, завдяки зусиллям його дружини Л.Л. Шмальгаузен та колеги по університету професора О.В. Баранецького «Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа» (1895, 1897). Професор Шмальгаузен у період підготовки названих флористичних праць всіляко сприяв збору матеріалу для них. Показовим у цьому плані є один із записів у протоколі загальних зборів Київського товариства природознавців від 28.03.1892 р.: «Председателю доложено, что действительным членом общества, пожелавшим скрыть свое имя, прислано по 100 руб. В.И. Липскому и И.К. Пачоскому для ботанических экскурсий в 1892 г. Определено: принять с благодарностью присланные деньги и передать их по назначению» (Протоколы общих собраний…, 1892). Ми цілком переконані, що цим «невідомим» був саме І.Ф. Шмальгаузен. Молоді дослідники за п’ять років із часу їх вступу до товариства вже встигли досить багато зробити, оскільки, починаючи із 1887 р. багато екскурсували та гербаризували. Зокрема, на дев’ятому черговому зібранні від 7 листопада 1887 р. В.І. Липський звітував

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

про ботанічну екскурсію влітку цього ж року в Бессарабію, а Й.К. Пачоський доповідав про вивчення флори та фауни м. Володимир-Волинського Волинської губ. В «Записках Киевского общестава естествоиспытателей» В.І. Липський і Й.К. Пачоський регулярно публікували результати власних досліджень. Таким чином Київське товариство природознавців уже в перші десятиліття свого функціонування (1869-1889 рр.) згуртувало навколо себе натуралістів, які здійснювали численні екскурсії з метою дослідження флори. Гербарні збори, публікації щодо флори низки губерній в «Записках Киевского общестава естествоиспытателей» сприяли накопиченню фактів і стали важливою передумовою появи фундаментальних праць І.Ф. Шмальгаузена. Для сучасних дослідників опубліковані у другу половину ХІХ ст. дані щодо поширення ряду видів флори можуть стати в нагоді при проведенні фітосозологічних досліджень.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

Список використаних джерел

Анджейовський А.Л. Исчисление растений Подольской губернии и смежных с нею мест // Труды Комиссии при Университете Св. Владимира для описания губерний Киевского учебного округа. – 1860. – Т. V. – С. 1-51. Барбарич А.И. Киевское общество естествоиспытателей и его роль в развитии ботаники (к 100-летию со дня организации, 1869-1969) // Ботанический журнал. – 1970. – Т. 55, №4. – С. 583-590. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета Св. Владимира (1834-1884) / Составлен и издан под редакцией ординарного проф. В.С. Иконникова. – Киев, в типографии императорского университета Св. Владимира, 1884. – 818 с. Василюк О.В. Микола Шарлемань: напровесні заповідної справи. – К.: ПВТП «LAT ET K», 2017. – 420 с., 20 кол. табл. Гербарії України. Index Herbariorum Ukrainian / Редактор-укладач Н.М. Шиян. – К.: «Альтерпрес», 2011. – 442 с. Кагало О. Вілібальд Бессер. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream /handle/ 123456789/73506/34-Kagalo. pdf?sequence=1 Монтрезор В.В. [Сообщение о находках некоторых растений в м. Козине Каневского уезда Киевской губернии]. – Записки Киевского общества естествоиспытателей. – 1877. – Т. 5 (2), вып. 2 [Протоколы]. – С. XLIV. Монтрезор В. Список редких растений, найденных в разных местах Киевской, Подольской и Волынской губернии в 1877, 78 и 79 годах // Записки Киевского общества естествоиспытателей. – 1882. – Т. 6(1), вып. 2. – С. 177-182. Протоколы общих собраний Киевского общества естествоиспытателей за 1892 г. // Записки Киевского общества естествоиспытателей. – 1894. – Т. XIII, вып. 1, 2. – С. I – С VIII. Развитие биологии на Украине: в 3-х т. / Сытник К.М. (гл. ред.) и др. – К.: Наук. думка, 1984-1985. – Т. I. – 1984. – 416 с. Рогович А.С. Историческая записка о Ботаническом саде Университета Св. Владимира // Университетские известия. – 1864. Т. IV. – С. 1-25; Т. V. – С. 3450.

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. До витоків флористичних досліджень губерній ...

Рогович А.С. Обозрение сосудистых и полусосудистых растений, входящих в состав флоры губерний Киевской, Черниговской и Полтавской // Естественная исторыя губерний Киевского учебного округа. Ботаника. Часть систем. – Киев, 1855. – Т. 4. – 147 с. Besser V. S. Enumeratio plantarum hucjusque in Volhynia, Podolia, Gub. Kijoviensi, Bessarabia Cis-Tyraica et circa Odessam collectarum, simul cum observationibus in Primitias Florae Galiciae Austriacae. – Vilnae, 1822. – VIII. 115 p. The Plant List. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. theplantlist.org/tpl1.

От первых общественных экскурсий Янаты А.А.… Веденеева Анна Константиновна Николаевский областной краеведческий музей Часто приходится слышать от лиц, не занимающихся ботаникой, что окрестности г. Николаева во флористическом отношении чрезвычайно бедны. На самом деле это не так. «Даже при самой скудной растительности можно найти много интересного, если будем рассматривать растительность со стороны ее динамики… А знание и понимание жизни окружающей нас природы, с которой человек вступает в самые тесные взаимоотношения и от которой часто даже зависит, развивает и углубляет наш кругозор, способствуя созданию цельного определенного мировоззрения». …(Яната, 1910). «Мы должны всегда стараться оберегать сохранившиеся еще остатки дикой природы. Если мы ее окончательно истребим, то нам же самим потом нечем будет любоваться и наслаждаться». (Яната, 1910). Так утверждал на страницах журнала «Природа» Николаевского Общества Любителей природы Александр Алоизович Яната (1888-1938). Для изучения природы окрестностей Николаева он рекомендовал устраивать экскурсии. А для их проведения наметил создать руководства, которые «должны носить характер путеводителей. Язык их должен быть не сухой, а живой, разговорный, достаточно популярный, чтобы пользоваться могли не только преподаватели, но также самостоятельно сами учащиеся и вообще все любящие природу и интересующиеся ею. По содержанию путеводитель также должен быть, возможно, более интересным, живым, не состоящим только из сухого перечисления встречающихся в этом месте растений и животных» (Яната, 1910). Текст этих руководств по итогам экскурсий писал сам А.А.Яната. Это были первые общественные экскурсии в нашем городе, как необходимое вспомогательное средство при воспитании и образовании молодежи. Как же чувствовал, как любил, знал нашу природу Александр Алоизович!!! Его тексты ботанических экскурсий и сегодня очень интересны, понятны особенно тем, кто разделяет его взгляды, кто душой чувствует природу, кто живет в единстве с природой, понимает ее… А разве эти строки не о нас: «В воздухе уже чувствуется приближение весны. С каждым новым днем солнце, поднимаясь все выше и выше, все сильнее обогревает землю. Снега уже всюду стаяли. Реки вскрылись. Уснувшая на время под давлением холодной суровой зимы природа всюду начинает оживать. В жизнь вливается новый, свежий поток. В это время становится тесно и душно сидеть в шумном городе, с его богатыми домами и жалкими хижинами, с его роскошью и нищетой. Хочется вырваться из этой кузницы человеческих радостей и горестей. Хочется хоть на время отдохнуть от сутолоки жизни. Хочется уйти далеко-далеко, туда, где не слышны ни звон

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. От первых общественных экскурсий Янаты А.А.…

колоколов, ни рев заводских труб, ни стук городских колес. Хочется уйти на широкий простор – на лоно вольной, свободной природы, чтобы полной грудью подышать свежим воздухом, чтобы насладиться расцветом бодрой, молодой жизни… В нашем степном крае этот расцвет наступает быстро и интенсивно, но также быстро кончается. Часто уже в мае степь, да и растительность вообще, выгорает под влиянием палящих солнечных лучей при недостатке влаги... Быстро развивается весна в наших южных степях. Быстро проходят ее дни и недели для нашего степняка»/ Яната, 1910/. Эти строки А.А.Яната написал более ста лет тому назад. А кажется, что это писал наш современник: и та же сутолока жизни, и та же скорость течения времени, стремительная весна нашего региона, положительные эмоции, навеваемые загородными весенними природными пейзажами, засушливая степь…Только лишь в маршрутах ботанических экскурсий уже не найти тех прежних мест с радующей глаз растительностью…, а если и что-то сохранилось, то уже в измененном виде. Во время экскурсий, устраиваемых Обществом по прекращении занятий в секциях, давались различные ботанические сведения, как общего биологического характера, так и систематического, обращали внимание и на гербаризацию{2}. Собирали материал для гербария, изготавливали гербарий, оформляли его и определяли под руководством ботаников, чаще всего на их же квартирах, поскольку у Общества не было своего помещения для проведения заседаний секций, общих собраний {2}. Собирали, определяли и наклеивали растения – изготавливали гербарий, причем некоторые виды были в дублетах, которые могли сослужить службу для обмена. Экскурсии приносили пользу не только с научно-просветительной точки зрения, но и с чисто научной, т.к. в окрестностях Николаева были найдены растения, не обнаруженные прежними исследователями{2}. В фондах Николаевского областного краеведческого музея хранится гербарий «лекарственных, болотных, сорных, степных трав», собранный во время экскурсий под руководством Янаты А.А., Крыжевского П.В., Дойча А.С. и др. Некоторые из них, вероятно, выставлялись на выставках лекарственных трав окрестностей Николаева на Пасхальной неделе в 1912г, на весенней выставке Общества в 1913г, на Одесской, Московской выставках... На выставках производился сбор устных сведений посетителей о фактах врачевания травами{1,2,4,5}. Гербарные листы снабжены этикетками со сведениями об употреблении их в научной или народной медицине, о способе собирания, сушки приготовления и т.п. В некоторых этикетках указаны народные названия растений, активное участие в сборе которых принимал Александр Алоизович с женой Натальей Тихоновной Осадчей – Яната{8}. За гербарий флоры Херсонской губернии и распространение естественноисторических знаний на Московской выставке Общества Любителей аквариумов и комнатных растений Николаевское Общество Любителей природы получило большую серебряную медаль {5}. «Хранящаяся в музее Общества коллекция далеко не исчерпывала всего количества лекарственных

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. От первых общественных экскурсий Янаты А.А.…

трав в окрестностях города. А приведенные на этикетках сведения далеко не исчерпывали всех сведений, которые известны об этих растениях в литературе, или собраны автором гербарного материала». (Яната,1913). Николаевское общество планировало опубликовать список растений окрестностей г. Николаева в журнале «Природа», издать популярную брошюру с указанием главных и наиболее распространенных лекарственных трав, с их рисунками… на местном украинском языке {6}. Занималось Общество и устройством ботанического участка, стремилось создать свой музей. Для сбора материала по геологии, флоре, фауне Херсонской губернии обращалось к лицам, стоящим близко к просвещению народа, с просьбой присылать все более или менее интересное в ботаническом, геологическом и зоологическом отношении, имея в виду, что самая обыкновенная коллекция будет очень ценна для Общества {3,7}. Методы работы по сбору музейных предметов остались такими же и сейчас: так, фотографию выпускников (1905г.) Александровского реального училища, среди которых есть и юный Александр Яната, передала сотрудница НОКМ Злачевская М.А; копии архивных документов о жизнедеятельности Александра Алоизовича, в том числе копии послужного списка земработника, анкеты обвиняемого, «решений НКВД о заключении в исправтрудлагерь сроком на пять лет; о продлении срока наказания на пять лет лагеря; справки из северовосточных исправительно-трудовых лагерей о смерти Янаты А.А.» и т.д. были получены из Харьковского областного архива и из Центрального государственного архива Октябрьской революции и социалистического строительства УССР {8} (впоследствии использованы в издании «Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната. До 125-річчя від дня народження»; в выставке к 130-летию со дня его рождения в экспозиции НОКМ); в фондах НОКМ есть несколько экземпляров журнала «Природа» - печатного органа Николаевского Общества Любителей природы, один из которых – в экспозиции музея; в этой же экспозиции – труд Янаты А.А. «Флора степи Мелитопольского и юго– западной части Днепровского уездов» (Симферополь, 1913); первые сведения о Янате А.А. в стенах музея были получены из этикеток гербарных листов, которые хранятся в фондах НОКМ, из статей журнала «Природа» Николаевского Общества Любителей природы. Первая печатная статья исследователей 80-х годов ХХ в. была получена от автора статьи «Олександр Алоїзович Яната – талановитий вчений і організатор ботанічної науки» - Д.Н.Доброчаевой, а первая фотография – от Дрогобыч Н.Е. - сотрудника отдела мониторинга и заповедной степи УНИИЖ «Аскания-Нова», и т.д. Но научная ценность и историческая значимость музейных экспонатов, гербарных фондов определяется не только количеством хранимых образцов, но и присутствием ценных собраний. В фондах НОКМ хранится гербарий из коллекции Э.П.Францова, сборы из Полтавской губернии (1899г.), Батумского ботанического сада (1939г.),

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. От первых общественных экскурсий Янаты А.А.…

гербарий окрестностей г. Херсона, частичные гербарные сборы с территорий некоторых региональных ландшафтных парков Николаевской области, отдельных природоохранных территорий Николаевщины, дендропарка Николаевского зоологического парка; улиц, парков, скверов г.Николаева; спилы деревьев и кустарников края; эксикаты и т.д. {8}. Пополнение гербария продолжается. Во время создания экспозиции Николаевского областного краеведческого музея заслуженный эколог Украины О. М. Деркач использовал свои наработки в исследовании природы Николаевщины при оформлении раздела «Природа Николаевской области»: фотографии, картосхемы, схемы, диаграммы, гербарные сборы, коллекция насекомых. Интересные материалы и неоценимую помощь в сборе орнитологических материалов, в определении видов птиц, птичьих яиц, гнезд получаем от орнитолога Рединова К.А.; от Миколайчук В.Г. – доцента кафедры растениеводства и садово-паркового хозяйства факультета агротехнологии Николаевского национального аграрного университета - получили коллекцию гербарных сборов студентов этого университета, надеемся на продолжение совместной работы; от посетителей природоведческой экспозиции иногда поступают интересные материалы, которые впоследствии занимают достойное место в экспозиции или хранятся в фондах до момента их использования на выставках или в постоянно действующей экспозиции музея… {8}. Всем друзьям музея выражаем благодарность за сотрудничество и за понимание важности сохранения, популяризации итогов работы исследователей истории и природы края, как пример для тех, кто стремится познать природу и научиться ее охранять. Надеемся на дальнейшее сотрудничество, ведь в фондах Николаевского областного краеведческого музея, к сожалению, совершенно нет никаких материалов, например, об исследователях и защитниках природы края - Шаповалове С.В., Таращуке С.В., Крицкой Л.И. и др. А о самом известном современном исследователе природы области – Деркаче О.М. - в музее есть лишь его публикации, и то не все, а вот гербарных сборов нет…, к большому сожалению. Очень надеемся на сотрудничество с главным знатоком флоры Николаевской области Деркачем О.М., с целью отображения результатов его исследований в экспозиции НОКМ, сохранения их в фондах НОКМ как составляющей части истории нашего края. Используя гербарные материалы Николаевского Общества Любителей природы, гербарные сборы исследователей природы разных периодов и мест исследований, которые хранятся в Николаевском краеведческом музее, можно изучать природу края, знакомиться с богатствами природы Николаевщины, узнавать о прошлом края, об исследователях природы области - и все это благодаря хранящимся у нас музейным экспонатам. Надеемся на пополнение наших фондов интересными материалами современных исследователей и материалами о современных исследователях. Приглашаем к сотрудничеству!!!

Розділ 1. Науковці та громадські діячі на сторожі довкілля. От первых общественных экскурсий Янаты А.А.…

Список использованной литературы:

1. Журнал «Природа». – Николаев, 1910. - №1.

2. Журнал «Природа». – Николаев, 1910. - №2.

4. Журнал «Природа». - Николаев, 1912. - №5-6.

5. Журнал «Природа». – Николаев, 1913. - №3.

6. Журнал «Природа». - Николаев, 1915. - №2.

7. Николаевская газета, №863 - 1908.

8. Фонд НОКМ, 1986-2018.

3. Журнал «Природа». - Николаев, 1911. - №3.

Розділ 2 Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект Геологічна спадщина території національного природного парку «Бузький Гард» Манюк Володимир Васильович Науково-дослідний інститут хімії та геології ДНУ ім. Олеся Гончара Понад 3,4 млрд. років тому природа почала тривалий процес формування унікального об’єкта геологічної спадщини в межах території, яку зараз можна назвати Порожисте Середнє Побужжя. Попри всю повагу до біорізноманіття вирішальне значення у створенні на цій території спочатку у 1994 р. регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя», а у 2009 р. Національного природного парку «Бузький Гард» відіграло георізноманіття. Як величні Дніпрові пороги так і Бузькі виникли завдяки дії різноманітних геологічних процесів і в першу чергу протидії екзогенних та ендогенних. Тривала тенденція Українського щита до підняття сприяла активізації процесів денудації та потужного ерозійного розмиву поверхні кристалічного масиву. Каньйони, скельні масиви, окремі скелі, велетенські брили і більш дрібне каміння бурхливих порогів в долині Бугу – наслідок історичної протидії тектонічних і ерозійно-акумулятивних процесів. В структурно-тектонічному відношенні район являє собою південну ділянку Дністровсько-Бузького мегаблоку Українського щита та частково Інгуло-Інгулецького. Структурою другого порядку є Середньопобузька підзона, яка відділена від сусідніх Братської та Бакшалінської підзон Інгуло-Інгулецького мегаблоку потужною Вознесенівсько-Миколаївською (Первомайською) зоною глибинних розломів (рис.1). Південніше м. Южноукраїнська помітну роль у тектонічній будові відіграють Бузька, Коштовська, Доманівська, Бузька та Прибузька палеоархейські блоково-купольні струкутри (Державна геологічна карта, 2004). У будові докембрійського фундаменту виділяють два структурних поверхи. Породи нижнього поверху виходять у ядрах купольних та антиформних структур і відность до палеозони грануліт-базитового фундаменту та відповідають шару неконсолідованої кори. Верхній поверх відповідає консолідованому шару літосфери, складеному інтенсивно дислокованими і гранітизованими утвореннями бузь-

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

Рис.1Тектонічнасхемарайону

кої та інгуло-інгулецької серій, а також ультраметаморфічними та магматичними гранітоїдами. Характерною особливістю тектонічної будови ділянки території від Вознесенська до Первомайська є чергування глибинно еродованих синклінальних складок північно-західного простягання: тобто субпаралельних напрямку долини Південного Бугу. Це такі структури (з заходу на схід): Велико-Мечетнянська синкліналь, Первомайська антикліналь (перетинає пригирлові частини річок Бакшали та Кодими), Семенівська синкліналь, по якій закладена долина р. Південного Бугу, та Арбузинська антикліналь. За даними геолого-геофізичних досліджень виділено вісім напрямків диз’юнктивних тектонічних порушень, серед яких найбільш значні Вознесенівсько-Миколаївська зона розломів, Кодимський, Конксько-Цебриковський, Первомайський, Врадіївський, Братський та Родіонівсько-Явнинський розломи. Встановлено, що Південноукраїнська АЕС розташована у вузлі перетину Вознесенівсько-Миколаївської та Родіонівсько-Явнинської зон розломів мантійного закладення, для яких не виключається можливість сейсмологічної активізації. Розривні тектонічні порушення супроводжуються потужними зонами дробіння, субпаралельними смугами бластомілонітів та катаклазитів, мікроскладчастістю, утворенням перекинутих та ізоклинальних складок. При перетині крутопадаючих пачок порід синклінальних структур гнейсо-мігматитового складу тектонічними розломами часто відбуваються пластичні деформації,

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

наслідком яких є утворення флексур таких як Мігійська, Олексійовська та інші (рис. 2).

Рис.2МигійськийфлексуроподібнийвигинПіденногоБугутайогоположеннянамапідокембрію

Важливе значення у тектонічній будові району відіграє Голованівська структура. Це фрагмент Дністровсько-Бузького мегаблоку, складеного діафторованими в умовах амфіболітової фації утвореннями побузького гранулітового структурно-формаційного комплексу (СФК). Голованівський блок, обмежений на заході Тальнівською, а на сході Первомайською зонами розломів, розчленований внутрішніми диз’юнктивами переважно північно-західного простягання. Вважається, що Голованіська шовна зона, з граничними Тальновською та Первомайською зонами розломів мають палеопротерозойське закладання, а палеопротерозойський етап їхнього функціонування є головним. Первомайська зона розломів в районі сел Мигія та Грушівка складена переважно порфироподібними параавтохтонними гранітами із слабко проявленими директивними структурами, із реліктами субстрату, представленого кристалічними сланцями та плагіомігматитами. Братська підзона Інгуло-Інгулецької СФЗ, в межах якої розташована більша частина території НПП «Бузький Гард» складена комплексом порід, формування яких проходило в різних геодинамічних умовах океанічної кори та острівних дуг. Найбільш давні стратифіковані утворення розташовані в межах Дністровсько-бузької СФЗ, тобто на захід від території парку, де представлені породами дністровсько-бузької серії палеоархею (AR1db) та кошаро-олександрівської світи бузької серії неоархею (AR3ko). Для першої, вік якої більше як 3,4 млрд. років (відомі датування до 3,6 млрд. років), характерні орто- та двопіроксенові кристалосланці, а також у різному ступені гранітизовані амфіболіти. Кошаро-олександрівська світа (3,2 – 2,6 млрд. років) представлена парагенетичною асоціацією кварцитів, глиноземистих гнейсів та кристалосланців (Державна геологічна карта, 2004). Палеопротерозой представлений , метаморфічні утворення якої відіграють найбільшу роль у будові території гранітно-степового побужжя. У складі інгуло-інгулецької світи однойменного мегаблоку УЩ виділяються кам’яноко-

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

Рис.3МетаморфічніутвореннябузькоїсеріїврозрізітауприроднихвідслоненняхбіляПервомайська

стувацька світа та рощахівська. Більш поширена кам’янокостувацька (PR1kk) характеризується постійною присутністю у її складі двох парагенетичних асоціацій гіперстенвміщуючих гнейсів і кристалосланців. Перша представлена гранат-гіперстен-біотитовими, кордієрит- гранат-гіперстен-біотитовими і двопіроксеновими гнейсами та кристалосланцями. Для гіперстен-гранат-біотитових гнейсів характерна порфіробластова структура, зумовлена вкрапленістю гранату і гіперстену. Друга складається з магнетит-гіперстен-біотитових гнейсів із підпорядкованими малопотужними прошарками магнетитвміщуючих гранат-біотитових і різноманітних кордієритових гнейсів. У гіперстенвміщуючих гнейсах зустрічаються численні будиновані прошарки діопсидових і гіперстенових гнейсів і кристалосланців. В структурно-тектонічному відношенні породні асоціації інгуло-інгулецької серії належать братській і бакшалинській підзонам Інгуло-Інгулецької СФЗ (рис.1). В межах Первомайської підкидо-надвигової зони утворення кам’янокостувацької світи змінені і перетворені у тектоніти. Рощахівська світа (PR1ršc) складена різноманітними гнейсами широко розвинутими в межах братської підзони. Для світи характерне перешарування гранат-біотитових та кордієритвіщуючих гнейсів. До складу гнейсів входять (відсотків): плагіоклаз (10-40), калішпат (15-30), кварц (15-30), кордієрит (2-40), біотит (10-20), гранат (5-10), силіманіт (0-5), графіт (0-3); акцесорні - пірит, циркон, апатит, монацит. До складу рощахівської світи входять також лейкократові гранат-біотитові та силіманіт-кордієрит-біотитові гнейси у вигляді прошарків потужністю від перших метрів до 45 м. Абсолютний вік порід кам’янокостувацької та рощахівської світ становить 2,1 – 2,7 млрд. років. У межах досліджуваної території значним розвитком користуються ультраметаморфічні та магматичні утворення або комплекси, які відносять до так званих нестратифікованих. За віком вони відносяться до трьох етапів: палеоархейського, палеопротерозойського та мезопротерозойського. Палеоархейський представлений гайворонським комплексом (enAR1gv) ендербітів та чарнокітів, встановленим в Середньому Побужжі а вигляді невеликих видовжено-овальних тіл. У мальовничих прямовисних скелях по пра-

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

вому березі р. Південний Буг відслонюються ендербіти, які розглядаються, як перспективна геологічна пам’ятка природи місцевого значення (Геологічні пам’ятки України, 2009). Ізотопний вік порід становить 3,4 – 3,65 млрд. років. Палеопротерозойські утворення в межах досліджуваної території представлені бердичевським, новоукраїнським та кіровоградським комплексами. У складі бердичевського комплексу (pmPR1bd) гранат-біотитові та біотитові плагіомігматити, гранат-гіперстен-біотитові ендербіти, які складають вузькі видовжені тіла, розвинуті у Братській підзоні. Плагіомігматити прориваються численними жилами пегматоїдних гранітів. Утворення гранітоїдів бердичівського комплексу відбувалося в результаті анатексису та палінгенезу гнейсів рощахівської й кам’яно-костувацької світ в умовах близьких до термодинамічних умов метаморфізму останніх. Радіологічний вік гранат-біотитових плагіомігматитів складає 2,1 млрд. років. Новоукраїнський інтрузивний комплекс (γ1,γ2,PR1nu) представлений гіперстеновими порфіробластовими чарнокітами, які складають невеликі тіла поблизу зони Вознесенського розлому, та лейкократовими гранітами. Чарнокітами також складений Ташлицький масив в районі м. Южноукраїнська. У цілому порфіробластові чарнокіти новоукраїнського комплексу характеризуються помірно кислим складом при відносно низькій глиноземистості, а також високою концентрацією оксидів заліза і титану, низькою лужністю. Мінеральний склад чарнокітів наступний (відсотків): калішпат (25-40), плагіоклаз (30-50), кварц (20-25), гіперстен (5-10), біотит (2-5), гранат (2-10). Кількість магнетиту від 0,1 до 1 %. Вік комплексу 2,1 – 2,29 млрд. років. Гранітоїди кіровоградського комплексу (γPR1kg) широко розповсюджені в межах парку і складають великі масиви та численні дрібні тіла і жили у Братській підзоні Дністровсько-Бузького мегаблоку. Комплекс представлений порфіробластовими гранітами і мігматитами, лейкократовими апліто-пегматоїдними гранітами та пегматитами нижньопротерозойського віку, підтвердженого радіологічним датуванням. У межах Вознесенського масиву встановлений абсолютний вік гранітоїдів кіровоградського комплексу, який складає 2,0 – 2,23 млрд. років. Комплекс являє собою асоціацію петрогенетично споріднених палінгенно-анатектичних та інтрузивних гранітоїдів. До кіровоградського комплексу відносяться також порфіробластові мігматити (гранодіорити) гранат-біотитові, порфіробластові граніти гранат-біотитові і кордієрит-гранат-біотитові, апліто-пегматоїдні граніти та сієніти. Тривалий геологічний час УЩ зазнавав стійкої тенденції до підняття, а породи - його інтенсивної руйнації, дезінтеграції, хімічного і фізичного звітрювання. Після стабілізації УЩ, як платформної структури, впродовж подальшої історії його розвитку, на його поверхні повсюдно розвивався повний профіль кори звітрювання. Втім, в межах території, яку займає НПП «Бузький Гард», а це нижня частина долин річок Південного Бугу та Мертвоводу, кора звітрювання повністю розмита та заміщена осадовими породами різних генетичних

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

типів. В розрізі осадового чохла приймають участь породи мезозою (нижня і верхня крейда) та кайнозоя від палеогенових до четвертинних. Попри те що територія являє собою область зчленування Українського щита (УЩ) і Причорноморської западини (ПЧЗ), а палеодепресії, що розчленовують УШ виходять гирлами саме у Причорноморську западину, при проведенні геологічного картування у 2001 р. Вознесенського аркушу (L – 36 –ІІ) розчленування кайнозойських відкладів здійснено не за легендою для западини, а за змішаною легендою. Неогенова система за Південною легендою, а палеогенова за Північною, що є за межами будь-якої логіки. Такі стратони як бучацька серія, київська та обухівська світи цілком прийнятні при розчленуванні осадового чохла Дніпрово-Донецької западини, але абсолютно недоцільне їх застосування для Причорноморської западини. Ще менш зрозумілий мотив використання двох схем розчленування для єдиної області седиментогенезу. Коли вже виділені київська, обухівська світи, то логічним було б побачити в неогені товщу строкатих глин, новопетрівську світу та інші з Північної схеми. В межах знімальних аркушів, які оточують Вознесенський, а саме Нова Одеса (L – 36 – VIII), Миколаїв (L – 36 – ІХ), Нова Каховка (L – 36 – Х), Кривий Ріг (L – 36 – VIII), використовується саме Південна схема, що відповідає здоровому глузду. Тож, спробуємо показати будову осадового чохла з огляду на те, що ділянки долини Південного Бугу та Мертвоводу, в межах яких розташований національний природний парк розташовані в Причорноморській западині, яка є в свою чергу частиною Східного Паратетису. Найдавнішими породами, з яких починається розріз осадового чохла, є породи кодимської світи (К1kd) аптського ярусу нижньої крейди, які на південь від с. Бузького та в гирлі Мертвоводу виходять на дочетвертинний зріз, а на південний захід від с. Олександрівка виходять на поверхню по правому березі р. Південний Буг. Крім того породи аптського ярусу відслонюються в гирлі р. Бакшала, де на протязі близько 200 м на поверхню виходять пісковики, конгломерати та вторинні каоліни. Відслонення розглядається як перспективна геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Світа представлена континентальними відкладами, серед яких піски, пісковики, гравеліти, конгломерати, глини каолінисті і вторинні каоліни, часто вуглисті з прошарками бурого вугілля. В породах кодимської світи встановлені спорово-пилкові комплекси, характерні для аптського ярусу. Потужність світи до 40 м. На породах нижньої крейди, а в місцях їх відсутності на докембрійському фундаменті залягають вуглисто-теригенні і карбонатні відклади палеогенової системи кайнозою. Найдавнішими з них є породи сімферопольської світи, представлені виключно континентальними фаціями, якими заповнені палеодепресії фундаменту як в межах Арбузинської СФЗ так і Вознесенської. За літологією це темно-сірі піски та глини, часто вуглисті, каолінисті, вторинні каоліни та прошарки бурого вугілля озерно-болотного походження. Встановлені

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

характерні спорово-пилкові комплекси, в складі яких переважають покритонасінні Myricaceae, Myrtacea, Palmae, Begoniacea, Pandanus та інші. Потужність відкладів сімферопольської світи до 42м. Вище залягають кремнисто-карбонатні утворення лютетського ярусу, представлені нерозчленованими відкладами новопавлівської та кумської світ. Розріз їх дещо відрізняється в межах Арбузинської СФЗ і Вознесенської (границя між зонами проходить між селами Богданівка і Бузьке і простягається з північного заходу на південний схід). Вони також поширені в межах палеодепресій, що розчленовують поверхню кристалічного фундаменту. Південніше с. Богданівки, у Вознесенській СФЗ, це зеленувато-сірі мергелі і глини з прошарками опок, опокоподібних пісковиків та пісків, рідше-вапняків. В карбонатних відмінах порід часто зустрічаються викопні молюски, характерні для лютетського ярусу: Pseudamussium corneum Sow., Chlamys bellicostatus Wood, Ostrea plicata Sol., Limopsis cf. costulata Gold., Solen plagiatula Cossm., Nukulana perovales Koenen. та інші. У Арбузинській СФЗ новопавлівська світа представлена прибережно-морськими та лиманно-морськими відкладами, складеними зеленувато-сірими пісками та глинами, які іноді містять прошарки опок із спікулами губок. Потужність відкладів від декількох метрів до 135 м. Розріз палеогену завершують обмежено поширені в північно-західній частині території відклади альминської світи приабонського ярусу. Вони являють собою піски глауконіт-кварцеві, зеленувато-сірі, глинясті, ущільнені, різнозернисті з прошарками опокоподібних глин та пісковиків. Потужність до 6 м. Відклади неогенової системи представлені породами міоценового і пліоценового відділів, повсюдно поширеними на вододілах, але в долині р. Південного Бугу та його притоках вони повністю розмиті ерозійною діяльністю. Четвертинна система характеризується великим різноманіттям генетичних типів відкладів, незначною потужністю та повсюдним поширенням. В річкових долинах вони представлені алювієм та його субфаціями, озерно-болотними фаціями, відкладами заплав і терас; на схилах долин пролювіально-делювіальними відкладами, колювіальними та продуктами соліфлюкції і дефлюксії. На більш високих ділянках схилів та на вододілах головну роль у четвертинному осадконакопиченні відіграють еолово-делювіальні відклади, для яких характерне чергування лесових горизонтів, сформованих у холодні льодовикові епохи із викопними ґрунтами теплих міжльодовикових епох. Четвертинна система представлена еоплейстоценовим, неоплейстоценовим та голоценовим розділами, кожний з яких складається із субаеральних і субаквальних відкладів. До субаквальних належать відклади річищ, заплав і терас із усім притаманним їм різноманіттям субфацій, до субаеральних - лесси, лесовидні суглинки та глини вододілів та схилів. За останньою стратиграфічною схемою, затвердженою у 2012 р., до еоплейстоцену належать березанський, іллічівський та приазовський лесові кліматоліти і крижанівський та широкинський викопні

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

ґрунти. Нижня ланка неоплейстоцену складається з двох лесових горизонтів (сульського та тилігульського) та двох викопних ґрунтів (мартоноського і лубенського). До середньої ланки входять дніпровський і тясминський леси та завадівський і кодацький викопні ґрунти. Верхня ланка неоплейстоцену складається з удайського, бузького і причорноморського лесових кліматолитів та з прилуцького, вітачевського і дофінівського викопних ґрунтів. Голоцен. Відклади голоцену характеризуються найбільшим різноманіттям генетичних типів, серед яких виділені елювій сучасних ґрунтів, еолові піски, алювій заплав річкових долин, алювіально-делювіальні відклади, озерні фації стариків і штучних водоймищ, озерно-болотні відклади та техногенні утворення. Елювіальні відклади (е Н) представлені сучасними ґрунтами. Озерно-болотні відклади (lb H) складають днища заплавних і старикових озер і являють собою глинисто-мулові утворення темно-сірого і чорного кольору, з частим чергуванням глинистих і піщаних прошарків. Озерні відклади (l H) вистилають днища сучасних озер на вододілах, штучних водоймищ, ставів, водосховищ і представлені мулами, гітією темно-сірого та чорного кольору, супісками та пісками. Алювіальні відклади (аН) картуються в днищах річищ найбільш крупних в межах дослідженої території ерозійних форм (Південний Буг, Мертвовод, Бакшала), де вони представлені кварцовими пісками потужністю 3-6 м, рідко до 10 м. Техногенні утворення (tH) поширені в місцях антропогенно навантажених територій. До них відносяться намивні піщані коси, перейми, великі споруди та автомагістралі, відвали кар’єрів по видобутку гранітів на бут та щебінь, греблі та загати. Тож природа через різноманіття геологічних процесів, дивовижну історію тривалого формування геологічного середовища, в межах якого розташований НПП «Бузький Гард», створила на півдні України унікальну за георізноманіттям територію із каньйоноподібними ділянками долин Південного Бугу і Мертвоводу, в межах яких зосереджено, в свою чергу, неймовірну для степової України кількість об’єктів геологічної спадщини або геологічних пам’яток природи. Втім лише два з них з 1972 р. мають офіційний природоохоронний статус. Це велика брила гранат-біотитового граніту біля с. Мигії із назвою «Турецький стіл» та велична «Протичанська скеля» порфіроподібних гранат-біотитових гранітів, що височіє над Південним Бугом у тому ж селі. У 2009 р., Голтуренко І.П., при проведенні моніторингу геологічних пам’яток природи у зв’язку із виданням третього тому книги «Геологічні пам’ятки України» запропонував разом із згаданими 14 об’єктів геологічної спадщини, 10 з яких увійшли до книги (Геологічні пам’ятки України, 2009). Мені пощастило рецензувати звіт автора та надати належну високу оцінку роботи молодого але дуже відповідального і допитливого дослідника. До переліку ввійшли: «Скельні та брилові відслонення гранітів у гирлі р. Велика Корабельна», «Відслонення грубозернистих чарнокітів в с. Семенівка», «Каньйоноподібний вріз р. Південного Бугу біля м. Южноукраїнськ», «Конгломерати крейди у гирлі р Бакшали»,

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

«Відслонення мігматитів та ендербітів в с. Прибужжя», «Виходи гранітів у с. Таборівка», «Вихід гранітів біля с. Петропавлівка» та «Трикартський гранітний масив». Безумовно це не вичерпує всього унікального георізноманіття території парку і тому не безпідставно впродовж останніх 15 років ми разом з І. Голтуренко намагаємося обґрунтувати необхідність створення геопарка, тобто, за визначенням ЮНЕСКО - «єдиної зони з геологічною спадщиною міжнародного значення» та такої яка просуває охорону і використання геологічної спадщини у сталий спосіб, і сприяє економічному благополуччю людей, які там живуть (Golturenko, Manyuk).

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. «Бузький Гард»

Список використаних джерел

Геологічні пам’ятки України. Geological landmarks of Ukraine. Колектив авторів, у трьох томах, укр. та англ. мовами, Київ:, 2009.-том ІІІ.-200с. Голтуренко І., Манюк В., Артамонов В. Геологічний парк Миколаївщини. // Геологічні пам’ятки – яскраве свідчення еволюції Землі. – зб. матеріалів ІІ науково-практичної конференції. – К.: Логос, 2011.- С.30 – 33 Державна геологічна карта України масштабу 1:200000. Серія Центральноукраїнська. Аркуш L-36-IІ (Вознесенськ). Пояснювальна записка. К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна геологічна служба, Причономорське державне регіональне геологічне підприємство, 2004, 112с. Golturenko I.P., Manyuk V.V. Geological heritage of the south-western Ukraine (Odessa, Mykolaiv and Kherson region)// Вісник ДНУ, серія: геология, география. 2009.-Т.17.-вип.11.- №3/2. – С.24-28. Мanyuk V. The problem of creation of a Network National Geoparks in Ukraine. // Proceeding 33 th International Geological Congress, Norway, Oslo, 6-14 August, 2008.

Унікальна геологічна пам’ятка на межі трьох областей України Гриценко Володимир Петрович Геологічний відділ Національного науково-природничого музею НАН України Земляні роботи та створення кар’єрів за будівництва Дністровської ГЕС та ГАЕС відкрили геологічні нашарування вендського періоду протерозойського еону. В Україні ці відклади спочатку відносили до силурійського періоду (Каптаренко, 1928). В подальшому був встановлений їхній докембрійський вік (Заика-Новацкий, Великанов, Коваль 1968). В шестидесятих роках минулого сторіччя були знайдені перші яскраві палеонтологічні рештки, які дозволили безсумнівно зіставляти відклади венду з едіакарієм, який на той час вже отримав міжнародне визнання Пізніше в Міжнародній геохронологічній шкалі останній період протерозою отримав назву едіакарій. Перші знахідки найбільш древніх викопних організмів на Поділлі належать М.О. Федонкину, який досліджував котлован машинного залу Дністровської ГЕС (Великанов, Асеева, Федонкин, 1983). Для будівництва греблі Дністровської ГЕС використовували місцевий матеріал, який видобували в старому кар’єрі. На початку двохтисячних, коли ми з Д.В. Гражданкиним досліджували його, кар’єр вже був затоплений до рівня верхньої частини ломозівських верств. Над рівнем води виходили лише 2-3 м грубозернистих гравелітів зі строкатими (рожевими та зеленкуватими лінзами алевролітів. Нічого вражаючого тоді ми не знайшли. В подальшому це водосховище використали для водозабезпечення м. Новодністровська. Новий кар’єр, про який йдеться у статті, був запроектований в якості технологічної виїмки, для того щоб позбутися гідравлічного удару при скиданні води за катастрофічних паводків. Одночасно з поглибленням та розширенням меж кар’єру відкривалися нові місцезнаходження викопної біоти того часу (рис.1). В тому числі були знайдені переважно циклічні та рідше двобічносиметричні форми (Grytsenko, 2014). В роботі, яка виконувалася спочатку двохтисячних років за ініціативи автора й за підтримки ЗАТ «Концерну Надра» та спілки геологів України, в подальшому цілий рік (2013) роботи фінансувалися Державним фондом фундаментальних досліджень України, в останні роки проект підтримує Національний науково-природничий музей НАН України в рамках бюджетної тематики. Кожен рік відбуваються польові роботи і палеонтологічні «розкопки» розрізу в кар’єрі та відслонень поблизу нього. Матеріали розкопок – сліди життєдіяльності та відбитки вендобіонтів зберігаються у фондах музею і зараз у колекції налічується більше двох тисяч

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. Унікальна геологічна пам’ятка...

зразків. Серед цих зразків наявні як звичайні (що часто зустрічаються), так і унікальні (рідкістні знахідки). Відбитки здебільшого мають слабкий рельєф, тому для їх вивчення та фотографування ми застосовуємо косе освітлення, яке ніби «піднімає» рельєф. Найбільш поширеними серед решток організмів пізнього венду являються лінзовидні зліпки Nemiana simplex Palij, які характерні для ямпільських шарів (верств). Коли забій кар’єру знаходився на рівні ямпільських верств – все дно кар’єру складали пісковики з поселеннями (тафоценозами) цих істот (рис. 3). Після екскавації ямпільських верств відкрилися ломозівські шари, які представлені переважно тонкозернистими пісковиками, алевролітами та аргілітами. В середній частині розрізу ломозівських верств залягає півтораметровий пласт гравелітів, на поверхні якого збереглися грубі брижі течії (рис.2). Таку послідовність відкладів з наявним пластом гравеліту ми називаємо атиповим розрізом (Гриценко, 2015). Стратотиповий розріз представлений майже однорідною послідовністю алевролітів та аргілітів без грубозернистих прошарків. Розрізи венду України вивчали В.С. Заїка-Новацький, В.Я. Великанов, О.О.Асеева, А.А. Іщенко, Ю.О. Гуреєв, В.М. Палій, А.І. Мартишин та ін. Не байдужими до цих розрізів іноземні науковці. Зокрема академік НАН СРСР Б.С. Соколов, М.О. Федонкин, Д.В. Гражданкин, А.Ю. Іванцов та інші певний час вели польові дослідження на Поділлі. В одній з експедицій Б.С. Соколова семи десятих років брали участь представники наукових закладів України, в тому числі і автор цієї статті. Після відкриття вендських відслонень на Зимовому березі Білого моря російські дослідники переключилися на вивчення власних розрізів у Архангельській області. В 2017-2018 рр. до досліджень венду України долучилися дослідники Франції (Албані), США (Андрій Беккер, Гордон Лов, Адам Хофманн) та Канади (Маррай Гринграс), які використовують новітні технології вивчення венду. Зокрема дослідження біомаркерів, геохімічні методи, абсолютну геохронологію, томографію тощо. Нові знахідки ми описуємо окремо та публікуємо в наукових виданнях (Гриценко, 2016, Grytsenko, 2016). Кожна наша експедиція приносить відкриття. Всі дослідники, які відвідують цей кар’єр, знаходять якісь нові викопні рештки (рис. 9). Важливо зазначити, що розробка кар’єру за допомогою вибухів сприяла утворенню тріщин, котрі співпадають з поверхнями нашарування та полегшують пошуки викопних решток (рис.3, 6). Вивітрювання до певної межі позитивний фактор, але до тих пір поки воно не приводить до руйнування плиточок з відбитками (рис. 5). Особливо надзвичайними виявилися об’ємні форми, які іноді зустрічаються на певних рівнях ломозівських шарів цього місцезнаходження. Якраз вивітрювання сприяло тому, що стало можливим визначити їхню форму (рис. 8).

Рис. 1. Вигляд кар’єру у 2009 році – відбувається екскавація алевролітів ломозівських шарів. Це був найсприятливіший час для пошуків рештків викопних організмів також з точки зору безпеки робіт через малу кількість техніки. Фото автора, 2009 р.

Рис. 2. Брижі течії на поверхні пласта гравелітів ломозівських шарів. Розміри та орієнтація брижів дають уявлення про силу та напрямок потоку, що переносив гравійні зерна на мілководді. Зараз цей об’єкт практично знищений. Фото автора 2009 р.

Рис. 3. Приклад щільності поселень Nemiana simplex Palij верхньої частини ямпільських шарів. Нижня поверхня пласту – позитивний гіпорельєф. Особини щільно розташовані, але всі знаходяться на одному рівні і жодна особина не перекриває сусідній організм. Особини в цих поселеннях дрібні - не досягають 30 мм в діаметрі. Фото автора, 2013 р.

Рис. 4. Особливості нагромадження осадків ломозівських шарів в кар’єрі свідчать про мінливість умов на нерівному рельєфі. Періодично змінюється кількість глинистого компоненту, про що свідчить зміна кольору. Чітко розрізняється зміна характеру шаруватості (горизонтальна, коса, перехрестна), що притаманно для відносного мілководдя. Фото автора 2009 р.

Рис.5. Вивітрювання (виморожування) практично знищило відбиток Cyclomedusa sp. Кар’єр, ломозівські верстви. Фото автора, 2013 р.

Рис. 6. Крупнозернисті та масивні пісковики середньої частини ямпільських верств містять поселення більших за діаметром Nemiana simplex Palij. Фото автора, 2013 р.

Рис. 7. Розріз древньої тераси Дністра в кар’єрі, що примикає вендської товщі в південній частині виїмки: зверху леси з нірками ластівок, нижче шар «карпатської» гальки з валунами «old red» та силурійських вапняків. Фото автора, 2009 р.

Рис. 8. Зліпки проблематичних вендобіонтів – «псамокоралів» з ломозівських верств. Їхній діаметр досягає 10 мм. На відміну від неміан вони не утворюють щільних поселень. Фото автора, 2011 р.

Рис. 9. Відбитки трьох різних вендобіонтів на Рис. 10. Зразок алевроліту комаровських верств плитці ловозівських алевролітів: Cyclomedusa (верхня частина венду України) з відбитками криedwardi , Nimbia sp., Paliella petaliformis Fedonkin. сталів льоду свідчить про прохолодний клімат. Фото автора, 2011 р. Фото автора, 2011 р.

Окрім унікальних палеонтологічних знахідок в кар’єрі розкриті жили з гідротермальною мінералізацію (пірит, флюорит, кальцит, галеніт). Цікаво, що вивітрювання і бактерії призводить до окислення піриту з утворенням оксидів заліза, самородної сірки, сірчаної кислоти та гіпсу. Додаткові відомості ми отримуємо досліджуючи всю вендську послідовність Поділля, яка дає підстави стверджувати геологічну різноманітність від складу порід та викопних решток до яскравих фаціальних особливостей, що свідчать про кліматичні особливості геологічного регіону в минулому (рис. 10). В кар’єрі є активними декілька джерел, що пов’язані з тріщинними водами. Дебіт цих джерел досить значний. Вода якісна, як належить джерелам (чиста, прозора, але, здається має підвищену жорсткість). Ще однією вже біологічною особливістю цих джерел є наявність в них ракоподібних – гамарусів

(бокоплавів). Особливо важливі прошарки бентонітових глин. Вони являються свідченнями неодноразових вивержень вулканів у досить близькій відстані від колишнього басейну нагромадження осадків у вендський час. Інтенсивна тектонічна та вулканічна активність перикратонного прогину не викликає сумнівів. Залишається не вирішеною проблема визначення розташування джерела вулканічного попелу. З формуванням та розвитком цього прогину пов’язані родовища флюориту та рудопрояви сульфідів з венду до силуру. А наявність у бентонітах кристалів циркону дозволяє визначити абсолютний вік вивержень. Розріз могилівської світи вендської послідовності в кар’єрі доступний і важливий також для досліджень осадочних порід, літофацій та їхніх змін в результаті коливальних рухів в басейні нагромадження осадків (рис. 4). Детальні дослідження будуть підставою для відновлення кліматичних умов того часу. Важливу інформацію містить розріз карпатської тераси та лесової товщі, яка перекриває галькові відкладення (рис. 7). Склад гальки несе інформацію про їхнє джерело та особливості формування долини Дністра. В «циклопічній» виробці можна досліджувати особливості геологічної історії, яка зафіксована у відслоненнях його стінок та забою (дна): 1. Петрографічні особливості кристалічних порід фундаменту (бедрок); 2. Палеонтологічні рештки; 3. Літологічні та фаціальні особливості; 4. Свідчення вулканізму (бентонітові прошарки); 5. Особливості мінералогії та геохімії; 6. Гідрогеологію; 7. Четвертинну геологію та палеогеоморфологію. Якщо коротко, це «геологічна книга», сторінки якої необхідно навчитися читати. Отже гідробудівельники розкрили унікальне місцезнаходження, яке за фактом є комплексною геологічною пам’яткою, що має бути збережена і відповідно юридично оформлена. Кар’єр повинен стати об’єктом регульованого міжнародного геологічного туризму (Гриценко, Палий, 2016). В кар’єрі необхідно зробити позначки границь шарів та світ, місць знахідок викопних організмів. Потрібно підготувати об’єкт для відвідування, зробити огорожу, позначити безпечні маршрути та обмежити доступ до небезпечних місць тощо (Гриценко, 2016). Існують оптимістичні і виправдані фактами підстави, що наведені в статті, і сподівання на підтримку Міністерства екології та природних ресурсів, ПРАТ «Укргідробуд», місцевих органів влади у реалізації цього важливого для України проекту.

Список використаних джерел

Великанов В.А., Асеева Е.А., Федонкин М.А. Венд Украины. — Киев: Наукова думка, 1983. — 162 с. Гриценко В. П. Атиповий розріз ломозівських верств верхнього венду та його фаціальні особливості / Проблеми геології фанерозою України. Матеріали VI всеукраїнської конференції. — Львів, 2015. — С. 20—22. Гриценко В. П. Проблеми створення геологічної пам’ятки «Геопарк вендського віку едіакарського періоду протерозою» / Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття як складова екологічного та патріотичного виховання населення України. Матеріали науково-практичної конференції 7-8 липня 2016 р. – Святогорськ: Центр екологічної освіти та інформації, 2016. — С. 26—32 (ISBN 978-617-7130-04-7) Гриценко В. Геологічна різноманітність венду нижнього девону Поділля / Проблеми геології фанерозою України. — Львів, 2016. — С. 67—71. Гриценко В., Палий В. Підстави та перспективи створення геопарку «Бернашівський» / Геотуризм практика і досвід. — Львів, 2016. — С. 147—149. Заика-Новацкий В.С., Великанов В.А., Коваль А.П. Первый представительэ эдиакарской фауны в венде Русской платформы (верхний докембрій) // Палеонтол. журнал. – 1968. — №2. — С. 133-134. Каптаренко О.К. Загадкові копальні форми з силурійських пісковиків Західного Поділля // Труди Українського науково-дослідного геологічного інституту. – 1928. — Т.2. — С. 87-103. Volodymyr Grytsenko. A New Discovery of Metazoa Imprints and Ichnofossils in the Vendian Mohyliv Suite from the Bernashivka Quarry // Proceeding of the National Museum of Natural Hystory. — 2016. — Vol.14. — P. 23—34.

Геолого-геофізичне різноманіття докембрійського фундаменту (на прикладі Ситківецької ділянки Українського щита) Решетник Марія Національний науково-природничий музей НАН України Геологічне різноманіття є широким поняттям, що включає в себе петрофізичне багатство геологічного об’єкту, обраного для аналізу. Український щит (УЩ) є надзвичайно різноманітним за своїм складом та будовою, а від так різноманітним за своїми фізичними властивостями. Результати комплексного вивчення петрофізичних властивостей гірських порід та аналізу геофізичних полів дають можливість оцінити унікальний «портрет» високометаморфізованого докембрійського фундаменту. Знаковими в межах УЩ є ділянки з реліктовими тілами ендербітів розміром кілька десятків метрів. Адже одними з найбільш древніх гірських порід на Землі є ендербіти, що можуть бути провідниками у історію створення первісної земної кори. Маючи архейській вік утворення, вони збереглись серед гранітоїдів протерозойського часу на території Українського щита, зокрема в межах Гайсинського блоку (Південно-західна частина Росицько-Тікицького мегаблоку) (рис.1). Територія, обрана для опису – Ситківецька ділянка - розташована на південно-західній околиці мегаблоку і характеризується високою строкатістю. На ній представлені кілька петрографічних груп: кристалосланці, ендербіти, плагіограніти, гранодіорити, діорити (рис.2). Плагіограніти та гранодіорити формують кристалічний фундамент, так би мовити, є тканиною, на фоні якої «плямами» збереглись ксеноліти кристалосланців та ендербітів. За механічною стійкістю до екзогенних руйнівних сил кристалосланці значно поступаються ендербітам. Фактично, тіла кристалосланців, що потрапили на рівень ерозійного зрізу, руйнуються першими, отже і побачити їх у відслоненому вигляді практично не реально. Ендербіти настілки стійкі до вивітрювання, що у відслоненні складають враження абсолютно свіжих гірських порід (рис.3), отже вони є доступними для вивчення.

Розділ 2. Геологічна спадщина у сучасному правовому полі, практичний аспект. Геолого-геофізичне різноманіття...

Рис.1. Локалізація Ситківецької ділянки у прирозломній зоні на границі Росинсько-Тікичського блоку з Дністрово-Бузьким (УЩ)

Згідно (Степанюк, 2013), формування гнейсо-ендербітів на Побужжі відбувалося 3,6 млрд років тому (Одеський кар’єр (правий борт долини р. Південний Буг, на північ від с. Завалля). У статті (Лесная, 2015) наведено вік ендербітів Літінського блоку, відібраних з Літінського та Малинівського кар’єрів - 2,8 та 2,9 млрд. років відповідно. Ендербіти в межах УЩ мають геохімічні відмінності. Так, Демедюк показав, що ендербіти Оріхово-Павлоградської структури істотно відрізняються від палеоархейских ендербітів Дністровсько-Бузького мегаблоку УЩ більш високим вмістом рідкісноземельних елементів (лантаноїдів), наявністю негативних аномалій Nb і Ti. Навпаки, ендербіти Дністровсько-Бузького мегаблоку характеризуються меншим вмістом лантаноїдів, значно більшим - V, Сг, Со, Nі, Cu, а також відсутністю негативних аномалій по Nb. Як правило, ендербіти характеризуються, крім великої частки оксиду кремнію і алюмінію, значним вмістом окису заліза, кальцію (Демедюк, 2011). Зважаючи на те, що ендербіти виникли одними з перших метаморфічних гранітоїдів, дослідники вивчають їх вік. Цікавим є і мінералогічні геохімічні особливості ендербітів різних ділянок УЩ. Для створення повної картини властивостей ендербітів варто вивчити їх фізичні властивості. Тим більш, що картування ендербітів ускладнено їх низкою відслоненістю. І саме геофізичні поля можуть слугувати у допомогу виявленню їх місць розташування. Ендербіти з Ситківецької ділянки вперше досліджені на петрофізичні властивості. Такі дослідження мають значення не тільки з огляду на необхідність комплексного аналізу ендербітів, а і заради пошуку можливостей їх картування. За інтерпретацією геологів (Катюка, 1992), ендербіти поширені на території, де є і низькі, і високі значення Т. Детальне вивчення магнітних властивостей цих порід дозволяє пояснити природу такої неоднозначності їх відображення у характері магнітного поля. Карта аномального магнітного поля фактично не була прийнята до уваги, під час створення геологічної карти повністю поклалися на карту аномалії Буге.

Методи дослідження Для дослідження Ситківецької ділянки був застосований раніше розроблений автором метод магнітного сканування (Решетник, 2013). По відслоненням виконане ультрадетальне вимірювання магнітної сприйнятливості польовим капаметром ПВМС (польовий вимірювач магнітної сприйнятливості, Росія, Санкт-Петербург). У відповідності до результатів капаметрії відібрано орієнтовані зразки гранітоїдів, що оточують ендербіти, та саміх ендербітів. Магнітна сприйнятливість (χ) відібраних зразків гірських порід вимірювалась на лабораторному астатичному магнітометрі LAM-24 (Чехія, Брно). Магнітні мінерали у гірській породи визначались по температурі Кюрі з графіків поведінки магнітної сприйнятливості під час нагріву та охолодження χ(t). Густина зразків вимірювалась методом гідростатичного зважування на лабораторних терезах ВЛКМ-500. Послідовність утворення та ступінь змінення магнітних мінералів визначалися методом рудної мікроскопії. Узгоджено з польовими спостереженнями та лабораторними дослідженнями, виконана якісна інтерпретація існуючої карти аномального магнітного поля. Результати та обговорення У картині аномального магнітного поля, як видно з рис. 2, є велика «пляма», обмежена ізолінією 500 нТл на тлі значень Т від 400 до -200 нТл. На північ та північний схід від цієї плями у безпосередній близькості розташовані аномалії у -300, -400 нТл є навіть аномалія Т -600 нТл. Градієнт магнітного поля складає 100 нТл на 100 м. В межах цієї плями є кілька аномалій вище 1000 нТл, та у самій північній її частині - 1200 нТл. Аномалія 1200 нТл межує з аномалією у -500 нТл, це можуть бути спряжені аномалії, викликані одним джерелом, що не має дуже глибинного залягання, тобто на карті аномального магнітного поля видно два полюси одного джерела магнітного поля. Гравітаційне поле у цілому є слабо диференційованим. Найвища аномалія Буге складає 0.5мГал, саме такі аномалії знаходяться там, де є тіло ендербітів, в межах якого обстежене відслонення ендербітів (крапка з позначкою 1 на рис.1). Значна частина тіл ендербітів, нанесена на геологічній карті, не співпадає з позитивними аномаліями Буге та розташована як в межах позитивного, так і від’ємного аномального магнітного поля. Свердловинами ендербіти вскриті тільки у північні частині Ситківецької ділянки. Тобто є дві точки, де точно підтверджено існування тіл ендербітів. Решта тіл ендербітів представлені на геологічні карті виключно виходячи з загальних уявлень про геолого-геофізичну будову території. Як ендербіти можуть бути пов’язані з характером аномального магнітного та гравітаційного полів, можна судити з результатів петрофізичних досліджень зразків. Якщо співставити геологічну карту та карту аномалій Буге, то можна

побачити, що контури тіл кристалосланців один в один змальовані з контурів позитивних аномалій Буге. Карта аномального магнітного поля фактично не була прийнята до уваги, ендербіти за інтерпретацією геологів (Катюка, 1992) розташовані там, де є Т до 1500 нТл і там, де спостерігаються низькі значення Т -500 нТл.

Рис.2. Комплексна геолого-геофізична карта Ситківецької ділянки (складена за даними геологічної карти, карти аномального магнітного поля (Т) та карти аномалій Буге (Катюк, 1992). Умовні позначення: 1 – гранодіоріти та плагіограніти, 2 – чарнокіти, 3 - ендербіти, 4 – діорити, 5 – кристалосланці, 6 – розломи, 7,8,9 – ізолінії високих, нульових, та низьких значень Т, 10 – ізолінії позитивних аномалій Буге, крапками з цифрами позначені ділянки відбору зразків.

Позитивна магнітна аномалія між точками спостереження 2 та 1 оточена аномальним магнітним полем з від’ємними значеннями. Вочевидь від’ємне аномальне магнітне поле є спряженим до позитивної аномалії. Чим викликана позитивна аномалія магнітного поля? Як пояснюють геологічні карти, там поширені такі як і навколо плагіограніти, однак вони вміщують вищі концентрації акцесорного мінералу магнетиту. Окрім того, сам «епіцентр» високих значень Т знаходиться саме там, де на геологічній карті зображене невелике ізометричне тіло (ксеноліт) кристалосланців. Здебільшого на Ситківецькій площі кристалосланцям притаманна підвищена магнітна сприйнятливість, а відтак вони можуть створювати позитивні аномалії магнітного поля. Контури тіла кристалосланців співпадають з ізолінією у 0.5 мГл, тобто зі збільшеним гравітаційним полем. Разом з тим, подібні тіла кристалосланців поширені і на тлі від’ємного аномального магнітного поля, хоча і розташовані там, де є гравітаційні аномалії (аномалії Буге). На всьому Гайсинському листу немає відслонень ендербітів, лише на

Ситківецькій ділянці є одне відслонення. Для створення запруди на струмку Городище ще у радянські часи селяни вибухівкою підривали дно. Так на одному з берегів струмка перед дамбою відслонились ендербіти. Відслонення 1 є вертикальним відслоненням довжиною 20 м і висотою до 5 м ендербітів (точка 1 на рис.2). Це відслонення знаходиться на території від’ємного аномального магнітного поля -500 нТл, там де є позитивна аномалія Буге у 0,5 мГл. Відслонення ендербітів знаходиться (по лівому берегу струмку Городище) між двома відслоненнями, які представлені апліт-пегматоїдними гранітами з ксенолітами кристалосланців. Ці відслонення не винесені на рисунку 2, щоб не загромаджувати ілюстрацію. Можливо ці відслонення є границями поширення тіла, що складене ендербітами. Обстеження магнітної сприйнятливості, виконані по відслоненням в межах ділянки, показали її високу диференційованість, разом з тим виявити якоїсь упорядкованості підвищених значень χ не вдалось. Відповідність між χ зразка та χ, заміряною в околі та на місці відбору зразка, спостерігається не завжди. Таке явище можна пояснити відсутністю загального однорідного розподілу магнетиту і наявністю окремих скупчень його зерен. За значеннями магнітної сприйнятливості зразки з відслонення ендербітів мають низьку χ від 0*10-3 од. СІ до 10*10-3 од. СІ. Однак вони мають вище відношення індуктивної намагніченості до залишкової. З результатів термомагнітного аналізу видно, що в зразках цієї групи присутній магнетит. В першій групі виділено три зразка, в яких знайдено піротин. Піротин не є вторинним, про що свідчить дослідження аншліфів у мікроскоп. Є зразки ендербітів зі значеннями χ>45*10-3 од. СІ в яких багато магнетиту, що навіть утворює скупчення лусочок. Густину ендербіти мають підвищену, в основному 2,7-2.75 г/см3. У відслоненнях неподалік ендербітів (навколо відслонення 1 на рис.2), представлені апліт-пегматоїдні граніти та зустрічаються ксеноліти кристалосланців. Ці граніти мають магнітну сприйнятливість від 2,6 до 13,6*10-3 од. СІ . Їх густина є низкою, в основному 2,61 г/см3 з відхиленням ±0,02 г/см3. Для кристалосланців характерна висока магнітна сприйнятливість більше 60*10-3 од. СІ та висока густина 2,86-2,93 г/см3. Вмісту піротину за термомагнітним аналізом не виявлено ні у кристалосланцях, ні в гранітах. Результати лабораторних досліджень показали, що ендербіти є неоднорідними за своєю магнітною сприйнятливістю. Більшість ендербітів слабомагнітні і відрізняються тим, що до їх мінерального складу іноді входить і піротин, якого немає у гранітів. Відслонення 2 (див.рис.2) є виходом корінних гірських порід в річковій долині між лісом та полем. Вона являє собою курганоподібний виступ діаметром приблизно 25 м та висотою 10 м. Відслонення знаходиться на території між позитивним аномальним магнітним полем 1200 нТл та від’ємним в -300 нТл, високих значень аномалії Буге немає. На геологічній карті це відслонення розташоване на межі поля поширення ендербітів. Зразки, відібрані з цього відслонення,

визначені як гранодіорити та плагіограніти. Їх магнітна сприйнятливість вища за магнітну сприйнятливість ендербітів і складає норму 10-30*10-3 од. СІ (рис.3).

Рис.3. Найнижчі значення магнітної сприйнятливості, притаманні ендербітам (N відсоток зразків з відповідними значеннями χ, 1 – розподіл значення χ для зразків з відслонення 1, - відслонення 2 та 3 відповідно)

Густина зразків з відслонення 2 є нижчою за густину ендербітів і сягає значень 2,57-2,62 г/см3. Відслонення 3 є маленьким кар’єрчиком довжиною 50-100 м й висотою 10 м. Воно розташоване в області поширення аномалії магнітного поля 500нТл там, де гравітаційне поле слабо виражене. Як і відслонення 2, відслонення 3 знаходиться на межі поширення ендербітів. Розподіл χ за значеннями виявляє домінування зразків з χ 20-45*10-3 од. СІ. Тут також спостерігається порівняно значна доля до 25% χ вище 45*10-3 од. СІ. Густина зразків з цього відслонення є невисокою - 2,63-2,69 г/см3. Логічно було б пов’язувати позитивні аномалії Буге на тлі від’ємного аномального магнітного поля з тілами ендербітів, адже вони мають вищу, ніж у плагіогранітів густину та нижчу магнітну сприйнятливість. Тоді як високі значення сили тяжіння та напруженості магнітного поля можуть бути спричинені тілами кристалосланців. Магнітну сприйнятливість та густину кристалосланців у районі досліджень вдалося визначити лише на невеличких ксенолітах (2030см), що знаходились у відслоненнях 1,2,3 та у відслоненнях з плагіогранітами і ксенолітами біля відслонення ендербітів, тобто навколо відслонення 1. З цих результатів видно, що кристалосланці мають найвищу густину та магнітну сприйнятливість і є джерелом одночасно і позитивних аномалій магнітного поля, і аномалій Буге.

Висновки Комплексний аналіз геологічних та геофізичних даних є необхідним, адже він дає об’ємну, різнобічну і більш об’єктивну картину геологічної будови складно побудованих геологічних об’єктів з яких складається Український щит. Яскравою демонстрацією різноманітності є створення «склеєної» картини результатів геологічної та геофізичної зйомки з місцями відбору зразків гірських порід (фактматеріалами). «Склейка» як більш повна і різноманітна візуалізація дозволяє робити нові висновки про будову території досліджень. Так, на Ситківецькій ділянці показано, що джерелом позитивних аномалій гравітаційного і магнітного поля є кристалосланці. Хоча тіла кристалосланців не відслонюються, можна говорити про їх залягання у місцях, де високі Т співпадають з високими значеннями аномалії Буге. Там, де є підвищення гравітаційного поля, а магнітне поле нейтральне, можуть бути розташовані ендербіти, адже вони мають вищу густину на низьку магнітну сприйнятливість.

Список літератури

Демедюк В.В. Геохимические особенности палеоархейских эндербитов орехово-павлоградской структуры украинского щита (Васильковский участок).\\ Зб. Наук. Праць “Теоретичні та прикладні аспекти геоінформатики” – 2011. – С.121-127. Катюк И. Ю. Групповая геологическая съемка масштаба 1:50000 с общими поисками территории листов М-35-119 А, Б, - 120 А, В, (Гайсин) // Отчет геол.- съемочного отряда за 1987 - 1991 гг. – Киев. – 1992. – 345 с. Лесная И.М., Касьяненко Е.О. Акцессорный циркон (состав, изотопный возраст) из эндербитов Литинского блока (УЩ) \\ Геохімія і петрологія процесів породо- та рудоутворення. 2015, Вип.35. Решетник М. Структурно-геологічна інформативність магнітних властивостей гірських порід докембрійського фундаменту (на прикладі українського щита) \\ автореф.дисс.канд.геол.наук. 04.00.22 (геофізика). Київ, 2013. Степанюк Л.М., Пономаренко А.Н., Сукач В.В. Этапы формирования побужского гранулитового комплекса по данным изотопно-геохронологических исследований (Среднее Побужье, Украинский щит). \\Геохимический Журнал. 2013, Т.35, № 4.

Розділ 3 Вплив руслового Олександрівського водосховища у складі Южноукраїнського енергокомплексу на стан річки Південний Буг Поширення судинних рослин водойм національного природного парку «Бузький Гард» у зв’язку зі створенням Олександрівського водосховища Коломієць Ганна Валеріївна Національний природний парк «Бузький Гард» Ширяєва Дарія Володимирівна Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного Національний природний парк (НПП) «Бузький Гард» розташований у північно-західній частині степової зони України, на півночі Миколаївської області. Територією НПП протікає р. Південний Буг. На ділянці від с. Мигія до м. Южноукраїнськ її русло природне: у ньому поєднуються бурхливі ділянки зі швидкою течією, порогами та перекатами, та тихі плеса. Починаючи від м. Южноукраїнськ рівень води у річці штучно підвищено внаслідок створення Олександрівського водосховища у складі Южноукраїнського енергокомплексу. У цій частині русла пороги затоплено, течію сповільнено. Сьогодні вона не входить до складу НПП, хоча входить частково до складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». На час проведення досліджень рівень води на Олександрівській греблі, що розташована у с. Олександрівка, складав 16 м н.р.м. Природний рівень річки у цьому ж місці близько 5 м н.р.м. У 1927 р. було побудовано Вознесенську греблю, яка підвищила рівень води до 8 м н.р.м., пізніше – Олександрівську ГЕС. Навесні 2006 р. рівень води в Олександрівському водосховищі був підвищений до 14,7 м, у 2010 р. – до 16 м. Метою дослідження було виявити видовий склад судинних водних макрофітів та залежність частоти їх трапляння від ступеня зарегулювання русла річки. Актуальність досліджень, крім загальнонаукового значення, посилюється запланованим підвищенням рівня водосховища до 20,7 м, що призведе до затоплення порогів біля м. Южноукраїнськ і зменшення місцезростань для реофільних судинних водних макрофітів. У серпні 2018 р. проведено дослідження різноманіття судинних рослин русла П. Бугу від с. Мигія до скелі Кременчуг. Всього було досліджено 33 км русла річки в межах НПП та 8 км русла в межах Олександрівського водосхови-

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Поширення судинних рослин...

ща. Під час опрацювання зібраного матеріалу визначено абсолютну та відносну частоту трапляння видів, що властиві руслу річки (табл.). Назви видів наведено за (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). Напівжирним шрифтом виділено види, які не наводилися у Проекті організації території НПП. Таблиця - Частота трапляння видів судинних рослин у руслі П. Бугу на території НПП «Бузький Гард»

Абсолютна та відносна частота трапляння видів

Видовий епітет, автор

с. Мигія - Подорожини острови (Южноукраїнськ) – 34 описи

Подорожини острови – скеля Кременчуг 20 описів

sagittifolia L.

15 (44 %)

1 (5 %)

calamus L.

2 (0,6 %)

2 (10 %)

umbellatus L.

12 (35 %)

3 (15 %)

demersum L.

27 (79 %)

17 (85 %)

Bolboschoenus

maritimus (L.) Palla

1 (3 %)

1 (5 %)

Scirpus

lacustris L.

6 (18 %)

2 (10 %)

Myriophyllum

verticillatum L.

6 (18 %)

2 (10 %)

Myriophyllum

spicatum L.

4 (20 %)

morsus-ranae L.

5 (15 %)

1 (5 %)

Lemna

minor L.

4 (12 %)

trisulca L.

3 (9 %)

Spirodela

polyrrhiza (L.) Schleid.

21 (62 %)

7 (35 %)

marina L.

1 (3 %)

3 (15 %)

Рід

ALISMATACEAE Sagittaria ARACEAE Acorus BUTOMACEAE Butomus CERATOPHYLLACEAE Ceratophyllum CYPERACEAE

HALORAGACEAE

HYDROCHARITACEAE Hydrocharis LEMNACEAE

NAJADACEAE Najas

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Поширення судинних рослин...

Абсолютна та відносна частота трапляння видів

Видовий епітет, автор

с. Мигія - Подорожини острови (Южноукраїнськ) – 34 описи

Подорожини острови – скеля Кременчуг 20 описів

lutea (L.) Smith

21 (62 %)

5 (25 %)

australis (Cav.) Trin. ex Steud.

5 (15 %)

3 (15 %)

Рід

NYMPHAEACEAE Nuphar POACEAE Phragmites

POTAMOGETONACEAE Potamogeton

nodosus Poir.

4 (12 %)

pectinatus L.

4 (12 %)

1 (5 %)

perfoliatus L.

2 (6 %)

2 (10 %)

erectum L.

3 (9 %)

2 (10 %)

Typha

angustifolia L.

1 (3 %)

4 (20 %)

latifolia L.

1 (3 %)

laxmannii Lepech.

1 (3 %)

2 (10 %)

SPARGANIACEAE Sparganium TYPHACEAE

Під час дослідження приділено увагу відмінностям між природною та зарегульованою частинами течії П. Бугу. У зарегульованій ділянці річки значно зменшується відносне трапляння таких видів: Sagittaria sagittifolia, Butomus umbellatus, Scirpus lacustris, Hydrocharis morsus-ranae, Spirodela polyrrhiza, Nuphar lutea, Potamogeton pectinatus. У водосховищі зазначені види трапляються переважно у верхній частині, вище Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (ТГАЕС). Ceratophyllum demersum трапляється у руслі у місцях зі швидкою течією та у місцях без течії - біля берегів, а також в Олександрівському водосховищі. Виявлено також два види Myriophyllum: Myriophyllum verticilatum і M. spicatum. Перший росте лише у місцях з течією. В Олександрівському водосховищі цей вид виявлено в околицях ТГАЕС, де за рахунок добових коливань рівня води утворюється «штучна течія». Нижче за течією його заміняє Myriophyllum verticilatum. Lemna minor, L. trisulca, Potamogeton nodosus cкорочують площі місцезростань у Олександрівському водосховищі. Натомість, значно збільшується участь Acorus calamus, Ceratophyllum demersum, Bolboschoenus maritimus, Najas marina, Potamogeton perfoliatus, Typha angustifolia та T. laxmannii. Частота тра-

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Поширення судинних рослин...

пляння Phragmites australis залишається незмінною, проте площі монодомінантних очеретяних масивів збільшуються. У водосховищі нижче ТГАЕС виявлено ділянки акваторій з надмірним розвитком синьозелених і нитчастих водоростей. Листки судинних рослин у водосховищі більше покриваються осадковими елементами. Судинні водні макрофіти Олександрівського водосховища, порівняно із ділянкою русла, відзначаються меншим видовим багатством. Це зумовлено евтрофікацією та «цвітінням» води внаслідок уповільнення течії, та зменшенням вмісту розчиненого кисню. На видове багатство та частоту трапляння видів водних макрофітів також впливають загальні кліматичні тенденції у степовій зоні та збільшення мінералізації води. Южноукраїнський енергокомплекс скидає у річку надмірно мінералізовану воду Ташлицької водойми-охолоджувача Южноукраїнської АЕС. Індикатором підвищення мінералізації є збільшення участі гідрогалофітів - Bolboschoenus maritimus, Najas marina. Олександрівське водосховище здійснює значний негативний вплив на біорізноманіття водних макрофітів русла П. Бугу.

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Поширення судинних рослин...

Список використаних джерел

Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine. A nomenclatural checklist — Kiev: M.G. Kholodny Institute of Botany, 1999. — 345 p.

Оцінка екологічного стану річки Південний Буг в районі Олександрівського водосховища в умовах зміни клімату Тимченко І. В. Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Гаврилюк Р. Б. Інститут геологічних наук НАН України За останні роки в басейні р. П. Буг спостерігається дуже складна гідрологічна обстановка, яка пов’язана, зокрема, зі зміною клімату, а саме: підвищенням середньорічної температури повітря, збільшенням інтенсивності випаровування і, як наслідок, зменшенням стоку річки. Значну роль відіграє також зарегулювання річки. На р. П. Буг розташовано 16 руслових водосховищ (загальним об’ємом 303 млн.м3), з яких Олександрівське є найнижчим за течією річки. Метою роботи є аналіз та оцінка гідрологічного та екологічного стану р. П. Буг в районі Олександрівського водосховища та дослідження чинників впливу на стан річки при реалізації проекту завершення будівництва Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (ТГАЕС). В роботі представлено результати дослідження динаміки зміни гідрологічного режиму р. П. Буг, оцінку ймовірного впливу проекту ТГАЕС на водне середовище. Оцінка проводилась на основі поточної статистичної інформації про водогосподарську обстановку в районі Олександрівського водосховища (приплив та скид води) [1], аналізу досвіду країн ЄС та США щодо впливу гідроспоруд на стан річок. Зокрема, в США значне погіршення стану річок, їх водогосподарських функцій, осушення малих річок, що посилюється умовах зміни клімату, викликали необхідність перегляду стратегії водокористування та програми відновлення річок. На сьогодні в США активно відбувається процес демонтажу гребель, особливо тих, які вийшли з експлуатації. В 2018 р. в США було демонтовано 82 греблі (в 2017 – 89). Після демонтажу гребель науковці спостерігають значне покращення стану річок, відновлення стоку та збільшення популяцій мігруючих видів іхтіофауни. Південний Буг є сильно зрегульованою річкою, стан якої погіршується з кожним роком [2]. Аналіз зміни водності річки у період 2006–2018 рр. (рис. 1) свідчить, що в останні роки (з 2015) природний стік стабільно менший, ніж загальний об’єм водосховищ та ставків в басейні. При цьому виникає комплекс негативних наслідків, які спостерігаємо сьогодні: - збільшення солоності води в нижній течії (за рахунок підтягування води з Дніпровсько-Бузького лиману); - погіршення фізико-хімічних властивостей води;

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Оцінка екологічного стану річки Південний Буг...

- значне послаблення здатності річки до самоочищення, в тому числі і через уповільнення течії. Досліджуючи динаміку зміну стану річки, спостерігаємо явища, які були притаманні річкам США та Європи в місцях знаходження гребель за умови посушливих років. При врахуванні песимістичного сценарію та подальшого збільшення температури повітря, з високою ймовірністю можна прогнозувати значне погіршення якості води р. П. Буг та загрозливі зміни її екосистеми [4].

Рис.1. Зміна водності річки в період 2006–2018 рр.

Рис.2. Зміна водності річки в період 2006–2018 рр. [1]

Аналіз динаміки стоку в створі нижнього б’єфу Олександрівського водосховища (рис. 2) свідчить, що 2017 р. характеризувався значним збільшенням кількості засушливих днів порівняно з попереднім, протягом 91 доби якого скид води із водосховища був менший за встановлений обов’язковий санітарно-екологічний пропуск нижче Олександрівського водосховища (17 м3/с). Літо 2018 р. було більш сприятливим для гідрологічного режиму річки. Наявні данні недостатньо точно характеризують водність річки, адже скид води залежить також від режиму роботи руслових водосховищ, розташованих вище Олександрівського водосховища. Відомо, що водопілля позитивно впливає на очищення річки, замулених ділянок, покращує водно-кисневий обмін. Відсутність водопілля на р. П. Буг впродовж останніх років негативно відображається на якісному стані водних ресурсів. Одними з факторів, які призводять до відсутності водопілля, є зменшення кількості опадів в басейні річки, зниження середньорічної висоти снігового покриву. Важливими складовими для прогнозування стану річки є вивчення деградації ґрунтів в басейні річки з огляду на їх здатність поглинати воду, що утворюється під час танення снігового покриву, а також оцінка стану підземних вод, які живлять р. П. Буг та його притоки. В сучасних умовах важливим заходом для збереження річки є зупинення реалізації технічних проектів, які передбачають збільшення використання води П. Бугу. Зокрема, реалізація проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» має низку негативних для довкілля наслідків. Так, підвищення рівня Олександрівського водосховища до НПР+20,7 м веде до:

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Оцінка екологічного стану річки Південний Буг...

1) подальшого погіршення якості поверхневих вод внаслідок: - затоплення порогів та зменшення аерації води; - підвищення температури води; - збільшення водообміну із верхньою водоймою; - зменшення протяжності вільної течії річки вище водосховища; 2) підвищення концентрацій забруднюючих речовин та зниження санітарно-гігієнічних показників внаслідок зменшення здатності поверхневих вод до самоочищення; 3) значного замулювання русла та природних джерел; 4) підтоплення територій (внаслідок підйому рівня ґрунтових вод); 5) погіршення якості ґрунтових вод. Запуск 3-6 агрегатів ТГАЕС призведе до додаткового негативного впливу на якість води в річці, оскільки навіть дрібні гідробіонти гинуть під час проходження через гідроагрегати. Технологічним процесом, який потребує всебічної оцінки, є заплановане зниження рівня води Ташлицької водойми-охолоджувача та відповідний скид 10,59 млн. м3 води в р. П. Буг (відповідно до даних Інституту геохімії НАН України, зазначених в листі-відповіді на запит від 01.02.2017 № 297-32). Вода в Ташлицькій водоймі належить до 3 класу 4 категорії за мінералізацією та до 4 класу 6 категорії за санітарно-гігієнічними показниками та вмістом специфічних речовин, тобто це вода із значно порушеними екологічними параметрами. За офіційними даними моніторингу, концентрація сульфатів в водойми-охолоджувачі коливається в межах 340–350 мг/дм3. При скиданні такої води в річку у будь-яких умовах, а тим більше в умовах низької водності та низького рівня водопілля, можна очікувати значний вплив на всю екосистему річки вниз за течією. Зокрема, іхтіофауна вже сильно постраждала внаслідок зарегулювання річки Олександрівською ГЕС, гребля якої не обладнана рибоходом. Слід зазначити, що для рибогосподарських водойм ГДК сульфат-іонів складає 100 мг/дм3. Вищенаведені результати аналізу, а також інші важливі чинники, такі як водовідбір, скидання неочищених та недостатньо очищених стічних вод тощо свідчать про гостру необхідність в розробленні загальнодержавної цільової програми з комплексного дослідження та відновлення р. П. Буг, перегляду обмежень та правил її використання, зокрема, енергетичною галуззю. Розроблення цільової програми має стати пріоритетом в діяльності створеної наприкінці 2018 р. басейнової ради Південного Бугу.

Розділ 3. Вплив руслового Олександрівського водосховища... Оцінка екологічного стану річки Південний Буг...

Список використаних джерел

1. Державне агентство водних ресурсів України [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://davr.gov.ua/. 2. Тенденції зміни стоку Південного Бугу – вплив кліматичних факторів та зарегулювання / С.Г. Бойченко, Р.Б. Гаврилюк, С.А. Савченко, В.В. Шаравара, Я.І. Мовчан, В.П. Мельничук // Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 року) /Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 3, – Київ, 2017. – С. 17–19. 3. Boychenko S. Water supply and water discharge : challenges and concept of responces – context of climate change and exhaustions of water resources / S. Boychenko, R. Havryliuk, Ya. Movchan, O. Tarasova, V. Sharavara, S. Savchenko // Water supply and Wastewater removal : edited by Henryk Sobczuk, Beata Kowalska. – Lublin : Lublin University of Technology, 2016. – С. 3–14. 4. Тимченко І.В., Гаврилюк Р.Б. Оцінка впливу на річку Південний Буг реалізації проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС в умовах зміни клімату» / Тези 2-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців з міжнародною участю «Актуальні проблеми сучасної хімії»: – Миколаїв: Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. – 24-25 травня 2018. – С.98-100.

Розділ 4 Земноводні та плазуни Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых ужеобразных как один из критериев оценки состояния популяции Беляков Игорь Владимирович Одесский зоопарк Изучение фолидоза змей может служить действенным инструментом при оценивании динамики состояния природных популяций этих животных. Данная работа посвящена изучению флуктуирующей асимметрии чешуйчатого покрова двух видов ужеобразных герпетофауны Юга Украины – полоза желтобрюхого (Dolichophis caspius, Coluber jugularis) и ужа водяного (Natrix tessellata), обитающих в Одесской и Николаевской областях. Особенный интерес может представлять сравнительный анализ наличия асимметрии липидных покровов змей из разных популяций, так как показатели флуктуирующей асимметрии могут служить одним из критериев оценки состояния конкретных популяций. Флуктуирующая асимметрия, в отличие от направленной асимметрии и антисимметрии (Van Valen L., 1962), является результатом неспособности организмов развиваться по точно определенным путям. Ludwig (1932) определяет флуктуирующую асимметрию как следствие онтогенетических процессов. Как отмечает В.М.Захаров (1987), флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова рептилий, хотя, видимо, не имеет самостоятельного адаптивного значения и не оказывает ощутимого влияния на жизнеспособность индивидуумов, но, являясь следствием нарушения развития, может быть связана с неблагоприятными воздействиями каких-либо факторов среды. Поэтому процент и характер асимметрии может служить одним из показателей состояния популяций, оценки оптимальных условий среды, сравнения таковых для разных популяций. Целью данной работы является сравнение статистических показателей наличия флуктуирующей асимметрии липидных покровов полоза желтобрюхого и ужа водяного, обитающих в Николаевской области (Первомайский район, долина реки Южный Буг) и Одесской области (побережья Хаджибеевского, Сухого лиманов, Одесское побережье Черного моря). Полоз желтобрюхий и уж водяной выбраны в качестве объектов исследования как виды, достаточно многочисленные в обоих указанных регионах. Работа основана на следующем материале, собранном за период с 1980

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых ужеобразных...

по 2017 годы: - полоз желтобрюхий – 223 особи, отловленные в Николаевской области, и 409 особей, отловленных в Одесской области; - уж водяной – 883 особи, отловленные в Николаевской области, и 3411 особей, отловленных в Одесской области. Все животные после фиксации данных, мечения в полевых условиях были возвращены в природу. Полоз желтобрюхий В популяциях полоза желтобрюхого выявлены особи с наличием асимметрии по количеству заглазничных щитков и количеству верхнегубных щитков на правой и левой сторонах головы. Из 223 особей, отловленных в Николаевской области, отмечено: - у 20 особей – наличие 3 заглазничных щитков и 2 на левой стороне головы; - у 4 особей – наличие 2 заглазничных щитков на правой и 3 на левой стороне головы; - у 7 особей – наличие 2 заглазничных щитков на правой и 4 на левой стороне головы; - у 7 особей – 8 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы. Из 409 особей, отловленных в Одесской области, отмечено: - у 84 особей – наличие 3 заглазничных щитков на правой и 2 на левой стороне головы; - у 7 особей – наличие 2 заглазничных щитков на правой и 3 на левой стороне головы; - у 3 особей – наличие 2 заглазничных щитков на правой и 4 на левой стороне головы; - у 23 особей – наличие 9 верхнегубных щитков на правой и 8 на левой стороне головы; - у 13 особей – наличие 9 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы; - у 3 особей – наличие 8 верхнегубных щитков на правой и 9 на левой стороне головы; - у 10 особей – наличие 8 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы. Уж водяной В популяциях водяного ужа выявлены особи с наличием асимметрии по количеству верхнегубных щитков. Из 883 особей, отловленных в Николаевской области, отмечено: - у 59 особей – наличие 8 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых ужеобразных...

стороне головы; - у 10 особей – наличие 9 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы; - у 11 особей – наличие 7 верхнегубных щитков на правой и 8 на левой стороне головы; Из 3411 особей, отловленных в Одесской области, отмечено: - у 395 особей – наличие 8 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы; - у 46 особей – наличие 9 верхнегубных щитков на правой и 7 на левой стороне головы; - у 74 особей – наличие 7 верхнегубных щитков на правой и 8 на левой стороне головы. Процентный состав особей с наличием асимметрии чешуйчатого покрова по различным признакам от общего количества обследованных особей представлен в таблице. Наличие асимметрии чешуйчатого покрова у обследованных животных Признак

Количество щитков

Состав особей с наличием асимметрии от общего количества обследованных особей (%) Николаевская область

Одесская область

Полоз желтобрюхий Количество заглазничных щитков

3/2 2/3 2/4

8,968 1,793 3,139

20,537 1,711 0,733

Количество верхнегубных щитков

9/8 9/7 8/9 8/7

3,139

5,623 3,178 0,733 2,444

17,039

34,959

6,681 1,132 1,254

11,58 1,348 2,169

9,067

15,097

Итого: Уж водяной Количество верхнегубных щитков

8/7 9/7 7/8 Итого:

Из полученных данных видно, что наибольший процент особей с наличием асимметрии наблюдается у змей, обитающих в Одесской области (особенно по полозу желтобрюхому). Такие варианты асимметрии по количеству

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых ужеобразных...

верхнегубных щитков, как 9/8, 9/7 и 8/9 наблюдаются только у полозов Одесской области, а у полозов Николаевской области эти варианты асимметрии не выявлены. Процентный состав особей ужа водяного с наличием асимметрии по Одесской области также значительно превышает показатели по Николаевской области. Вполне очевидно, что такие показатели могут быть следствием мощного антропогенного воздействия, которому подвергаются рептилии, обитающие на побережьях Одесских лиманов и Одесском побережье Черного моря. Состояние популяций исследуемых видов в долине реки Южный Буг в Николаевской области, несомненно, более благополучное. Однако, следует отметить, что показатели флуктуирующей асимметрии змей в данных регионах обнаруживают определенную динамику во времени: - в Николаевской области за период с 1980 года по 2004 год находились на достаточно стабильном уровне с очень незначительными колебаниями, но с 2005 года стали постоянно повышаться, что является свидетельством ухудшения состояния популяций змей в данном регионе в последние годы; - в Одесской области показатели асимметрии относительно стабильные с 1980 по 1990 годы, начали с 1993 года незначительно снижаться, однако, начиная с 2002 года, снова стали увеличиваться. Это также демонстрирует динамику состояния популяций полоза желтобрюхого и ужа водяного в данном регионе.

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Флуктуирующая асимметрия чешуйчатого покрова некоторых ужеобразных...

Список использованных источников

Захаров В. М. Асимметрия животных. М.: Наука, 1987. — 216 с.

Ludwig W.(1932) Das Rechts-Links Problem im Tierreich und beim Menschen (The problem of right-left in the animal kingdom and in humans).Berlin: Springer. Palmer, A.R. & Strobeck C. (1986). Fluctuating asymmetry: Measurement, analysis, patterns. Annual Review of Ecology and Systematics, 17 – P.391-421. Van Valen L. Study of fluctuating asymmetry / L. Van Valen // Evolution. — 1962. — Vol. 16, № 2. —P. 125–146.

Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771) о. Хортиця Задорожня Вікторія Юліївна Запорізький національний університет Вступ Озерна жаба (Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771)) є поширеним видом безхвостих амфібій в Україні (Писанец, 2007) та фоновим видом для о. Хортиця (Петроченко, 2007). P. ridibundus вважається високотолерантним та екологічно пластичним видом (Никашин, 2007). Останнім часом велика увага приділяється оцінці стану популяцій за різними критеріями, одним із яких є морфометричний аналіз. Морфометрія озерної жаби вивчена фрагментарно, що створює необхідність накопичення фактичних даних для подальшого узагальнення та більш ефективного застосування для біоіндикації (Zhelev, Arnaudov, Popgeorgiev, 2013). Відомо, що популяції, які мешкають на природно-заповідних територіях, зазнають значно меншого негативного впливу порівняно з популяціями антропогенно трансформованих територій. Саме тому вони можуть бути використані як контрольні групи при проведенні екологічного моніторингу (Сиротина, 2012). Отже, не викликає сумніву актуальність аналізу розмірної структури й морфометричних показників популяції озерної жаби о. Хортиця, який має природоохоронний статус. Метою роботи було оцінка морфологічних особливостей популяцій озерної жаби о. Хортиця. Матеріали та методи Матеріалом дослідження слугували статевозрілі особини озерної жаби P. ridibundus (46 особин − 18 ♀♀ та 28 ♂♂), яких вилучали з внутрішньої водойми о. Хортиця біля «Біостанції ЗНУ» восени (вересень-жовтень) 2012-2013 рр. Усі вилучені особини були зважені на електронних вагах із точністю 0,01 г. Морфометричну характеристику жаб проводили за 8 показниками, які вимірювали штангенциркулем із точністю до 0,1 мм за загальноприйнятою методикою (Писанец, 2007) та позначали як абсолютні (L − довжина тіла; L. c. − довжина голови; Н − довжина плеча; A − довжина передпліччя; F – довжина стегна; T – довжина гомілки; D. p. – довжина першого пальця задньої кінцівки; C. int. l. – довжина внутрішнього п’яткового бугра в його основі). Вимірювання білатеральних ознак проводили з правого боку. Крім абсолютних значень морфометричних показників, аналізували їх відносні значення, зведені до середньої для сукупної

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus...

вибірки довжини тіла, що дорівнювала 78,13 мм (Песков, Коцержинская, 2004). Для надання більш повної морфометричної характеристики P. ridibundus о. Хортиця було проаналізовано 9 морфометричних індексів (L./F.+T.; L./T.; L/C.int.l.; D.p/C.int.l; T/C.int.l.; L/L.c.; L/F; L/D.p.; F/T). Для всіх морфометричних показників та індексів оцінювали ступінь розсіювання даних за коефіцієнтом варіації (Сv,%). Кореляційний зв’язок між неперервними величинами встановлювали за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції r-Pearson. Для виявлення міжстатевих відмінностей використовували t-критерій Стьюдента. Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою пакета програм «Statistica», версія 10. Результати та їх обговорення

За результатами проведеного дослідження встановлено, що у вибірці P. ridibundus о. Хортиця існують статистично значимі відмінності між самцями та самками за показником ваги та лінійними параметрами тіла. Так, вага самиць переважала вагу самців на 45,09% (p < 0,001), а довжина їхнього тіла була більшою на 15,79% (p < 0,01). Інші лінійні показники самиць достовірно перевищували лінійні показники самців у діапазоні від 18,86% до 28,73% (табл. 1). Отримані дані узгоджуються з попередніми дослідженнями (Писанець, 2014; Песков, Петренко, 2014) та свідчать про наявність статевого диморфізму за абсолютними морфометричними показниками озерної жаби на дослідженій території. Таблиця 1 – Абсолютні вагові та морфометричні показники P. ridibundus о. Хортиця ♂♂

Показники

♀♀

Х ± Sx

Сv,%

Х ± Sx

Сv,%

M, г

37,19 ± 3,50

35,2

67,73 ± 7,31***

32,39

L, мм

72,79 ± 2,17

11,14

86,44 ± 2,77***

9,63

L.c., мм

28,36 ± 1,30

17,14

35,56 ± 2,15**

18,18

H, мм

13,07 ± 0,53

15,14

16,56 ± 0,90*

16,29

A, мм

16,57 ± 0,67

15,10

21,33 ± 1,09***

15,37

F, мм

35,07 ± 1,39

14,86

43,33 ± 2,21***

15,26

T, мм

39,07 ± 1,07

10,21

46,44 ± 1,85***

11,95

D.p., мм

28,0 ± 0,65

8,64

33,67 ± 1,03***

9,16

C.int.l., мм

4,36 ± 0,17

14,54

5,22 ± 0,36*

20,93

Примітки: відмінність між самцями та самицями: *** − p < 0,001; ** − p < 0,01; * − p < 0,05.

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus...

В особин обох статей виявлено незначний ступінь розсіювання даних для абсолютного показника D.p., а в самиць − і для L. Варіабельність решти абсолютних показників була середньою (Сv не перевищував 21%). Проведений аналіз не виявив статистично значимих відмінностей між самицями та самцями за відносними морфометричними показниками P. ridibundus о. Хортиця (табл. 2). У самців озерних жаб о. Хортиця встановлено незначну варіаційну мінливість для більшості відносних морфометричних показників (L.c., A, F, T, D.p.). У самиць лише три відносні морфометричні показники (F, T, D.p.) мали незначний ступінь розсіювання. За іншими відносними показниками у особин обох статей варіабельність була середньою. Таблиця 2 – Відносні морфометричні показники P. ridibundus о. Хортиця ♂♂

Показники

♀♀

Х ± Sx

Сv,%

Х ± Sx

Сv,%

L.c.

30,35 ± 0,73

8,94

32,02 ± 1,32

12,36

14,04 ± 0,41

10,98

15,01 ± 0,78

15,65

17,78 ± 0,41

8,53

19,38 ± 1,08

16,77

37,64 ± 0,96

9,56

39,08 ± 1,24

9,52

42,02 ± 0,56

5,02

41,93 ± 0,75

5,35

D.p.

30,15 ± 0,40

5,00

30,45 ± 0,27

2,69

C.int.l.

4,71 ± 0,20

15,96

4,71 ± 0,27

17,25

Статистичний аналіз міжстатевих відмінностей за морфометричними індексами озерних жаб виявив вірогідну різницю лише за одним індексом (L/F), інші індекси статистично не відрізнялися в особин обох статей (табл. 3). Індекс L/F у самиць вірогідно був вище у 2 рази (p < 0,001) ніж у самців. Аналіз коефіцієнтів варіації морфометричних індексів в особин P. ridibundus обох статей виявив низьку варіабельність для індексів: L/F+T; L/T; L/D.p. та F/T. Незначний ступінь розсіювання виявлено також для індексів L/L.c. (у самців) та L/F (у самиць). Варіабельна мінливість за іншими індексами в особин обох статей була середньою. Таблиця 3 – Морфометричні індекси P. ridibundus о. Хортиця ♂♂

Індекси

♀♀

Х ± Sx

Сv,%

Х ± Sx

Сv,%

L/F+T

0,98 ± 0,02

6,25

0,97 ± 0,02

6,432

L/T

1,86 ± 0,02

4,83

1,87 ± 0,03

5,06

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus...

♂♂

Індекси

♀♀

Х ± Sx

Сv,%

Х ± Sx

Сv,%

L/C.int.l

16,93 ± 0,62

13,64

17,03 ± 0,97

17,10

D.p/C.int.l

6,50 ± 0,19

11,23

6,63 ± 0,38

17,21

T/C.int.l

9,08 ± 0,29

12,18

9,10 ± 0,47

15,36

L/L.c

2,59 ± 0,06

9,24

2,47 ± 0,09

11,41

L/F

1,04 ± 0,05

18,87

2,02 ± 0,07***

9,86

L/D.p

2,60 ± 0,03

4,87

2,57 ± 0,02

2,66

F/T

0,90 ± 0,02

9,03

0,93 ± 0,02

7,85

Примітки: відмінність між самцями та самицями: *** − p < 0,001

За результатами проведеного кореляційного аналізу в групах абсолютних та відносних морфометричних показників, а також індексів виявлено статистично значимі високі кореляційні зв’язки (табл. 4-5). Найбільшу кількість кореляційних зв’язків із високим ступенем вірогідності (p < 0,05) виявлено серед абсолютних морфометричних показників в особин обох статей. Усі виявлені кореляційні зв’язки були позитивними. Таблиця 4 – Кореляційний зв᾿язок (r-Pearson, p < 0,05) між абсолютними морфометричними показниками P. ridibundus о. Хортиця

Показники

♂♂

♀♀

Показники

♂♂

♀♀

M−L

0,94

0,97

L.с.−F

0,68

(0,65)

M−L.c.

0,88

0,83

L.с.−Т

0,89

(0,57)

M−Н

0,69

(0,28)

L.с.−D.p.

0,81

(0,65)

М−А

0,85

(0,21)

Н−А

0,78

(0,51)

M−F

0,89

0,81

Н−Т

0,67

(0,40)

M−Т

0,93

0,86

Н−D.p.

0,74

(0,34)

M−D.p.

0,93

Н−C.int.l.

(0,53)

0,76

L−L.c.

0,87

0,75

А−F

0,69

(0,38)

L−Н

0,68

(0,32)

А−Т

0,87

(0,07)

L−А

0,82

(0,25)

А−D.p.

0,84

(0,09)

L− F

0,78

0,80

F−Т

0,82

0,87

L−Т

0,91

0,90

F−D.p.

0,73

0,78

L− D.p.

0,90

0,96

F−C.int.l.

(0,27)

0,85

L.с.−Н

0,77

(0,58)

Т−D.p.

0,86

0,96

L.с.−А

0,80

(0,47)

Т−C.int.l.

(0,35)

0,74

Примітки: значення в дужках не вірогідні (p > 0,05).

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus...

Між відносними морфометричними показниками і у самців, і у самиць встановлено найменшу кількість статистично значущих (p < 0,05) кореляційних зв’язків. У самців виявлено лише один позитивний коряляційний зв’язок між відносними показниками D.p.−C.int.l. (r = 0,68). У самиць – між показниками Н−C.int.l. та F−C.int.l. (r = 0,67 та r = 0,82 відповідно). Таблиця 5 – Кореляційний зв’язок (r-Pearson, p < 0,05) між морфометричними індексами P. ridibundus о. Хортиця Показники

♂♂

♀♀

Показники

♂♂

♀♀

L/F+T − L/T

0,70

0,79

L/C.int.l. − L/D.p

0,65

(0,10)

L/F+T − L/C.int.l.

(0,31)

0,81

L/C.int.l. − L/F

(0,41)

0,83

L/F+T − D.p/C.int.l.

(0,28)

0,78

D.p/C.int.l. − L/F

(0,32)

0,85

L/F+T − L/F

(0,10)

0,94

D.p/C.int.l. − T/C.int.l.

0,91

(0,98)

L/F+T − F/T

0,62

(-0,62)

T/C.int.l. − L/F

(0,36)

0,77

L/C.int.l. − D.p/C.int.l.

0,95

0,99

T/C.int.l. − L/D.p.

0,57

(-0,06)

L/C.int.l. − T/C.int.l.

0,94

0,97

L/F − F/T

(0,09)

0,85

Примітки: значення в дужках не вірогідні (p > 0,05).

Позитивний кореляційний зв’язок високого ступеня достовірності між морфометричними індексами в особин обох статей встановлено за трьома індексами, а саме L/F+T − L/T; L/C.int.l. − D.p/C.int.l. та L/C.int.l. − T/C.int.l. Між рештою індексів кореляція була встановлена або в самиць, або в самців. Висновки Проведений аналіз розмірної структури і морфометричних показників популяції озерної жаби о. Хортиця виявив статистично значимі відмінності між самцями та самицями за вагою та вісьмома абсолютними морфометричними показниками (L; L. c.; Н; A; F; T; D. p.; C. int. l.), що свідчить про наявність статевого диморфізму P. ridibundus о. Хортиця. Статистичний аналіз міжстатевих відмінностей за морфометричними індексами озерних жаб виявив вірогідну різницю лише за одним індексом (L/F), інші індекси статистично не відрізнялися в особин обох статей. Морфометрична мінливість P. ridibundus о. Хортиця особин обох статей була незначною або середньою (Сv не перевищував 21%). За результатами проведеного кореляційного аналізу в групах абсолютних та відносних морфометричних показників, а також індексів виявлено статистично значимі (p < 0,05) високі позитивні кореляційні зв’язки. Найбільшу кількість кореляційних зв’язків із високим ступенем вірогідності виявлено серед абсолютних морфометричних показників в особин обох статей.

Розділ 4. Земноводні та плазуни. Внутрішньопопуляційна морфометрична характеристика Pelophylax ridibundus...

Список використаних джерел

Никашин И. А. Эколого-морфологические признаки популяций озерной лягушки (Rana ridibunda Pall.) как средство оценки антропогенного воздействия на водные экосистемы: на примере Липецкой области. Дис. кандидата биологических наук. 03.00.16 − Экология. − Липецк, 2007. − 157 с. Песков В. Н., Петренко Н. А. Половые различия в морфометрии зеленых (Pelophylax) и бурых (Rana) лягушек (Amphibia, Ranidae) фауны Украины // Праці українського герпетологічного товариства. − 2014. − № 5. – С. 90-104. Песков В. Н., Коцержинская И. М. Внутрипопуляционная дифференциация озерных лягушек Rana ridibunda (Amphibia, Anura) по длине и пропорциям тела // Вісник зоології. − 2004. − Т. 38(5). – С. 47-55. Петроченко В. І. Біорізноманіття хребетних тварин Національного заповідника «Хортиця» // Сучасні проблеми біології, екології та хімії : зб. матеріалів міжнар. наук. конф., 29 бер. – 01 квіт. 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – С. 416-417. Писанец Е. М. Амфибии Украины (справочник-определитель земноводных Украины и сопредельных территорий). − Киев: Зоологический музей ННПМ НАН Украины, 2007. − 312 с. Писанець Є. Земноводні Східної Європи. Частина II. Ряд Безхвості. − К.: Зоол. музей ННПМ НАН України, 2014. − 192 с. Сиротина М.В. Морфометрические показатели популяции травяной лягушки заповедника «Кологривский лес» // Вестник КГУ им. Н.А. Некрасова. − 2012. − № 1. − С. 18-20. Zhelev Zh., Arnaudov At., Popgeorgiev G. Linear dimensions within populations of Pelophylax ridibundus (Amphibia, Anura, Ranidae) from habitats with different levels of anthropogenic transformation in the region of Plovdiv, Southern Bulgaria // Trakia Journal of Sciences. − 2013. − № 1. − P. 28-32.

Розділ 5 Види фауни і флори у «червоних» списках Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840), в Україні та її природоохоронний статус Титар Володимир Михайлович Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840), є видом рівнокрилих бабок з родини стрілок (Coenagrionidae). Це найменша за розміром бабка в Європі. Її довжина складає всього 24—26 мм, черевце 19—25 мм, заднє крило 11—16 мм. За поширенням негаленія чудова є транс-палеарктичним видом з дуже широким, проте диз’юнктивним ареалом. Зустрічається в Австрії, Чехії, Німеччини, Польщі, Данії, Фінляндії, Латвії, Естонії, Литві, Білорусі, Україні, Північній Кореї, Японії. Вважається вимерлим на території Бельгії, Франції, Нідерландів, Румунії, Словаччини, Швейцарії; можливо, зник в Швеції, в Італії залишився всього в трьох локалітетах. В Європі зараз вид перебуває в основному на дуже невеликих та розрізнених географічно ділянках (приблизно 25 – 30), де зустрічається, як правило, в невисокій кількості (Bernard, Wildermuth, 2006). В Україні негаленію чудову реєстрували ще в 19-у столітті, та на початку і в середині 20-го (Bernard, Wildermuth, 2005); реєстрацій, зроблених після 2000 р., небагато. Таблиця. Кадастр локалітетів Nehalennia speciosa в Україні (наведені локалітети, для яких є достатньо інформації для їхньої прив’язки до географічних координат). Локалітет

Широта

Довгота

Період реєстрації

Джерело інформації

Нововолинськ

50.73687

24.16422

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Тур

51.67536

24.28019

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Молодятин

48.52837

24.83829

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Київ

50.43621

30.52363

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Святошин

50.44789

30.36459

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Лютіж

50.68333

30.4

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Вишгород*

50.58333

30.5

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Євпаторія

45.19722

33.35583

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840)...

Локалітет

Широта

Довгота

Період реєстрації

Джерело інформації

Радванці

50.29993

24.42841

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Кореличі

49.53333

24.55

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Івано-Франково

49.91953

23.72493

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Лубни

50.01861

32.99015

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Херсон

46.66164

32.62667

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Остер

50.948

30.88269

<2000

Горб С. Н. и др, 2000

Селезівка

51.54245

28.09132

>2000

Khrokalo L., Nazarov N., 2008

Черемський ПЗ

51.53129

25.5216

>2000

Титар В.М., 2009

НПП "Слобожанский"

50.08583

35.21556

>2000

http://ukrbin.com/

* вказівка, можливо, є помилковою (Bernard, Wildermuth, 2005)

Поширення Nehalennia speciosa в Україні (за даними Таблиці)

Після 2000 р. вид виявлений в Поліському природному заповіднику (ПЗ) (Khrokalo, Nazarov, 2008), причому у досить помітній кількості (понад 20 особин за день обстеження), та одна особина в Черемському ПЗ (Титар, 2009). Повідомлення з Національної Мережі Інформації з Біорізноманіття (UkrBIN) про знахідку цього виду (датоване 2012 роком) в Краснокутському районі Харківської області цікаве тим, що констатує його тривале перебування тут, принаймні з часу першої реєстрації виду у 1964 році (Медведев, 1964). За картою поширення негаленії чудової, яка наведена на сайті МСОП (https://www.iucnredlist.org), цей вид вважається вимерлим на території півдня України (включно з територією Криму). Ще С.І. Медведєв відмічав реліктовий характер негаленії чудової, яка є залишком фауни льодовикої епохи, що займає такі ж реліктові оселища, а саме сфагнумові болота на межі їхнього південного поширення (Медведев, 1964). В

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840)...

Поліському ПЗ в заплаві річки Болотниця вид населяє болота порослих осоками з домішкою сфагнумів. В Черемському ПЗ вид був знайдений на межі Черемського болота серед густої трав’янистої рослинності. В цілому негаленія чудова надає перевагу болотам та мілководним та заболоченим окраїнам озер, зарослими середньої густоти заростями осоки. Дорослі особини тримаються в траві безпосередньо біля водойм, а личинки зустрічаються у неглибоких болотистих водоймах, порослих осокою (Скворцов, 2010). Наявний ареал виду продовжує скорочуватися внаслідок осушення водно-болотних угідь та кліматичних змін. Забруднення та заростання оселищ також загрожують виживанню цього виду. За даними МСОП (Bernard, Wildermuth, 2006) у глобальному Червоному списку видів, стан збереження негаленії чудової розглядають як такий, що є близьким до загрозливого (NT). За умов продовження дії негативних чинників площі територій, де вид перебуває, можуть скоротитися до 2000 кв. км і в такому разі його разглядатимуть в категорії «вразливий» (VU). За Європейським Червоним списком бабок (Kalkman et al., 2010) негаленії чудовій надано статус виду, який перебуває на межі загрозливого стану (NT). В Україні через негативні тенденції, що призводять до скорочення площі територій, де можливе перебування негаленії чудової, та скорочення чисельності цього реліктового виду є потреба надати цьому виду особливого природоохоронного статусу (Хрокало, 2005) та включити його до наступного (четвертого) видання Червоної книги України за категорією «вразливі».

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Негаленія чудова, Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840)...

Список використаних джерел

Горб С.М., Павлюк Р.С., Спурис З.Д. Стрекозы (Odonata) Украины: фаунистический обзор // Вестник зоологии.- 2000. - Отд. вып. 15.- 155 с. Медведев С.И. О реликтовых видах насекомых и реликтовых участках на Украине // Вопросы генетики и зоологии. – Харьков, 1964. – С.75-78. Скворцов В. Э. Стрекозы Восточной Европы и Кавказа: Атлас-определитель. — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2010. — 624 с. Титар В.М. Бабки (Insecta: Odonata) Черемського природного заповiдника // Збереження та вiдтворення бiорiзноманiття природно-заповiдних територiй. Матерiали мiжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 10-рiччю Рiвненського природного заповiдника.- Рiвне, ВАТ «Рiвненська друкарня», 2009. - С.597-601. Хрокало Л.А. Бабки (Insecta, Odonata) Червоної книги України // Збірник наукових праць за матеріалами конференції «Рідкісні та зникаючі види комах і концепції Червоної книги України». - 2005. – C. 124-127. Bernard R., Wildermuth H. Nehalennia speciosa (Charpentier, 1840) in Europe: a case of a vanishing relict (Zygoptera: Coenagrionidae) // Odonatologica. – 2005. – Vol. 34. – No.4 – P. 335-378. Bernard R., Wildermuth H. Nehalennia speciosa. The IUCN Red List of Threatened Species 2006: e.T60265A12336089 (інтернет-ресурс: https://www. iucnredlist.org). Kalkman V.J., Boudot J.-P., Bernard K.-J. et al. European Red List of Dragonflies. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2010. – 38 pp. Khrokalo L., Nazarov N. Dragonflies (Odonata) of the Poliskyi Nature Reserve, Ukraine // The International Dragonfly Fund (IDF)-Report. – 2008. – No.13. – P. 17-28.

Дибка степова Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae) в національному природному парку «Дворічанський» (Харківська область, Україна) Терехова Вікторія Валеріївна Коршунов Олексій Владиславович Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Клетьонкін Володимир Геннадійович Національний природний парк «Дворічанський» Вступ Дибка степова Saga pedo (Pallas, 1771) є однією з найбільших хижих комах в Європі. Це партеногенетичний коник з пентаплоїдним каріотипом (Giannoulis et al., 2011) з родини Tettigoniidae. Серед 6 європейських видів роду Saga дибка степова має найбільш широкий ареал – від Піренеїв через Південно-східну Європу до Західного Сибіру (Kristin, Kanuch, 2007). Незважаючи на величезний ареал, S. pedo є вразливою, оскільки може жити тільки в степових і степоподібних біотопах. Цей вид включений до списку Бернської конвенції (Додаток II), Червоного списку МСОП (вразливий), Червоної книги України. Масштабне розорювання цілинних степів зменшило чисельність популяцій та призвело до фрагментації ареалу. В Україні дибка відома головним чином з південних регіонів (Пушкар та ін., 2009), хоча трапляється на Харківщині, нещодавно вперше відмічена для Закарпатської області (Mateleshko, Mirutenko, 2018). Цей вид охороняється лише як частина степової біоти в деяких об’єктах ПЗФ степової зони України. В Харківській області ареал цього виду скорочується, передусім через забудову, розорювання та інші чинники знищення місць її існування. В 60-ті роки минулого століття у Харкові дибка траплялася на території мікрорайону Північна Салтівка (Бартєнєв, 2014), зараз ці місцеперебування цілком зруйновано. На даний час в Харківській області відомі лише дві популяції степової дибки, одна з яких існує в НПП «Дворічанський». Матеріал та методи Дослідження проводилися в НПП «Дворічанський» з 2015 до 2018 р. Нами було проведено обстеження потенційних місцеперебувань степової дибки та започатковано створення бази даних поширення Saga pedо в Парку і моделі її розподілу з використанням ГІС-технологій та супутникових знімків. Стаціонарні польові дослідження проводилися на степових ділянках, де вже реєстрували вид Saga pedо і в місцях, потенційно придатних для його існуван-

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Дибка степова Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae)...

ня. Кількісні обліки здійснювалися групами від двох до чотирьох осіб, що рухалися ланцюгом, на відстані 1,5 – 2 метри один від одного. Обліки проводили з 10 до 20 години в сонячні дні в липні та серпні. Для частини локалітетів були обстежені ділянки 100 х 100 м, всього було обстежено 3 стаціонарних ділянки. Також були досліджені 6 ділянок, де були проведені рекогносцирувальні обстеження та лінійні маршрутні обліки загальною протяжністю близько 5 км. Враховуючи досвід попередніх дослідників, що проводили обліки S. pedо в інших країнах (Нoluša, Кočárek, 2013), ми використовували метод, за якого ділянки систематично обстежувалися, рослинність роздвигалася довгою палицею, що надає можливість зібрати живі екземпляри без травм. Відловлені екземпляри S. pedо були поміщені в переносні клітки, підраховані; після завершення обстеження вони були звільнені. Перед тим, як комахи були випущені на тій же ділянці, де вони були відловлені, ми збирали такі дані: довжина всього тіла від вершини голови до кінця субгенітальної пластинки, довжина яйцеклада, довжина заднього стегна. Результати та їх обговорення За весь період спостережень на території Парку було відмічено 11 локалітетів S. pedо (Рис.). На 3 стаціонарних ділянках 100 х 100 м були проведені кількісні обліки, які показали низьку чисельність S. рedо – від 1 до 3 екземплярів на ділянку. Протягом липня були відмічені як імаго, так і личинки останніх віків. В серпні було зареєстровано лише імаго. В результаті повторних обліків на закладених ділянках було відмічено від 0 до 1 екземпляра. Зібрані дорослі екземпляри перед звільненням помічали номером на його скутумі з використанням білого маркера. Маркер білого кольору виявився найбільш зручним для нанесення мітки – він залишався помітним для дослідника і в той же час не порушував маскувального забарвлення комахи. Повторних знахідок мічених екземплярів не було. Метод кількісного обліку з палицею виявився ефективним не для всіх учасників дослідження. Більшість обліковців відмітили, що більш ефективним є проходження маршруту без палиці, але з ретельним звертанням уваги на рухи дибки. Виявилося, що ключове значення для обліків мають температура повітря та наявність вітру. Дні з сильним вітром та занадто високою температурою (вище 30°С) виявилися непридатними для обліків. Одну самицю утримували в лабораторії до відкладання нею яєць. Морфометричні показники імаго: довжина тіла – 56 мм, довжина яйцеклада – 30 мм, довжина заднього стегна 37 мм, довжина задньої гомілки – 38 мм. Так, нами була апробована методика обліку дибки степової, та започаткований збір інформації щодо її поширення в НПП «Дворічанський». Планується подальше проведення моніторингових досліджень, вивчення зв’язку між фактичним існуванням дибки із навколишнім середовищем, а також до-

100

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Дибка степова Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae)...

слідження того як вид може реагувати на зміни навколишнього середовища. Це може допомогти нам знайти нові місцеперебування S. рedо, або зрозуміти потенційні загрози її існуванню. Повторний облік S. рedо буде проводитися в наступні роки в тих же локалітетах, з дотриманням термінів, методики та з урахуванням отриманого досвіду щодо погодних умов. Автори вдячні А. А. Атемасову, О. О. Новікову, А. І. Тупікову та групі студентів ХНУ ім. В. Н. Каразіна за участь в організації досліджень та кількісних обліках дибки.

101

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Дибка степова Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae)...

Список використаних джерел

Holuša, J., Kočárek P., Vlk R. Monitoring and conservation of Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae) in an isolated nothwestern population // Journal of Insect Conservation — Springer, 2013. — roč. 17, č. 4. — S. 663-669. doi:10.1007/s10841013-9550-3. Giannoulis T., Dutrillaux A., Lemonnier-Darcemont M., Darcemont C., Myrthianou E., Stamatis C., Dutrillaux B, Mamuris Z. Molecular phylogeny of European Saga: comparison with chromosomal data // Bulletin of Insectology — 2011. — 64 (2). – P. 263-267. Kristin A., Kanuch P. Population, ecology and morphology of Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae) at the northern limit of its distribution // Eur. J. Entomol. — 2007. — № 104. — P. 73–79. Mateleshko A.Yu., Mirutenko V.V. Saga pedo (Orthoptera: Tettigoniidae): first records in the Transcarpathia, Ukraine // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія Біологія. — 2018. — Вип. 44. — C. 55–57. Бартєнєв О.Ф. Дибка степова // Червона книга Харківської області. Тваринний світ (за ред. Г. О. Шандикова, Т. А. Атемасової. Гол. ред. В. А. Токарський). — Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. — С. 70. Пушкар Т. І., Назаренко В. Ю., Єрмоленко В. М. Дибка степова // Червона книга України. Тваринний світ (за ред. І. А. Акімова). — Київ: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 81.

102

Поширення Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb. в Україні Жигалова Світлана Леонідівна Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb. – вид з родини Fabaceae Lindl., занесений до Червоної книги України як «зникаючий» (Проць, Кіш, 2009). Вид описаний із Румунії (за протологом: «Transsilvania») (Ball, 1968; Чефранова, 1987). Lathyrus transsilvanicus поширений в Центральній Європі – в Румунських, Словацьких та Угорських Карпатах та в Південній Європі – в Болгарії (Стара Планіна). В Україні є ендемічним видом на північній межі диз’юнктивного ареалу. На території України відомий лише з Вулканічних Карпат – гг. Ловачка та Чернеча в околицях м. Мукачево Закарпатської обл. (Проць, Кіш, 2009; Marinov, Tosheva, Pachedjieva, 2014; Крицька, 2014; Чопик, Федорончук, 2015). Матеріали та методи Робота ґрунтується на аналізі матеріалів гербаріїв Львівського національного університету імені Івана Франка (LW) і Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (CHER), та зображень Московського державного університету імені М.В. Ломоносова (MW), які доступні on-line (https://plant.depo.msu.ru/module/itemsearchpublic). Також, було проаналізовано літературні дані. Карти поширення складено за допомогою інтернет-ресурсу www.google.com/maps, GPS-координати відомих місцезнаходжень відновлено за допомогою інтернет-ресурсу www.google.com/maps. Робота проводилась в межах виконання теми: «Комплексне дослідження рідкісних видів рослинного світу України для встановлення категорій за міжнародними стандартами (МСОП) і таксономічне узагальнення щодо судинних рослин». Результати та їх обговорення Перші знахідки L. transsilvanicus відомі з початку XX століття. Більш ранні відомості про знахідки цього виду в Україні в гербарних колекціях та літературних джерелах нам не траплялися. 1900-1950 рр. Єдиний збір з території України датується 1931 р. і зберігається в гербарії MW (Московського державного університету імені М.В. Ломоносова). Рослину зібрав А. Маргіттай з території Чернечої гори в околицях Мукачева (Rossia subcarpatica: in graminosis montis Černek prope urbem Mukačevo. 19.05.1931. Ant. Margittai). Усі інші гербарні матеріали, що зберігаються в гербарних колекціях України, стосуються території Румунії.

103

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Поширення Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb. в Україні

1950-2018 рр. У II половині XX ст. – I половині XXI ст. рослини чини трансильванської не збирали, проте в літературі наявна інформація про існування двох популяцій виду. Обидві популяції з околиць Мукачевого – гори Ловачка та Чернеча (Проць, Кіш, 2009; Чопик, Федорончук, 2015). На основі опрацьованих гербарних матеріалів та літературних джерел нами складено карту поширення L. transsilvanicus в Україні

Цей вид росте на узліссях світлих, ксерофільних, розріджених дібров з участю дуба скельного, дуба звичайного, граба й бука на пд. схилах вулканічного передгір’я у межах 180–240 м н.р.м. на грунтах, багатих на гумус, частково кам’янистих і, переважно, слабокислих, в угрупованнях класу Querco-Fagetea. Проте ценотична приуроченість детально не досліджена, як і структура двох відомих в Україні популяцій. Отже, L. transsilvanicus відомий з України з двох популяцій, структура яких не досліджена. Напевно, ареал на території України протягом всього часу не зазнавав змін. Окрім охорони на державному рівні, вид включений також до «Червоного списку судинних рослин Карпат» (Тасєнкевич, 2002) та «Регіонального червоного списку судинних рослин Закарпатської області» (Андрієнко, Перегрим, 2012). Охороняється в заказнику місцевого значення «Гора Ловачка». Популяції знаходяться під загрозою зникнення через руйнування природних екотопів, випалювання, надмірне рекреаційне навантаження, вирубування, слабку конкурентну здатність виду, рідкість екотопів відповідного типу. За нашою оцінкою, згідно з категоріями МСОП L. transsilvanicus належить до видів які «знаходяться в стані, близькому до зникнення» (NT).

104

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Поширення Lathyrus transsilvanicus (Spreng.) Rchb. в Україні

Список використаних джерел

Ball P.W. Lathyrus L. // Flora Europaea. – Cambridge: Univ. Press, 1968. – Vol. 2. – P. 136-143. Marinov Y., Tosheva A., Pachedjieva K. Current status of the rare species Lathyrus transsilvanicus in Bulgaria // Bulgarian Journal of Agricultural Science. – 2014. – N 20 (Supplement 1). – P. 160-164. Андрієнко Т.Л., Перегрим М.М., укладачі. Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання). – Київ: Альтерпрес, 2012. – 148 с. Крицька Л.І. Рід Lathyrus (Fabaceae) у флорі України // Укр. ботан. журн. – 2014. – Т. 21, № 6. – С. 676-689. Проць Б.Г., Кіш Р.Я. Чина трансильванська // Червона книга України. Рослинний світ. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. – C. 472. Тасєнкевич Л.О. Червоний список судинних рослин Карпат. – Львів: ДПМ НАН України, 2002. – 28 с. Чефранова З.В. Род Чина – Lathyrus L. // Флора европейской части СССР. – Л.: Наука, 1987. – Т. 6. – С. 147-172. Чопик В.І., Федорончук М.М. Флора Українських Карпат. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – C. 274.

105

Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини, що потребують охорони на регіональному рівні Деркач Олег Михайлович Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» (Миколаївська область) Чичкалюк Тетяна Олександрівна Чорноморський національний університет імені Петра Могили У Миколаївській області чинним залишається Регіональний червоний список, затверджений у 1990 р. Зміни чи доповнення до нього не вносилися майже три десятиліття поспіль. У більшості областей України аналогічні переліки оновлено протягом 2009-2011 років у зв’язку з публікацією 3-го видання Червоної книги України. Тому при укладанні нового переліку видів флори та фауни Миколаївщини, що потребують охорони на регіональному рівні, було враховано їх міжнародний природоохоронний статус, поширення, сучасний стан популяцій та тенденції їх змін. Нове зведення стало результатом праці колективу авторів з різних установ: Бойко М.Ф., д.б.н., Бабко Р.В., к.б.н., Деркач О.М., Ковтун О.О., к.б.н., Кириченко М.Б., к.б.н., Мойсієнко І.І., д.б.н., Петрович З.О., Редінов К.О., Ткаченко Ф.П., д.б.н., Ходосовцев О.Є., д.б.н., Чичкалюк Т.О., к.е.н. та інших. Дослідження проводилось протягом 2016-2018 років з використанням наукових методик, які найкраще відповідали поставленим завданням. З метою уточнення поширення та вивчення сучасного стану популяцій деяких видів на території Миколаївщини, фотографування об’єктів в природі здійснювались експедиційні виїзди у всі райони області, переважно в установи природно-заповідного фонду – національні природні парки «Білобережжя Святослава» та «Бузький Гард», природний заповідник «Єланецький степ», регіональні ландшафтні парки «Кінбурнська коса», «Тилігульський», «Гранітно-степове Побужжя», «Приінгульський» та Висунсько-Інгулецький, низку ландшафтних заказників та пам’яток природи. Камеральна обробка зібраних матеріалів виконувалася в лабораторних умовах з використанням сучасних методик визначення та потужної мікроскопічної техніки. Були опрацьовані колекції біорізноманіття Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Інституту морської біології НАН України, Херсонського державного університету та колекції інших наукових установ і навчальних закладів України. При підготовці списків раритетних видів рослин, грибів, лишайників та тварин використовувались сучасні монографічні зведення різних таксономічних груп. Видовий склад та характеристика певних сумнівних видів обговорювались з провідними фахівцями Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН

107

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

України, Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України, Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Херсонського державного університету. В оновлений перелік видів вперше увійшли представники таких систематичних груп як Бурі, Зелені, Жовто-зелені та Червоні водорості (загалом 11 видів); Мохоподібні (20 видів); Лишайники (50 видів) та Гриби (12 видів); Безхребетні тварини (45 видів). Суттєво збільшився список Судинних рослин (63 види) та Хребетних тварин (73 види). Частину представників флори та фауни виключено з Регіонального червоного списку (1990 р.) як такі, що занесені до Червоної книги України (2009 р.). Деякі з них виявилися більш поширенішими і масовими, ніж вважалось раніше. Загалом до оновленого переліку рослин, грибів, лишайників та тварин Миколаївсьої області, що потребують охорони на регіональному рівні, запропоновано включити 274 види (Додаток А). За результатами досліджень було також підготовлено відповідні планово-картографічні матеріали з координатами знахідок окремих популяцій.

108

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Список використаних джерел

Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / Укладачі: Т.Л. Андрієнко, М.М. Перегрим. – К.: Альтерпрес, 2012. – 148 с.

109

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Додаток А Перелік видів флори та фауни Миколаївської області, що потребують охорони на регіональному рівні

ВОДОРОСТІ – ALGAE (PHYCOBIONTA)

Цистозіра бородавчаста - Cystoseira barbata C.Ag. Леатезія морська - Leathesia marina (Lyngb.) Decaisne Стріарія відтягнута - Striaria attenuata (C. Agardh) Grev. Кладофора сиваська - Cladophora sivashensis C.Meyer. Уронема конфервоподібна - Uronema confervicolum Lagerh. Больбоколеон волосоподібний - Bolbocoleon piliferum Pringsheim Вошерія гачкоподібна - Vaucheria hamata J.Walz. Вошерія жолобчаста - Vaucheria canalicularis (Linnaeus) T.A.Christensen Сахлінгія цільнувата - Sahlingia subintegra (Rosenvinge) Kornmann Еритрокладія мясо-червона - Erythrocladia carnea (Dillwyn) Unknown Компсопогон сіро-сталевий - Compsopogon chalybeus Kützing

МОХИ – BRYOPHYTA

Аленієля Бессера – Alleniélla bésseri (Lob.) S.Olsson, Enroth&D.Quandt. Бококолос плосколистий – Porélla platyphýlla (L.) Pfeiff. Вологолюб чіпкий – Hygroamblystégium ténax (Hedw.) Jenn. Головмох альпійський – Brýum alpínum Huds. ex With.) Грушечник пучкуватий – Entósthodon fasciculáris (Hedw.) H. Müll. Грушечник угорський – Entósthodon hungáricus (Boros) Loeske Джерельник папоротевий – Cratonéuron filicínum (Hedw.) Spruce) Дзьобник берегоподібний – Rhynchostégium riparióides (Hedw.) Cardot Ковпачка тупокінцева – Encalýpta vulgaris Brid. Косолистик потайний – Plagiothecium latebricola Schimp. Некера сплющена – Neckéra complanáta (Hedw.) Псевдоніжкій чоловічожіночий – Aulacómnium andrógynum (Hedw.) Schwaegr. Псевдоніжкій піщаноболотний – Aulacómnium arenopaludosum M.F.Boiko. Псевдоніжкій болотний – Aulacómnium palústre (Hedw.) Schwaegr. Решіткозуб джерельний – Cinclidótus fontinalóides (Hedw.) P.Beauv. Сонмох Воше – Hýpnum vauchéri Lesq. Столітник сумнівний – Alóina ambígua (Bruch & Schimp.) Limpr. Фрулянія розширена – Frullánia dilatáta (L.) Dumort. Чарочник піщаний – Physcomítrium arenícola Lazar. Шкребниця сплющена – Rádula complanáta (L.) Dumort.

110

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

ПАПОРОТЕПОДІБНІ – POLYPODIOPHYTA

Аспленій волосовидний – Asplenium trichomanes L. Аспленій північний – Asplenium septentrionale (L.) Hoffm. Безщитник жіночий – Athyrium felix-femina (L.) Roth. Пухирник ламкий – Cystopteris fragilis (L.) Bernh. Щитник шартрський – Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P.Fuchs Голокучник дубовий – Gymnocarpium drypoteris (L.) Newman Фегоптерис з’єднуючий – Phegopteris connectilis (Michx.) Watt. Вужачка звичайна – Ophyoglossum vulgatum L. Багатоніжка звичайна – Polypodium vulgare L. Теліптерис болотний – Thelypteris palustris Schott

ГОЛОНАСІННІ – PHYNOPHYTA

Ефедра двоколоскова – Ephedra distachya L.

ПОКРИТОНАСІННІ – MAGNOLIOPHYTA

Аконіт кущистий – Aconitum eulophum Rchb. Анемона лісова – Anemone sylvestris L. Астрагал блідий – Astragalus pallescens M. Bieb. Астрагал довголистий – Astragalus dolichophyllus Pall. Астрагал південнобузький – Astragalus hypanicus Krytzka. Астрагал пухнастоцвітий – Astragalus pubiflorus DC. Валер’яна столононосна – Valeriana stolonifera Czern. Вероніка Гриня – Veronica gryniana Klok. Вільха клейка – Alnus glutinosa (L.) Gaertn Виноград лісовий – Vitis sylvestris C.C.Gmel. Гвоздика Анджейовського – Dianthus andrzejowskianus (Zapal.) Kulcz. Глечики жовті – Nuphar lutea (L.) Smith. Глід Оленки – Crataegus helenolae Grynj et Klok. Деревій тонколистий – Achillea leptophylla Bieb. Зіновать Ліндемана – Chamaecytisus lindemannii (V.Krecz) Klaskova Китятки молдавські – Polygala moldavica Kotov Конвалія травнева – Convallaria majalis L. Купина багатоквікова – Polygonatum multiflorum (L.) All. Купина широколиста – Polygonatum hirtum (Bosc ex Poir.) Pursh Латаття біле - Nymphaea alba L. Ломиніс цілолистий – Clematis integrifolia L. Льон лінійнолистий – Linum linearifolium (Lindem.) Jav. Льонок довгохвостий – Linaria macroura (M. Bieb.) Chav.

111

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Лускохвіст паннонський – Pholiurus pannonicus (Host) Trin. Медовий осот серпоподібний – Raponticum serratuloides (Georgi) Bobr. Мітлиця приазовська – Agrostis maeotica Klokov Миколайчики приморські – Eryngium maritimum L. Мигдаль степовий – Amygdalus nana L. Молодило руське – Sempervivum ruthenicum Schnittsp. & C.B.Lehm. Оман високий – Inula helenium L. Півники карликові – Iris pumila L. Півники солелюбні – Iris halophyla Pall. Півники угорські – Iris hungarica Waldst. et Kit. Первоцвіт весняний – Primula veris L. Проліска дволиста – Scilla bifolia L. Пирій подовий – Elytrigia pseudocaesia (Pacz.) Prokud. Пирій смугастий – Elytrigia striatula (Runemark) Holub Сашник чорнуватий – Schoenus nigricans L. Синяк плямистий – Echium russicum J. F. Gmel. Смілка приземкувата – Silene supina M. Bieb. Сонцецвіт мергельний – Helianthemum creticola Klok. et Dobrocz. Тирлич звичайний – Gentiana pneumonаnthe L. Тонконіг неплідний – Poa sterilis M. Bieb. Тринія багатостеблова – Trinia multicaulis Schischk Трясунка середня – Briza media L. Ферула каспійська – Ferula caspica M. Bieb. Фіалка висока – Viola elatior Fries Цибуля жовтувата – Allium flavescens Besser. Чемериця чорна – Veratrum nigrum L. Чебрець Палласа – Thymus pallasianus Heinr. Braun Чебрець молдавський – Thymus moldavicus Klokov & Des.-Shost. Юринея Пачоського – Jurinea paczoskiana Iljin

ГРИБИ – MYCOTA

Говорушка анісова – Clitocybe odora (Bull.) Fr. Говорушка брумале – Clitocybe brumalis (Fr.) P. Kumm. Зірочник темноголовий – Geastrum melanocephalum (Czern.) V.J. Stanek Крепідот варіабельний – Crepidotus variabilis (Pers.) P. Kumm. Леукопаксил парадоксальний – Leucopaxillus paradoxus (Costantin & L. Dufour) J. Boursier Макролепіота Конрада – Macrolepiota konradii (Huijsman ex P.D. Orton) M.M. Moser Мокруха пурпурова – Chroogomphus rutilus (Schaeff.) O.K. Mill. Печериця Ессета – Agaricus sylvicola (Vittad.) Peck

112

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Печериця темно-червона – Agaricus sylvaticus Schaeff. Плютей томсона – Pluteus thomsonii (Berk. & Broome) Dennis Рядовка надламана – Tricholoma subannulatum (Peck) Zeller Флокулярія жовто-зелена – Floccularia luteovirens (Alb. & Schwein.) Pouzar

ЛИШАЙНИКИ – LICHENES

Анаптіхія війчаста – Anaptуchia ciliaris (L.) Körb. Бацидія мохова – Bacidia bagliettoana (A. Massal. & De Not.) Jatta Бацидія червоніюча – Bacidia rubella (Hoffm.) A. Massal. Бріорія переплетена – Bryoria implexa (Hoffm.) Brodo ex D. Hawksw. Калопляка дніпровська – Сaloplaca borysthenica Khodos. et S. Y. Kondr. Калопляка сиваська – Caloplaca syvashica Khodos., Vondrák & Šoun Калопляка Томіна – Caloplaca tominii Savicz Канделярія однобарвна – Candelaria concolor (Dicks.) Arnold Кладонія деревовидна – Cladonia arbuscula (Wallr.) Flot. Коллема млява – Collema flaccidum (Ach.) Ach. Коллема млявувата – Collema subflaccidum Degel. Ксантопармелія покорні – Xanthoparmelia pokornyi (Körb.) O. Blanco, A. Crespo, Elix, D. Hawksw. & Lumbsch Ксантопармелія нерівна – Xanthoparmelia loxodes (Nyl.) Blanco, A. Crespo, Elix, D. Hawksw. & Lumbsch Диплосхістес степовий – Diploschistes diacapsis (Ach.) Lumbsch Ендокарп маленький – Endocarpon pusillum Hedw. Леканія бурувата – Lecania fuscella (Schaer.) A. Massal. Мегаспора бородавчаста – Megaspora verrucosa (Ach.) Hafellner & V. Wirth Меланелія розкидана – Melanelia disjuncta (Erichsen) Essl. Опеграфа різноманітна – Opegrapha varia Pers. Пармеліна дубова – Parmelina quercina (Willd.) Hale Пармеліна липова – Parmelina tiliacea (Hoffm.) Hale Пельтигера собача – Peltigera canina (L.) Willd Пельтигера руда – Peltigera rufescens (Weiss) Humb. Плацідіопсіс сіруватий – Placidiopsis cinerascens (Nyl.) O. Breuss Псора обманлива – Psora decipiens (Hedw.) Hoffm. Рамаліна проміжна – Ramalina intermedia (Delise ex Nyl.) Nyl. Ринодина мукронатула – Rinodina mucronatula H. Magn. Русавскія папілозна – Rusavskia papillifera (Vain.) S. Kondr. & Kärnefelt. Сцитіній драглистий – Scytinium gelatinosum (With.) Otálora, P.M. Jørg. & Wedin Стауротеле плівчаста – Staurothelе hymenogonia (Nyl.) Th. Fr. Штейнія наземна – Steinia geophana (Nyl.) Stein Телокарп лаурері – Thelocarpon laureri (Flot.) Nyl. Тромбій наземний – Thrombium epigaeum (Pers.) Wallr.

113

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Уснея жорстковолосиста – Usnea hirta (L.) Weber ex F.H. Wigg. Хенотека волосоподібна – Chaenotheca trichialis (Ach.) Th. Fr. Флавопармелія козяча – Flavoparmelia caperata (L.) Hale Фульгензія блискуча – Fulgensia fulgens (Sw.) Elenkin Акрокордія біла - Acrorordia gemmata (Ach.) A. Massal. Бацидія ясинева - Bacidia fraxinea Lönnr. Буеллія дископодібна – Buellia disciformis (Fr.) Mudd Гематома Немеца – Heamatomma nemetzii J. Steiner Калопляка моноценсіс – Caloplaca monacensis (Leder.) Lettau Кладонія дюймова – Cladonia uncialis (L.) F.H. Wigg. Ліхінелля ножкова – Lichinella stipatula Nyl. Ліхінелля чорніюча – Lichinella nigritella (Lettau) P.P. Moreno & Egea Опеграфа білочорна – Opegrapha niveoatra (Borrer) J.R. Laundon Псевдошизматома рудувата - (Pseudoschismatomma rufescens (Pers.) Ertz & Tehler) Ценогоніум сосновий – Coenogonium pineti (Schrad. ex Ach.) Lücking & Lumbsch Хенотека зеленувата – Chaenotheca chlorella (Ach.) Müll. Arg. Хенотека зерниста – Chaenotheca furfuracea (L.) Tibell

Царство ТВАРИНИ – ANIMALIA Тип ЧЛЕНИСТОНОГІ – ARTHROPODA Клас ПАВУКОПОДІБНІ – ARACHNIDA Ряд – Aranea

Стеатода мерідіоналіс – Steatoda meridionalis Kulczynski, 1894 Стеатода Пайкулля, або несправжній каракурт – Steatoda paykulliana Walckenaer, 1805

Клас КОМАХИ – INSECTA Ряд Бабки – Odonata

Лютка-дріада – Lestes dryas Kirby, 1890. Красуня блискуча – Calopteryx splendens Harris, 1780 Лютка великовічкова – Lestes macrostigma Eversmann, 1836 Стрілка прикрашена – Coenagrion ornatum Sélys, 1850 Стрілка-дівчина – Coenagrion puella Linnaeus, 1758 Дідок звичайний – Gomphus vulgatissimus Linnaeus, 1758 Дідок жовтоногий – Gomphus flavipes Charpentier, 1825 Стрілка голуба – Enallagma cyathigerum Charpentier, 1840 Короткочеревець лучний – Brachytron pratense Muller, 1764 Бабка плоскочеревна – Libellula depressa Linnaeus, 1758 Бабка брунатна – Orthetrum brunneum Fonscolombe, 1837

114

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Рівночеревець синіючий – Orthetrum coerulescens anceps Schneider, 1845 Тонкочеревець сплющений – Sympetrum depressiusculum Sélys, 1841 Тонкочеревець Фонсколомба – Sympetrum fonscolombii Selys, 1840

Ряд Твердокрилі – Coleoptera

Турун золотоямчатий – Carabus clathratus Linnaeus, 1761 Стрибун Нордмана – Cicindela nordmanni Chaudoir, 1848 Стрибун трісігната – Cicindela trisignata Dejean, 1822 Блетіса мультіпунктата – Blethisa multipunctata Linnaeus, 1758 Ковалик іржаво-червоний – Elater ferrugineus Linnaeus, 1758 Плавунець каймистий – Dytiscus circumcinctus Ahrens, 1811 Плавунець облямований – Dytiscus marginalis Linnaeus, 1758 Педінус дніпровський – Pedinus borysthenica Reichardt, 1936

Ряд Лускокрилі – Lepidoptera

Синявець Алькон – Phengaris alcon Denis & Schiffermuller, 1775 Синявець Аріон – Phengaris arion Linnaeus, 1758 Синявець телей – Phengaris teleius Bergsträsser, 1779 Синявець непарний – Lycaena dispar Haworth, 1802 Голуб’янка аргирогномон – Plebeius argyrognomon Bergstrasser, 1779 Бражник обліпиховий – Hyles hippophaes Esper, 1793 Тип МОЛЮСКИ – MOLLUSCA Клас ЧЕРЕВОНОГІ МОЛЮСКИ - GASTROPODA Живородка болотяна – Viviparus contectus Millet, 1813. Ставковик плащеносний, ставковик липкий – Lymnaea glutinosa Muller, 1774 Аплекса хіпнорум – Aplexa hypnorum Linnaeus, 1758 Турикаспія тритон – Turricaspia triton Eichwald, 1838 Турикаспія варіабіліс – Turricaspia variabilis Eichwald, 1838 Анісус страухіанус – Anisus strauchianus Clessin, 1886 Равлик лисуватий – Euomphalia strigella Draparnaud, 1801 Равлик великий жовтуватий – Helix lutescens Rossmässler, 1837 Равлик замкнений зубатий, веретенка зубата – Laciniaria plicata Draparnaud, 1801 Крихітка мохівка – Pupilla muscorum Linnaeus, 1758 Кришталівка ексцентрична – Vitrea crystallina Müller, 1774 Степівка оманлива – Helicopsis arenosa Krynicki, 1836 Дернівка тірольська – Vallonia enniensis Gredler, 1856 Закрутка зворотна – Vertigo antivertigo Draparnaud, 1801

115

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Клас ДВОСТУЛКОВІ МОЛЮСКИ - BIVALVIA Перлівниця товстостінна – Unio crassus Philipsson in Retzius, 1788

КЛАС РИБИ – PISCES Ряд Коропоподібні – Cypriniformes

Білизна європейська – Asplus asplus (Linnaeus, 1758) Підуст звичайний – Chondrostoma nasus (Linnaeus, 1758) Пічкур звичайний – Gobio gobio (Linnaeus, 1758) Cинець звичаний – Abramis ballerus (Linnaeus, 1758) Вусатий слиж європейський – Barbatula barbatula (Linnaeus, 1758)

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ – AMPHIBIA Ряд Хвостаті – Caudata

Тритон звичайний – Lissotriton vulgaris (Linnaeus, 1758) Тритон гребінчастий – Triturus cristatus (Laurenti, 1768)

Ряд Безхвості земноводні – Anura

Джерлянка червоночерева – Bombina bombina (Linnaeus, 1761) Часничниця звичайна – Pelobates fuscus (Laurenti, 1768) Райка звичайна – Hyla arborea (Linnaeus, 1758) Ропуха сіра – Bufo bufo (Linnaeus, 1758) Жаба трав’яна – Rana temporaria Linnaeus, 1758

КЛАС ПЛАЗУНИ – REPTILIA Ряд Черепахові – Testudines

Черепаха болотна – Emys orbicularis (Linnaeus,1758)

Ряд Ящірки – Sauria

Ящірка піщана – Eremias arguta (Pallas, 1773) Ящірка прудка – Lacerta agilis Linnaeus, 1758 Ящірка кримська – Podarcis taurica (Pallas, [1814])

Ряд Змії – Serpentes

Вуж звичайний – Natrix natrix (Linnaeus, 1758)

116

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

КЛАС ПТАХИ – AVES Ряд Пірникозоподібні – Podicipideformes

Пірникоза сірощока – Podiceps grisegena (Boddaert, 1783)

Ряд Лелекоподібні – Ciconiformes

Бугай – Botaurus stellaris (Linnaeus,1758) Бугайчик – Ixobrychus minutus (Linnaeus,1758) Квак – Nycticorax nycticorax (Linnaeus,1758) Чепура велика – Egretta alba (Linnaeus,1758) Чепура мала – Egretta garzetta (Linnaeus,1766) Чапля сіра – Ardea cinerea (Linnaeus,1758) Чапля руда – Ardea purpurea (Linnaeus,1766) Лелека білий – Ciconia ciconia (Linnaeus,1758)

Ряд Гусеподібні – Anseriformes

Гуска сіра – Anser anser (Linnaeus,1758) Лебідь-шипун – Cygnus olor (Gmelin, 1789) Лебідь-кликун – Cygnus cygnus (Linnaeus,1758) Галагаз – Tadorna tadorna (Linnaeus,1758) Чернь морська – Aythya marila (Linnaeus,1761) Морянка – Clangula hyemalis (Linnaeus,1758) Синьга – Melanitta nigra (Linnaeus,1758) Турпан – Melanitta fusca (Linnaeus,1758)

Ряд Соколоподібні – Falconiformes

Підсоколик великий – Falco subbuteo (Linnaeus,1758) Підсоколик малий – Falco columbarius (Linnaeus,1758) Кібчик – Falco vespertinus Linnaeus,1766 Боривітер звичайний – Falco tinnunculus (Linnaeus,1758)

Ряд Сивкоподібні – Charadriіformes

Сивка звичайна – Pluvialis apricaria (Linnaeus,1758) Пісочник малий – Charadrius dubius Scopoli, 1786 Чайка – Vanellus vanellus (Linnaeus,1758) Хрустан – Eudromias morinellus (Linnaeus,1758) Коловодник звичайний – Tringa tоtanus (Linnaeus,1758)

117

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Грицик великий – Limosa limosa (Linnaeus,1758) Крячок рябодзьобий – Thalasseus sandvicensis (Latham, 1787) Крячок річковий – Sterna hirundo (Linnaeus,1758)

Ряд Голубоподібні – Columbiformes

Горлиця звичайна – Streptopelia turtur (Linnaeus,1758)

Ряд Совоподібні – Strigiformes

Сова вухата – Asio otus (Linnaeus,1758) Сіра сова – Strix aluco (Linnaeus,1758)

Ряд Сиворакшеподібні – Coraciiformes

Рибалочка – Alcedo atthis (Linnaeus,1758) Бджолоїдка – Merops apiaster (Linnaeus,1758)

Ряд Дятлоподібні – Piciformes

Жовна сива – Picus canus (Gmelin, 1788) Дятел середній – Dendrocopos medius (Linnaeus,1758) Дятел малий – Dendrocopos minor (Linnaeus,1758)

Ряд Горобцеподібні – Passeriformes

Ластівка берегова – Riparia riparia (Linnaeus,1758) Жайворонок малий – Calandrella cinerea (Gmelin, 1789) Плиска жовтоголова – Motacilla citreola Pallas, 1776 Очеретянка індійська – Acrocephalus аgricola (Jerdon, 1845) Трав’янка лучна (чекан лучний) – Saxicola rubetra (Linnaeus,1758) Трав’янка чорноголова (чекан чорноголовий) – Saxicola torquata (Linnaeus,1766) Кам’янка лиса – Oenanthe pleschanka (Lepechin, 1770) Кам’янка попеляста – Oenanthe isabellina (Temminck, 1829) Синьошийка – Luscinia svecica (Linnaeus,1758) Соловейко східний – Luscinia luscinia (Linnaeus,1758) Ремез – Remiz pendulinus (Linnaeus,1758) Щиглик – Carduelis carduelis (Linnaeus,1758)

118

КЛАС ССАВЦІ – MAMMALIA Ряд Мідицеподібні – Soricomorpha

Розділ 5. Види фауни і флори у «червоних» списках. Оновлення переліку видів флори і фауни Миколаївщини...

Кріт європейський – Talpa europaea (Linnaeus,1758) Мідиця мала – Sorex minutus (Linnaeus,1766)

Ряд Гризуни – Rodentia

Миша-крихітка – Micromys minutus (Pallas 1771) Соня лісова – Dryomys nitedula (Pallas 1779) Білка звичайна (вивірка звичайна) – Sciurus vulgaris (Linnaeus,1758)

Ряд Хижаки – Carnivora

Борсук – Meles meles (Linnaeus,1758) Ласка – Mustela nivalis (Linnaeus,1766)

119

Розділ 6 Природно-заповідний фонд та екомережа Природні заповідники Екологічна та біоморфологічна структура флори Михайлівського відділення природного заповідника «Єланецький степ» Мельничук Світлана Сергіївна Скрипник Марина Олегівна Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Заповідники створюються (розширюються) для довічного зберігання екосистем. З метою виконання конкретних завдань природного заповідника (ПЗ) на його території встановлюється заповідний режим. Якщо в заповіднику зберігаються екосистеми, які можуть самостійно існувати і розвиватись в недоторканому стані і не потребують втручання, для території заповідника встановлюється режим абсолютної заповідності, тобто забезпечується повне невтручання людини у природні процеси з будь-якою метою. Основним завданням таких заповідників є збереження еталонних якостей території та забезпечення ходу природних процесів. В зв’язку з розширенням ПЗ «Єланецький степ» і створенням Михайлівського природоохоронного науково-дослідного відділення виникає потреба у всебічному вивченні флори та рослинності цього відділення. Мета роботи: вивчити різноманітність фітобіоти Михайлівського природоохоронного науково-дослідного відділення ПЗ «Єланецький степ». Для досягнення мети були поставлені такі завдання: вивчити видовий склад; провести географічний, біоморфологічний, екологічний аналіз його фітобіоти. Михайлівське природоохоронне науково-дослідне відділення розташоване у північно-західній частині Новоодеського адміністративного району, в межах території Михайлівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської обл. на землях Михайлівської та Троїцької сільських рад та земель державної власності у Вознесенському районі Миколаївської обл. В основу роботи покладені матеріали польових досліджень, проведених протягом 2017-2018 рр. Дослідження проводились традиційним маршрутним методом. У зв’язку з неоднорідністю рельєфу та структури ґрунту геоботанічні описи проводились на різних елементах – плакори, схили балок, днища балок, полезахисні смуги. При вивченні видової різноманітності фітобіоти застосовувався класичний морфолого-еколого-географічний метод. Цей метод включає вивчення морфологічних ознак, їхньої діагностичної значущості на різних так-

121

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

сономічних рівнях; аналіз екологічної та екотопологічної приуроченості видів, а також їх географічного розповсюдження; відношення до антропопресії. При складанні списків видів для кожного флористичного комплексу використовувались власні дані Мельничук С.С. Ідентифікація рослин проводилась самостійно за допомогою «Определителя высших растений Украины». Для уточнення таксономічних назв рослин використовували довідник С. Л. Мосякина та М. М. Федорончука «Судинні рослини України. Номенклатурний список». Кількісні характеристики флори оброблені з використанням математичних методів. Для цього використовувались пакети програм “MS Excel”. Для географічного аналізу флори Михайлівського відділення був використаний метод класифікації типів ареалів за просторовою тривимірною системою координат Г. Мойзеля, який широко використовується у світі. В основі цього методу лежить кількісна оцінка виміру ареалів, що дозволяє рівнозначно оцінити всі типи ареалів, відобразити їх зональне і регіональне положення, а також ступінь океанічності. Згідно географічного положення ареалів видів виділено сім зональних хорологічних груп ареалів: плюризональну, бореосубмеридіональну, бореомеридіональну, температно-субмеридіональну, температно-меридіональну, субмеридіонально-меридіональну, субмеридіональну. Відповідно до регіонального поширення виділяються космополітні, гемікосмополітні, циркумполярні, євразійські, європейські, європейсько-північноамериканські, євросибірські, єврозахідносибірські, давньосередзем-номорські та причорноморські групи ареалів. Згідно з Г. Мойзелем та Е. Єгером, в залежності від характеру розміщення ареалів видів у океанічних або внутрішніх областях виділяємо п’ять форм ареалів: евокеанічну, евриокеанічну, евконтинентальну, евриконтинентальну та індиферентну форми. Біоморфологічний аналіз флори в цілому проведено з використанням лінійної системи життєвих форм В. М. Голубєва. У ній враховані біоморфологічні ознаки різного характеру, незалежно один від одного, що дає можливість проводити порівняння та аналіз груп рослин за будь-якою біоморфологічною ознакою без виділення життєвих форм та присвоєння їм таксономічного рангу [1]. Як головні, нами взяті найбільш загальні біоморфологічні ознаки, що не залежать від локальних екологічних факторів: загальний габітус, тривалість великого життєвого циклу, типи вегетації, тип будови надземних та підземних пагонів, типи кореневих систем. За загальним габітусом та тривалістю великого життєвого циклу всі види розподіллено на дерева, кущі і кущики, напівкущі і напівкущики, трав’янисті полікарпики і монокарпики, серед останніх видиляють малорічники та однорічники. За ритмологічними групами і види поділяються на вічнозелені, літньозелені, літньозимово-зелені, ефемери, ефемероїди. При аналізі: надземних пагонів за положенням листків розрізняють розеткові,

122

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

напіврозеткові та безрозеткові рослини; типів корених систем – стрижневі, мичкуваті, безкореневі. Екологічний аналіз проводили на основі загальноприйнятих методик: за відношенням до освітлення і вологості – Г. Еленберга, А. Константинова та М. Гойса, які за відношенням до вологості едафотопу поділяли види на ксерофіти, ксеромезофіти, мезоксерофіти, мезофіти, мезогігрофіти, гігромезофіти, гігрофіти, гідрофіти, за відношенням до освітлення – геліофіти, сциогеліофіти, геліосциофіти, сциофіти. Екоморфи, що мають схожі адаптивні ознаки за відношенням до клімату, розглядаються як клімаморфи (життєві форми за К. Раункієром). За основу розподілу клімаморф на екологічні групи взято таку важливу з пристосувальної точки зору ознаку, як положення та спосіб захисту бруньок відновлення у рослин протягом несприятливого періоду – холодного чи сухого. Серед клімаморф виділяють: фанерофіти, хамефіти, гемікриптофіти, терофіти, гідрофіти, геофіти. У роботі використовували класифікацію видів флори Я. Корнася, але з доповненнями В.В. Протопопової та І. І. Мойсієнко, так як вона наочно представляє структуру флори. В ній флора поділяється на два елементи: аборигенний (аборигенофіти) та адвентивний. Аборигенний елемент в свою чергу поділяється на два елементи: індигенофіти – аборигенні не синантропні види; апофіти – синантропні місцеві рослини, які в свою чергу за відношенням до антропопресії поділяються на: евапофіти, геміапофіти та евентапофіти [2]. У результаті проведених нами досліджень та узагальнення літературних даних складено флористичний список вищих судинних рослин флори Михайлівського природно-охоронного науково-дослідного відділення, що включає 225 видів, які належать до 150 родів, 37 родин, 33 порядків, 3 класів, 2 відділів. Характерною особливістю дослідженої флори є відсутність у ній представників відділу Lycopodiophyta. Основу флори складають Покритонасінні – Magnoliophyta 99,6% видів, у тому числі Magnoliopsida 81,3%, Liliopsida 18,2%. Характерною особливістю флори є значна присутність у її складі представників Однодольних. Співвідношення Liliopsida до Magnoliopsida в аборигенній флорі 1 : 4,5, що ближче до показників флор Древнього Середзем’я 1 : 3,8-4,9 та суміжних степових флор 1 : 4,1-6,2, ніж до показників флор Середньої Європи 1 : 2,8-3,6 , що цілком відповідає географічному положенню дослідженої флори на півдні Європи, поблизу північних меж Середземномор’я. Значний відсоток представників Однодольних, з одного боку, свідчить про відносну молодість флори Михайлівського відділення порівняно з флорами регіону Древнього Середзем’я, степовими та крейдовими флорами Правобережжя та Приазов’я, а з другого боку це викликано тим, що територія досліджень знаходиться на межі двох геоботанічних зон (табл. 1).

123

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

Таблиця 1. Кількісний розподіл таксономічних одиниць і основні пропорції флори Михайлівського відділення ПЗ «Єланецький степ» Відділ / Клас

Родина

Рід

Вид

Пропорція

Родовий коефіцієнт

Pinophyta

1:1:1

Magnoliophyta

149

224

1 : 4 : 6,2

1,5

Мagnoliopsida

125

183

1 : 4,2 : 6,1

1,5

Liliopsida

1 : 4 : 6,8

1,7

150

225

1 : 4,1 : 6,1

1,5

В цілому для флори

Таксономічний аналіз показав, що розподіл видів у родинах дуже нерівномірний. Аналіз спектру родин показав, що з 37 родин флори, що досліджується, лише 9 мають рівень видового різноманіття вище середнього (6,1). У них сконцентровано 77,3% всіх видів флори. Інші 28 родин містять 22,7% видового складу. Перші три родини об’єднують 82 види (36,4% від загальної кількості видів флори), п’ять – 127 видів (56,4%), сімнадцять – 203 видів (90,2%). Домінування небагатьох родин є характерною рисою регіональних природних флор дослідженої території. За величиною цього показника флора Михайлівського відділення більш подібна до природної флори інших заповідних об’єктів – Біосферного заповідника «Асканія-Нова», що зумовлено незначним ступенем антропогенної трансформації і вказує, що розвиток флори проходить в екстремальних умовах, у нашому випадку – ґрунтових. Одновидові родини складають 8,4% видів дослідженої флори, що також характерно для природних флор [3]. Характерною особливістю спектру провідних родин флори є їх гетерогенність, оскільки положення родин Asteraceae, Apiaceae, Caryophyllaceae, Fabaceae, Rosaceae характерно для зональних природних флор і зближує досліджену флору з середземноморськими, а положення родини Poaceae характерно для степових і інтерзональних флор, які є едафічно обумовленими. Третє місце Brassicaceae є наслідком антропогенної трансформації флори, яка привела до зміщення родинного спектру. У результаті цього за межами першої десятки залишилась родини Boraginaceae, Orobanchaceae, які є типовими для зональної флори півдня України. Це зближує досліджену флору з синантропними флорами. У флорі Михайлівського відділення переважають монотипні роди, які складають понад половину загального числа видів флори, а саме 48%. Це викликано тим, що велика кількість ендемічних родів є монотипними, а у складі дослідженої флори багато ендемічних видів. Але значним відсотком представлені і дитипні роди – 24%. Всього 108 (48% від загальної кількості видів флори) родів, рівень ви-

124

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

дового багатства яких нижче середнього (1,5). Інші 42 роди, рівень видового багатства яких вище середнього, включають 117 видів. В епоху тотальної синантропізації та антропогенного впливу важливою складовою флористичних досліджень є встановлення зміщення систематичної структури, внаслідок інвазії рослин, яка є індикатором інтенсивності антропогенної діяльності. Адвентивний елемент флори Михайлівського відділення налічує 29 видів з 9 порядків, 10 родин, 28 родів, що складає 12,9% від загальної кількості видів дослідженої флори. В цілому, у флорі України адвентивний елемент складає 14,2% загального числа видів. Це вище, ніж у дослідженій флорі і свідчить про низький ступінь антропогенної трансформації та незначну роль сільськогосподарських культур в процесах антропогенізації, адже більшість адвентивних видів є здичавілими культурними рослинами, які зустрічаються навколо присадибних ділянок і зрідка - в природних степових флорокомплексах. Для заповідних об’єктів загалом характерний низький відсоток адвентивних видів. Внаслідок інвазії флора Михайлівського відділення поповнилась представниками 2 родин, 23 родів та 29 видами, що становить 27% родин, 18,7% родів та 12,9% видів від загального числа відповідних таксонів дослідженої флори [4]. Географічний аналіз Михайлівського відділення виявив, що провідну роль у зональному спектрі груп ареалів займають види субмеридіональної (32,4%) та температно-субмеридіональної (21,7%) хорологічних груп. Трете-п’яте місця займаю види температно-меридіональної (13,3%), борео-меридіональної (11,1%) та борео-субмеридіональної (9,3%) хорологічних груп. Найменшою кількістю представлені плюризональна – 6,5% та субмеридіонально-меридіональна група – 5,7% (рис. 1). Отже, у зональному спектрі прослідковується значна гетерогенність флори.

Рис. 1. Географічний спектр флори Михайлівського природно-охоронного науково-дослідного відділення Природного заповідника «Єланецький степ» за зональними типами ареалів

125

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

Примітка: ПЛЗ – плюризональний, БСМ – бореосубмеридіональний, БМ – бореомеридіональний, ТСМ – температно-субмеридіональний, ТМ – температно-меридіональний, СММ – субмеридіонально-меридіональний, СМ – субмеридіональний. При проведенні аналізу регіонального хорологічного спектру прослідковується значне переважання євразійських видів – 22,5% від загальної кількості видів. На другому місці знаходяться європейські, а на третьому – циркумполярні. Четверте місце займає причорноморська хорологічна група. Ще менше мають у своєму складі давньосередземноморські, космополітні та євросибірські від загальної кількості видів відповідно. Найменшу кількість видів налічують гемікосмополітні, єврозахідносибірські, та європейсько-північноамериканські хорологічні групи ареалів (рис. 2).

Рис. 2. Географічний спектр флори Михайлівського природо-охоронного науково-дослідного відділення природного заповідника «Єланецький степ» за регіональними типами ареалів

Розподіл видів за кліматичними особливостями ареалів показав, що переважають види евконтинентальної хорологічної групи – 36,4%. Хоча значною кількістю представлені види (57,7%), які тяжіють до регіонів з підвищеним ступенем континентальності. Серед них виділяються евконтинентальний (36,4%) та евриконтинентальний (20,3%) типи ареалу, що загалом є характерним адже степова зона Причорномор’я лежить у межах субконтинентального клімату. Та індиферентної хорологічної групи – 49,8%. Кількість видів, ареали яких пов’язані з океанічністю клімату незначна (11,9%): евриокеанічних – 7,1% та евокеанічних – 4,8% від загальної кількості видів, відповідно. Отже, вивчення закономірностей сучасного поширення видів Михай-

126

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

лівського відділення розкриває автохтонно-аллохтонний характер флори, та вказує на її широкі географічні зв’язки. Важливим елементом аналізу флори є встановлення спектру життєвих форм, який відображає загальні риси її екологічної адаптації. Характерною ознакою дослідженої флори Михайлівського відділення є значне переважання трав’янистих рослин (82,7% ), серед яких домінують полікарпики, їх налічується 167 видів, або 74,2% загальної кількості видів. На другому місці знаходяться монокарпіки. Монокарпики представлені у дослідженій флорі 58 видами (25,8 %). Велика кількість монокарпиків (25,8%), з одного боку, вказує на середземноморські риси досліджуваної рослинності та специфічні ґрунтові умови, а з іншого боку – на значний вплив антропогенних факторів, які сприяють швидкому поширенню однорічних синантропних видів із широкими ареалами. Значна кількість монокарпічних однорічників у формуванні рослинності Михайлівського відділення свідчить, з одного боку, про мегатермофільний середноземноморський характер регіону, з другого – про значний антропогенний вплив і порушення природних фітотопів (що сприяє збільшенню кількості еврихорних та евриценофітних однорічних синантропофантів, які характеризуються високою життєстійкістю и антропотолерантністю, і навіть антропофільністю). Півкущики представлені невеликою кількістю і складають 2,2% всієї дослідженої флори. Але деякі представники екобіоморф відіграють значну роль у формуванні рослинного покриву, являючись домінантами та едифікаторами ряду фітоценозів, тобто є важливим компонентом рослинності – Astragalus austriaca, A. varius, Genista sibirica, Asperula graveolens, Polygonum euxinum, Р. novoascanicum, та ін. Загалом півкущики характерні для ксерофільних флор. Кущі також представлені невеликою кількістю – 25 видами. Відсоток напівкущів і напівкущиків високий (11,1%) порівняно з природними зональними флорами, в яких на напівдерев`янисті життєві форми припадає близько 5 % видів. Незначним відсотком у флорі представлені дерева – 9 види або 4%. Вони представлені як адвентивними, так і автохтонними видами – Ulmus minor, Sambucus nigra, Elaeagnus angustifolia, Malus praecox та ін. Загальний характер ритмічності життєвих процесів будь-якої флори визначається мікрокліматом, а склад ритмологічних груп та наявність відповідних ритморитмів флори регулюється різноманітними факторами, головними з яких виступають екологічні, ценотичні та історичні. З екологічної точки зору показовим є склад видів дослідженої флори Михайлівського відділення за ритмологічними групами. Так, у складі дослідженої флори, як і у складі всіх степових флор, превалюють літньозелені рослини – 146 види (64,9%), при чому вони переважають як в зональній індигенній флорі, так і в синантропній. Друге місце за кількістю займають літньозимово-зелені види, на них припадає 23,1%. Ці показники залежать від структури ґрунту. Вічнозелені рослини представлені лише одним видом, що складає 0,6% від загальної кількості видів флори.

127

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

Аридний характер досліджуваної флори підкреслює велика кількість ефемерів (8%) та ефемероїдів (3,6%), максимальний розвиток яких спостерігається на півдні степів, а також у пустелях та напівпустелях. Отже, флора Михайлівського відділення за ритмологічним спектром може бути віднесена до середземноморських регіональних флор, хоча вона має і риси бореальних неморально-лісових регіонів. Однією з важливих біоморфологічних ознак рослин, що відображає їх пристосування до екологічних та кліматичних умов, є характер надземних пагонів. За цією ознакою у дослідженій флорі переважають безрозеткові види (40,9%), напіврозеткові складають 44%, розеткові – 15,9%. Це пов’язано зі структурою ґрунтового покриву та специфікою світлового режиму в умброфітних комплексах, які сприяють розвитку надземних пагонів за безрозетковим принципом. Співвідношення у дослідженій флорі між напіврозетковими та безрозетковими видами складає 1:1,1, що свідчить про її середземноморський ксеротермний характер, адже такі співвідношення характерні також для інших середземноморських флор. Цей показник підвищується зі збільшенням бореальності клімату і зимового холодного періоду, а також залежить від площі заліснених територій та структури ґрунту. Особливості кореневої системи повністю відображають характер субстрату: структуру, хімізм, гідрологію, трофність, антропогенний вплив – що чітко відображається у співвідношенні видів за типами кореневої системи у різних екоценофітонах та екофітонах і має важливе діагностичне значення. У флорі Михайлівського відділення переважають види зі стрижневою кореневою системою – 63,1%, що пояснюється ксеротермними умовами. Будова підземних пагонів корелює з кореневою системою, що наочно відображає едафічних характер екотопу. Так, зі збільшенням вологості та рухомості субстрату зростає роль рослин із кореневищами і зменшується роль вегетативно нерухомих рослин з каудексами, а також рослин без кореневищ. Довгокореневищні рослини складають 12% досліджуваної флори, короткокореневищні – 11,1%. Співвідношення між ними складає 1 : 1,1. Відсоток цибулинних видів незначний. Будова підземних пагонів залежить від характеру субстрату і його вологості: чим більш зволожений субстрат, тим більший відсоток вегетативно рухомих видів і менше нерухомих. Що стосується екологічної структури, то характерною особливістю дослідженої флори є переважання у спектрі клімаморф за кількістю видів гемікриптофітів – 143 видів, що складає 63,6% від загального числа видів флори. Домінування гемікриптофітів загалом характерне для природних флор, в тому числі даного регіону. Терофіти займають у дослідженій флорі друге місце, і представлені 40 видами, 17,8 % від загального числа видів флори, тобто на 103 види (45,8%) менше, ніж гемікриптофітів. Це є закономірним, адже серед природних флор переважання терофітів характерно для Середземномор’я. При

128

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

чому зональні степові флори характеризуються значною участю терофітів, але у спектрах клімаморф вони не займають першого місця. Порівняння спектрів індигенних ділянок та трансформованих, внаслідок антропогенної трансформації варіантів вказує, що остання приводить до зменшення ролі гемікриптофітів і збільшення ролі терофітів. Така тенденція характерна і для флори степів та вапнякових відслонень Правобережного Злакового Степу. Третє-четверте місця ділять між собою фанерофіти та хамефіти – по 16 видів, 7,1%. Значний відсоток вони займають у дрімофітних угрупованнях, які займають правий схил балки Кемлича та лісосмуги, що загалом характерно, адже вони являються едифікаторами у даному екоценофітоні. П’яте місце займають геофіти – 10 видів, 4,4%, серед них представлена велика кількість созологічно цінних видів, які охороняються на різних рівнях. Значний відсоток геофітів у складі дослідженної флори викликаний екстремальними ксеротермними умовами даної території. Для степової зони, а отже і для дослідженої флори, фанерофіти та хамефіти малохарактерні. Незначне їх збільшення у дослідженій флорі, порівняно зі степовою флорою в цілому, викликано своєрідною структурою ґрунту та процесом заростання балок байрачними лісами. Зовсім не представлені гідрофіти, оскільки відсутні водні простори. В дослідженій флорі в цілому за відношенням до освітлення переважають геліофіти (180 видів або 80%). Другими у флорі за чисельністю є сциогеліофіти, до яких належить 29 видів, або 12,9%. Чисельність видів у наступних екологічних групах геліоморф послідовно знижується із зменшенням геліофітності: геліосциофіти – 13 видів, 5,8 %; сциофіти – 3 види, 1,3%. Переважання геліофітів характерно для природних зональних флор, де домінує степовий тип рослинності. Провідним екологічним фактором у поширенні рослин є зволоженість місцезростання (едафотопу). За відношенням до вологості едафотопу серед гігроморф рослин дослідженої флори домінують ксеромезофіти: 78 видів (34,7%). А їхнє домінування у складі флори викликано тим, що більшість природних, особливо екофітонів, розташовані у так званих зниженнях – дно балки, де постійно накопичуються опади та на поверхню виходять підземні води. Також на домінування серед гігроморф ксеромезофітів впливає й антропогенна трансформація. Зокрема, дана група має найбільший відсоток адвентивних видів у своєму складі. Окрім ксеромезофітів, значною кількістю представлені ксерофіти (2 місце) та мезоксерофіти (3 місце). Їх налічується 66 (29,3%) та 53 (23,6%) видів, відповідно. Значний відсоток ксерофітів та мезоксерофітів викликаний наявністю на території великої частина плакору та схилу балок. Значною кількістю видів представлені мезорофіти – 23 видів (10,2%). Гігромезофіти, мезогігрофіти та гідрофіти представлені незначним числом ви-

129

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

дів. З порівняння спектрів гігроморф флори Михайлівського відділення видно, що антропогенна трансформація території призводить до збільшення кількості ксерофітів. Стосовно температурних умов у складі флори в цілому мегатермофіти (138 видів, або 61,3%) переважають за числом видів мезотермофітів (87 видів, або 38,7%). Така тенденція спостерігається й у всіх екоценофітонах, за виключенням літоралофітону, де кількість мезо- та мегатермофітів майже однакова, що викликано впливом моря. Трансформація екологічного спектру внаслідок антропогенізації призводить до збільшення ролі терофітів та ксеромезофітизації флори.

130

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Єланецький степ»...

Список використаних джерел

1. Мельник Р.П. Урбанофлора Миколаєва: Дис. канд. біол. наук: 03.00.05. / Р.П. Мельник. – Херсон, 2001. – 370 с. 2. Мойсієнко І.І. Урбанофлора Херсона: Дис. канд. біол. наук: 03.00.05. / І.І. Мойсієнко. – Ялта, 1999. – 190 с. 3. Мельничук С.С. Антропогенна трансформація фітобіоти Національного природного парку «Білобережжя Святослава»: Дис. канд. біол. наук: 03.00.16. / С.С. Мельничук. – Чернівці, 2018. – 280 с. 4. Протопопова В.В. Фітоінвазії. І. Аналіз основних термінів / В.В. Протопопова, М.В. Шевера // Пром. ботан. – 2005. – Вып. 5. – С. 55–60.

131

Національні природні парки Рідкісні види рослин та тварин національного природного парку «Джарилгацький», що знаходяться під загрозою антропогенних впливів Руденко В.П., Коваленко В.М., Руденко А.Г., Коваленко Т.А., Національний природний парк «Джарилгацький» Вступ Національний природний парк «Джарилгацький» (далі – Парк) розташований на півдні України у дуже розвиненому Скадовському районі Херсонської області, який знаходиться під потужним антропогенним впливом. Вся територія Парку зазнала сильну трансформацію від діяльності людини, починаючи ще з початку ХХ століття. Це модифікація природних комплексів о. Джарилгач, забруднення Джарилгацької затоки, надмірне використання рибних запасів та інше. В сучасних умовах інвентаризація антропогенних впливів, що діють на території Парку, в основному завершена. Результати опубліковані у нашій роботі (Коваленко та ін., 2017). Надпотужними сучасними впливами на природні екосистеми є зростання рекреації, яка приймає загрозливі розміри і директивно впливає на рослинний та тваринний світ, існує загроза збільшення рисосіяння і як наслідки забруднення вод затоки різними по походженню водами. В Джарилгацький затоці мають значення чинники, що пов’язані з роботами по поглибленню дна, здобичі піску, дампінгу. Такі роботи приводять до замулювання дна затоки, трансформації бенталі, збіднення біорізноманіття та можливості внесенню інвазійних видів. Забруднення затоки стоками, що містять пестициди, гербіциди, що використовуються в результаті потужного сільського господарства (рисосіяння, інше) та рекреаційні та побутові скиди сприяють евтрофікації затоки. Такі фактори мають значний вплив на екосистеми Парку, як водні, так і острівні. Збільшується забруднення території сміттям, твердими побутовими відходами, забруднюється атмосферне повітря. Ціль нашої роботі – коротко означити ті потужні антропогенні фактори, що присутні на території Парку і які впливають на біорізноманіття його екосистем. Представити сучасний стан рідкісних видів рослин та тварин, що мешкають на території Парку, проінформувати про заходи, що проводяться для збільшення їх чисельності та видового складу. Крім того, зважаючи на важливість проектування та створення в Україні Смарагдової мережі, представити наші матеріали по інвентаризації птахів, що є у списку Резолюції №6 Бернської конвенції для яких створюється ця мережа, в тому числі і в нашому регіоні.

133

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

Матеріал та методика Робота проводилась на території Парку у 2012-2018 роках, включаючи материкові ділянки, о. Джарилгач та Джарилгацьку затоку. Інвентаризаційні роботи проводились на спеціальних наукових маршрутах, полігонах, площадках і постійних точках в затоці (для вивчення гідробіонтів). Місця розташування останніх та методики обліку викладено у т.6. Літопису Природи (2017). Результати та обговорення За результатами інвентаризації виявлено, що Парк грає особливу роль у збереженні рідкісних видів рослин, рослинних угруповань та тварин. Відповідно до степового біогеографічного регіону та частини Джарилгацької затоки Парк визначається центром біологічного різноманіття та ендемізму, що обумовлено значним різноманіттям характерних ландшафтних утворень та біотопів. Угіддя є важливим місцем існування рідкісних видів флори. Тут зафіксовано більш ніж 77 созофітів рослин. Види, занесені до Червоної книги України – 21, серед них ковила дніпровська (Stipa borysphenica), меч-трава болотяна (Cladium mariscus) та золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus), 7 рідкісних видів орхідних (Orchis sp.), інші. До Червоного списку Херсонської області занесено 10 видів; до Бернської конвенція – 6; МСОП –7; СІТЕС – 6; до Європейського червоного списку – 14. Тільки на о. Джарилгач зафіксовано 10,82 % видів ендемічних рослин. (Мойсієнко 2011; Червона Книга, 2009). На морському дні затоки широке поширення набули водні види рослинності, серед яких провідне місце займає Zostera marina (Бернська конвенція – Додаток І). Рослинність острова Джарилгач представлена псамофітно-степовою, лучною, болотною, солонцевою і солончаковою, а також вищою водною. Значні площі займають штучні насадження дерев та кущів. На території угіддя, а саме на острові Джарилгач, поширені типові та рідкісні рослинні угруповання, що занесені до Зеленої книги України (5 формацій). Серед них найбільш поширені формації золотобородника цикадового Сhrysopogoneta grulli, формація ковили волосистої Stipeta capillatae, меч-трави болотної Cladieta mariscima , інші (Дубина та ін. 2011) . Останнім часом значний вплив на рослинність має рекреація, поява інвазійних видів, збільшення чисельності ратичних тварин на острові Джарилгач. Серед заходів, щодо охорони рідкісних рослин застосовуються наступні: пропозиції щодо регламентування рекреації; лімітування сінокосіння; заходи з запобігання, протидії і боротьби з пожежами; заборона відновлення лісонасаджень на острові Джарилгач; регламентація випасу (згідно до лімітів), викоренення інвазійних видів, інші. За новітніми даними на території Парку зареєстровано 22 види комах,

134

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

які занесені в природоохоронні списки різного рангу: до Міжнародної Червоної книги (МСОП) – 3, Європейського червоного списку (ЄЧС) – 7, Бернської конвенції (БК) – до Додатку II – 5 видів, до Червоної книги України – 15 видів, до «Червоного списку» Херсонської області – 20 видів. Високий відсоток видів, які знаходяться під охороною, вказує на наявність природних територій що збереглися, і їх велику цінність (Проект …,2016). Роботи по виявленню рідкісних видів комах продовжуються. Проводяться заходи по збільшенню чисельності на територіях Парку бджоли-тесляра (Xylocopa valga) та джмеля пахучого (Bombus fragrans). Найбільшу групу рідкісних видів складають безхребетні та хребетні тварини. Інвентаризаційні роботи та моніторинг морських безхребетних тільки-но почалися. Вдалось визначити динаміку і стан чотирьох Ракоподібних: морського крота (Upogebia pusilla), трав’яного (Carcinus aestuarii), кам’яного (Eriphia spinifrons) та волохатого крабів (Pilumnus hirtellus). Чисельність останніх двох нестабільна та зменшується. Чисельність інших видів – стабільна (Роман, 2017). Інвентаризація триває, засоби по відновленню на даний період не проводяться. Основні антропогенні впливи – нерегламентований вилов біоресурсів у прилеглій до Парку території, відбір піску, днопоглиблювання, браконьєрство, забруднення затоки. У водах Каркінітської та Джарилгацької заток, в районі Парка зустрічається 17 видів риб, занесених до різних червоних списків. Найбільш загрозливі – осетрові (Acipenseridae) та лососеві (Salmonidae) риби, занесені до списків МСОП (8 видів). 1 – вважається зниклим (Шип - Acipenser nudiventris). 9 видів занесені до Червоної книги України. До Бернської, Бонської та Вашингтонської Конвенцій занесені 8, 4 та 5 видів, відповідно. Стан всіх видів – загрозливий. Найбільш ці види страдають від браконьєрства, забруднення затоки, збільшення промислового лову супутніх видів, інше. Заходи по відновленню видів в Парку не розроблені. Традиційно для нашої території, найбільш вивченою групою видів є птахи. Останнім часом, вивченню рідкісних видів приділялась особлива увага (Шульга та ін., 2015; Руденко та ін., 2016; Руденко та ін., 2018а; Руденко та ін., 2018б; Чаплигіна та ін., 2018). Інвентаризація видового складу птахів останніх років показала, що не зважаючи на потужний антропогенний вплив, Парк продовжує грати особливу роль у збереженні рідкісних видів птахів, в тому числі тих, що занесені до Резолюції №6 (Таблиця 1). Оскільки територія Парку розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через його територію проходять основні світові маршрути міграції птахів, а деякі місця гніздування, що межують з Парком і плануються бути включеними до його території, мають міжнародне значення. Понад 200 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов’язань.

135

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

Таблиця 1. Список, чисельність та тип перебування видів птахів із Резолюції №6 у Національному природному парку «Джарилгацький (на 2018 рік) № Наукова назва видів

Тип перебування

Min розмір популяції

Max розмір популяції

Число особин (і) або пар (р)

1. Gavia stellata

2. Gavia stellata

3. Gavia arctica

4. Gavia arctica

5. Podiceps auritus

6. Podiceps auritus

7. Pelecanus onocrotalus

200

1000

8. Pelecanus crispus

9. Phalacrocorax aristotelis desmarestii

10. Ixobrychus minutus

11. Ixobrychus minutus

12. Botaurus stellaris

13. Botaurus stellaris

14. Ardeola ralloides

15. Egretta garzetta

16. Casmerodius albus

17. Casmerodius albus

i 10

i p

i i

100

300

500

18. Casmerodius albus

19. Ardea purpurea

20. Ciconia nigra

21. Ardea purpurea

22. Platalea leucorodia

23. Plegadis falcinellus

24. Cygnus bewickii

25. Cygnus cygnus

251

500

26. Anser erythropus

27. Aythya nyroca

28. Haliaeetus albicilla

29. Circus aeruginosus

30. Circus aeruginosus

31. Circus macrourus

136

i 5

i i

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

№ Наукова назва видів

Тип перебування

Min розмір популяції

Max розмір популяції

Число особин (і) або пар (р)

32. Circus pygargus

33. Circus cyaneus

34. Circus cyaneus

35. Falco columbarius

36. Falco columbarius

37. Falco vespertinus

38. Crex crex

500

39. Tetrax tetrax

40. Otis tarda

41. Grus grus

300

1000

42. Himantopus himantopus

43. Himantopus himantopus

44. Burhinus oedicnemus

45. Recurvirostra avosetta

46. Recurvirostra avosetta

47. Charadrius alexandrinus

48. Charadrius morinellus

49. Pluvialis apricaria

50. Limosa lapponica

51. Numenius tenuirostris

52. Tringa glareola

300

53. Xenus cinereus

54. Phalaropus lobatus

55. Philomachus pugnax

1000

2000

56. Phalaropus fulicarius

57. Glareola pratincola

100

58. Larus minutus

59. Larus minutus

60. Larus melanocephalus

1500

61. Larus genei

100

62. Larus genei

63. Sterna caspia

100

64. Sterna caspia

i 100

300

i i

137

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

№ Наукова назва видів

Тип перебування

Min розмір популяції

Max розмір популяції

Число особин (і) або пар (р)

65. Sterna sandvicensis

300

66. Sterna sandvicensis

1000

67. Sterna hirundo

68. Sterna albifrons

69. Chlidonias niger

100

300

70. Chlidonias leucopterus

500

71. Chlidonias hybridus

100

200

72. Asio flammeus

73. Asio flammeus

74. Asio flammeus

75. Coracias garrulus

76. Branta ruficollis

500

77. Branta ruficollis

100

78. Mergus albellus

79. Tadorna ferruginea

80. Tadorna ferruginea

p 3000

p i

500

i i

81. Dendrocopos syriacus

82. Sylvia nisoria

500

83. Ficedula parva

500

84. Ficedula albicollis

500

85. Lanius collurio

86. Lanius minor

200

87. Lanius minor

88. Melanocorypha calandra

100

89. Melanocorypha calandra

300

90. Calandrella brachydactyla

91. Calandrella brachydactyla

300

92. Alcedo аtthis

93. Acrocephalus melanopogon

Примітка: w – види, що зимують; r – резиденти; c –види створюють скупчення під час міграцій; i – особини; p – кількість пар, що гніздяться. На сьогодні виявлено, що до Резолюції №6 занесені 69 видів птахів, що мешкають у Парку. Ми припускаємо, що ця цифра не остаточна. Зимує 22

138

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

види, скупчення під час міграцій створюють 52 види, 19 видів гніздиться. Основними негативними впливами, як на рідкісні види, так і види Резолюції №6, перш за все, є фактор неспокою різного виду під час гніздування та відпочинку (збільшення рекреантів на о. Джарилгач, збільшення чисельності ратичних тварин, що вільно пересуваються по острову, наявність м’ясоїдних тварин та видів птахів, що розорюють гнізда). Крім того, впливає на птахів забруднення затоки, яке пов’язане зі збідненням кормової бази, використання ядохімікатів на полях та багато інших (Руденко та ін., 2015). Співробітниками Парку розроблені та втілюються ряд заходів по відновленню рідкісних видів (Руденко, 2014; Руденко, Коваленко, 2016; Руденко та ін., 2016). Для впровадження багатьох з цих проектів у Парка не вистачає коштів. 23 види ссавців, включаючи 3 види дельфінів, що мешкають у Парку, представлені у різних природоохоронних списках. У Червоній книзі України – 16, МСОП – 4, Конвенції Бернська – 22, Боннська – 12, Вашингтонська – 4. До Європейського списку занесені 5 видів. Динаміка чисельності 12 видів задовільна або збільшується. Зменшується чисельність 9 видів, більші з них - летючі миші. Одночасно їх стан є найменш вивчений. На сьогодні продовжується інвентаризація рідкісних ссавців, визначаються негативні впливи, що діють, планується розробка заходів охорони по окремим видам. Загалом, Національний природний Парк «Джарилгацький» залишається ключовою територією по збереження рідкісних видів рослин та тварин. Крім заходів для збереження і збільшенню чисельність рідкісних видів та видів Резолюції №6 (Бернська конвенція), Парк розробив обґрунтування розширення його території та зміни зонування на о. Джарилгач (Коваленко та ін., 2018), що позитивно вплине як на охорону видів, що знаходяться в загрозливому стані так і їх відновлення та збільшення чисельності.

139

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

Список використаних джерел

Дубина Д. В., Дзюба Т. П., Ємельянова С. М. Ценотичне різноманіття приморської псамофітної рослинності України у фітосозологічному аспекті // Чорноморськ. бот. ж. – 2011. - Т. 7, No 3. - С. 205–214. Коваленко В.М., Руденко В.П., Коваленко Т.А. Факторы негативного влияния деятельности человека на состояния ВБУ «Каркинитский и Джарилгацкий заливы» и предложения по их нейтрализации. - Известия Музейного Фонда им. А. А. Браунера - Том XIV - № 3-4 – 2017. – С. 27-33. Коваленко В.М., Яремченко О.А., Руденко В.П., Коваленко Т.А., Руденко А.Г. Новітній план розширення та вдосконалення територіальної структури Національного природного парку «Джарилгацький» .- Збірник матеріалів Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Досвід та перспективи розвитку об’єктів природно-заповідного фонду Хмельниччини», до 5-ї річниці Національного природного парку «Мале Полісся» (м. Славута, 23-25 травня 2018 року) / [Відповід. редактори: пров.н.с. Белінська М.М., д.б.н. проф.. Якубенко Б.Є.,к.б.н. Матвєєв М.Д.]. - Друкарня ТОВ «Каліграф», 2018. – С. 69-73. Літопис Природи Національного природного парку «Джарилгацький». - Скадовськ, 2017. - Т.6. – 300 С. Мойсієнко І. І. Флора північного Причорномор῾я (структурний аналіз, синантропізація, охорона): дис. докт. біол. наук: 03.00.05 / І. І.Мойсієнко – Київ, 2011. – 437 С. Проект організації території Національного природного парку «Джарилгацький», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів. – Київ. – 2016. Роман Є.Г. Літопис природи. Інвентаризація морських безхребетних. Рукопис НПП «Джарилгацький.- Скадовськ, 2017. - С.11-123. Руденко А.Г. Спосіб розширення гніздового ареалу мартина середземноморського (Larus melanocephalus Ttmm.) на острів Джарилгач та прилеглі території. – Активне збереження окремих видів флори і фауни, природних середовищ. Матеріали науково-практичного семінару працівників установ природно-заповідного фонду (12-14 серпня 2014 року, Гетьманський національний природний парк, Сумська область) / за ред. М. П. Книша, Г.В. Парчука. – Суми: Університетська книга, 2014. – С. 177-186.

140

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

Руденко А.Г., Шульга С.Н., Коваленко В.М. Заходи збереження птахів водно-болотного комплексу у НПП Джарилгацький. - Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень : матеріали Другої міжнар. наук.-практ. конф. (24‒25 квіт. 2015 р., смт Путила, Чернівецька обл., Україна) / наук. ред. І. В. Скіль- ський, А. В. Юзик ; М-во екології та природ. ресурсів України, Нац. природ. парк «Черемоський» та ін. – Чернівці : Друк Арт, 2015. – С. 459-461. Руденко А.Г., Шульга С.М., Коваленко В.М., Руденко В.П., Шешина Н.В. Пропозиції щодо відтворення рідкісних видів птахів в Національному природному парку «Джарилгацький». – Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова» – Т.18. - С. 235-237. Руденко А.Г., Руденко В.П., Коваленко В.М., Коваленко Т.А. Про видовий склад, чисельність та місця зустрічей рідкісних видів птахів району Національного природного парку «Джарилгацький». - Матеріали до 4-го видання Червоної книги України. Тваринний світ / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 7, Т. 2. – Київ, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, 2018а. – С. 217-229. Руденко А.Г., Коваленко В.М., Руденко В.П., Коваленко Т.А. Видовий склад та чисельність рідкісних видів хижих птахів, що зимують у Національному природному парку «Джарилгацький».- Матеріали п’ятої міжнародній науково-практичній конференції 19 квітня 2018 р. «Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень». - Чернівці: «Друк Арт».- 2018б.- С. 177-179. Руденко В. П., Коваленко В. М. Щодо необхідності відновлення місць гніздування Качкових (Anatidae) птахів у НПП «Джарилгацький» // Екологія і природокористування в системі оптимізації і відносин природи і суспільства/ Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 березня 2016р. - Ч. 1.- Тернопіль:Крок, 2016.- С.160-161 . Чаплигіна А. Б., Надточій Г. С., Литвиненко С. П., Євтушенко Г. О., Чован О. О., Руденко В. П., Руденко А. Г., Савинська Н. О. Зустрічі рідкісних птахів на острові Джарилгач у 2015-2017 роках. - Матеріали до 4-го видання Червоної книги України. Тваринний світ / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 7, Т. 2. – Київ, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, 2018. – С. 349-352. Червона книга України. Рослинний світ / І. К. Акімов. − К.: Глобалконсалтинг, 2009. − 600 С.

141

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Джарилгацький» парк...

Шульга С.Н., Руденко А.Г., Коваленко В.М. Збереження рідкісних видів колоніальних птахів шляхом відновлення місць гніздування та посилення охорони у НПП «Джарилгацький».- Матеріали Всеукр. наук.-практ. Конференції з міжнар. участю «IV Всеукраїнські читання пам’яті Сергія Таращука», (м. Миколаїв, 23-24 квітня 2015 р.) / Чорноморський державний ун-т ім.. П. Могили/ Колектив авторів.- Миколаїв:ФОП Швець В.Д., 2015.- С. 266-271.

142

Національний природний парк «Хотинський» - один із цінних об’єктів природно-заповідного фонду та національної екомережі України Стороженко Жанна Вікторівна НПП «Хотинський» Природно-заповідний фонд формується шляхом поєднання природоохоронних територій таких категорій: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва. Він тісно пов’язаний із концепцією розвитку екологічної мережі, яка була прийнята в умовах стратегії збалансованого розвитку, затвердженої в 1992 році на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро. Ця концепція є основним етапом у розвитку заповідної справи. На її основі в Україні прийнято низку законів щодо формування національної екомережі, збереження світової природної спадщини, ландшафтного й біотичного різноманіття. Протягом останніх майже двох десятиліть у структурі природно-заповідного фонду України відбулися помітні зміни. Вони пов’язані, насамперед, зі створенням нових заповідних територій чи розширенням площ уже існуючих об’єктів (Заповідні…, 2017). Одним таким об’єктом природно-заповідного фонду на території Чернівецької області став національний природний парк (НПП) «Хотинський», утворений згідно Указу Президента України від 22 січня 2010 р. № 56/2010. Він розташований на території Хотинського, Кельменецького та Сокирянського районів, має площу 9446,1 га. НПП тягнеться вздовж р. Дністер на 180 км у межах трьох адміністративних районів. Особливість територіальної структури НПП «Хотинський» полягає в тому, що суходільними (материковими) є 3784,1 га (40,1 %), а 5662,0 га (59,9 %) – це водне плесо (водосховище), підпорядковане Дністровсько-Прутському басейновому управлінню водних ресурсів. Фактично, парк являє собою низку «острівних» ділянок крутосхилів Дністра та пониззя його правосторонніх приток (Заповідні…, 2017). Особливості територіальної структури зумовили співвідношення функціональних зон НПП «Хотинський». Заповідна зона займає 1122,9 га (11,9 %), зона регульованої рекреації - 1946,8 га (20,6 %), зона стаціонарної рекреації – 22,9 га (0,2 %) і господарська зона – 6353,5 га (67,3 %) (Проект..., 2013). До його території увійшла низка об’єктів ПЗФ : ландшафтні заказники «Шебутинський яр», «Галицька стінка», «Василівський яр», «Бабинська стінка», «Молодівський яр», «Поливанів яр», «Гриняцька стінка – 1» і «Гриняцька стінка – 2», а також іхтіологічні заказники «Орестовський», «Дарабанське плесо»,

143

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Хотинський» парк...

«Бернівський острів», «Непоротівський» і «Куютинський». Розміщення острівних ділянок вздовж долини Дністра формує унікальний для України рівнинний каньйон і відіграє провідну роль у формуванні загального вигляду цілого регіону (Заповідні…, 2017). За геоботанічним районуванням України (Шеляг-Сосонко, 1977) НПП «Хотинський» розташований в межах трьох геоботанічних районів: Хотинського, Новоселицько-Кельменецького та Сокирянського і охоплює їх північні частини. Хотинський геоботанічний район букових, дубово-грабових і дубових лісів, розташований у крайній південно-східній частині Кременецько-Хотинського округу Західноукраїнської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області, який орографічно відповідає Хотинській височині. На північному заході по р. Дністер він прилягає до Тлумацько-Заставнівського району Західноподільського округу Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області. Хотинський район характеризується серед інших районів округу високим відсотком площ, зайнятих природною рослинністю, чому в певній мірі сприяли поширені тут непридатні для розорювання крутосхили. У більшості випадків вони, як і вершини горбів, зайняті буковими, дубово-буковими, грабово-буковими, дубово-грабовими, дубовими та їх похідними грабовими лісами. Зі сходу Хотинський геоботанічний район межує з Новоселицько-Кельменецьким районом дубових лісів. Район характеризується надзвичайно високою для широколистянолісової області окультуреністю. Далі на схід по р. Дністер розташований Сокирянський геоботанічний район дубових лісів з дуба скельного. В рельєфі району переважають плоскі межиріччя з абсолютними висотами 260–300 м, які чергуються неглибокими пологими долинами. Новоселицько-Кельменецький район дубових лісів та Сокирянський геоботанічний район дубових лісів з дуба скельного знаходяться в межах Північно-Бессарабського (або Кельменецько-Бричанського) геоботанічного округу дубових лісів Бессарабсько-Подільської підпровінції. Згідно останнього варіанту районування (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003) це Бессарабський округ дубових лісів, остепнених лук та лучних степів (Коржик В.П., 2015). Наразі дослідження таксономічного складу флори НПП «Хотинський» ще не завершено. За попередніми даними, в межах НПП налічується близько 700 видів судинних рослин, які відносяться до 4 відділів, близько 250 родів та 80 родин. Відомо 37 видів рослин, які занесені до Червоної книги України: цибуля ведмежа, підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), рябчик гірський (Fritillaria montana), лілія лісова (Lilium martagon), булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium), булатка довголиста (C. longifolia), булатка червона (C. rubra), коручка чемерникоподібна (Epipactis helleborine), коручка пурпурова (E. purpurata), гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis), любка дволиста (Platanthera bifolia), ковила волосиста (Stipa capillata), пірчаста (S. pennata)

144

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Хотинський» парк...

та найкрасивіша (S. pulcherrima), місячниця оживаюча (Lunaria rediviva), шиверекія подільська (Schivereckia podolica), астрагал монпелійський (Astragalus monspessulanus), зіновать біла (Chamaecytisus albus), чина ряба (Lathyrus venetus), льон бессарабський (Linum basarabicum), аконіт Бессера (Aconitum besserianum), горицвіт весняний (Adonis vernalis), сон великий (Pulsatilla grandis), сон лучний (P. pratensis), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum), жостір фарбувальний (Rhamnus tinctoria), берека (Sorbus torminalis), таволга польська (Spiraea polonica), ясенець білий (Dictamnus albus), скополія карніолійська (Scopolia carniolica) і клокичка периста (Staphylea pinnata) (Літопис природи, 2018).

Могутній та величний Дністер (територія НПП «Хотинський»)

З точки зору зоогеографічного районування України НПП розташований у Палеоарктичній області, Бореальній Європейсько-Сибірській підобласті, Східноєвропейському окрузі, районі Мішаного, листяного лісу та лісостепу (ділянка Східноєвропейського листяного лісу та лісостепу, підділянка Дністровсько-Дніпровська (Правобережна)). Фауна безхребетних національного парку налічує приблизно 6000–8000 видів. Вони належать до 45 класів і 17 типів. Хребетних тварин виявлено 335 видів з 6 класів: Міноги (Petromyzontida) – 1, Променепері риби (Actinopterygii) – 65, Земноводні (Amphibia) – 11, Плазуни (Reptilia) – 9, Птахи (Aves) – 184 (гніздові – 140 (81 з них перелітні, а 59 залишаються зимувати), літуючі – 4, літуючі і зимуючі – 2, лише зимуючі – 16, пролітні – 10, пролітні і зимуючі – 5, залітні – 7) і Ссавці (Mammalia) – 65. У межах території заповідного об’єкта і на прилеглих ділянках встановлено перебування 109 видів тварин з Червоної книги України: п’явка медична (Hirudo medicinalis), тетрадонтофора блакитна (Tetradontophora bielanensis), красуня-діва (Calopteryx virgo), пилкохвіст лісовий (Poecilimon schmidti), пилкохвіст український (P. ukrainicus), дибка степова (Saga pedo), красотіл пахучий (Calosoma sycophanta), плавунець широкий (Dytiscus latissimus), цератовій багаторогий (Ceratophyus polyceros), жук-олень (Lucanus cervus), вусач великий дубовий (Cerambyx cerdo), морімус темний (Morimus funereus), вусач мускусний (Aromia moschata), махаон (Papilio machaon), подалірій (Iphiclides podalirius), поліксена (Zerynthia polyxena), люцина (Hamearis lucina), бражник мертва голова (Acherontia atropos), сатурнія велика (Saturnia pyri), сатурнія

145

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Хотинський» парк...

мала (Eudia pavonia), сатурнія руда (Aglia tau), стрічкарка блакитна (Catocala fraxini), красик веселий (Zygaena laeta), ведмедиця-господиня (Callimorpha dominula), сколія-гігант (Megascolia maculata), ксилокопа звичайна (Xylocopa valga), ксилокопа фіолетова (X. violacea), джміль-лезус (Bombus laesus), мінога українська (Eudontomyzon mariae), осетер-шип (Acipenser nudiventris), стерлядь прісноводна (A. ruthenus), осетер руський (A. gueldenstaedtii), севрюга звичайна (A. stellatus), білуга звичайна (Huso huso), ялець звичайний (Leuciscus leuciscus), вирезуб причорноморський (Rutilus frisii), бистрянка російська (Alburnoides rossicus), білоперий пічкур дністровський (Romanogobio kesslerii), марена звичайна (Barbus barbus), карась звичайний (Carassius carassius), харіус європейський (Thymallus thymallus), умбра звичайна (Umbra krameri), минь річковий (Lota lota), судак волзький (Sander volgensis), чоп великий (Zingel zingel), йорж-носар (Gymnocephalus acerinus), жаба прудка (Rana dalmatina), ящірка зелена (Lacerta viridis), мідянка звичайна (Coronella austriaca), полоз ескулапів (Zamenis longissimus), пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus) (залітний вид), лелека чорний (Ciconia nigra) (гніздовий), чернь білоока (Aythya nyroca) (пролітний), гоголь (Bucephala clangula) (пролітний, зимуючий), скопа (Pandion haliaetus) (можливо гніздовий, пролітний, випадково зимуючий), шуліка рудий (Milvus milvus) (раніше можливо гніздовий), шуліка чорний (M. migrans) (гніздовий), лунь польовий (Circus cyaneus) (пролітний, зимуючий), лунь лучний (C. pygargus) (можливо гніздовий), змієїд (Circaetus gallicus) (можливо гніздовий), орел-карлик (Hieraaetus pennatus) (очевидно гніздовий), підорлик малий (Aquila pomarina) (очевидно гніздовий), могильник (A. heliaca) (раніше гніздовий), беркут (A. chrysaetos) (можливо гніздовий, зимуючий), орлан -білохвіст (Haliaeetus albicilla) (раніше можливо гніздовий, зараз лише зимуючий), балабан (Falco cherrug) (пролітний), сапсан (F. peregrinus) (раніше випадково гніздовий), боривітер степовий (F. naumanni) (раніше гніздовий), тетерук (Lyrurus tetrix) (раніше очевидно гніздовий, зимуючий), журавель сірий (Grus grus) (пролітний), кулик-сорока (Haematopus ostralegus) (літуючий), коловодник ставковий (Tringa stagnatilis) (літуючий), кульон великий (Numenius arquata) (можливо гніздовий), голуб-синяк (Columba oenas) (очевидно гніздовий), пугач (Bubo bubo) (гніздовий, зимуючий), совка (Otus scops) (можливо гніздовий), сова довгохвоста (Strix uralensis) (гніздовий, нерегулярно зимуючий), сипуха (Tyto alba) (раніше можливо гніздовий, очевидно зимуючий), сиворакша (Coracias garrulus) (раніше гніздовий), дятел зелений (Picus viridis) (гніздовий, зимуючий), дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos) (можливо гніздовий, очевидно зимуючий), сорокопуд сірий (Lanius excubitor) (гніздовий, зимуючий), скеляр строкатий (Monticola saxatilis) (раніше гніздовий), ховрах європейський (Spermophilus citellus), ховрах подільський (S. odessanus), мишівка лісова (Sicista betulina), сліпак білозубий (Nannospalax leucodon), хом’ячок сірий (Cricetulus migratorius), хом’як звичайний (Cricetus cricetus), білозубка білочерева (Crocidura leucodon), рясоніжка мала (Neomys anomalus), під-

146

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Хотинський» парк...

ковик малий (Rhinolophus hipposideros), підковик великий (R. ferrumequinum), нічниця велика (Myotis myotis), нічниця довговуха (M. bechsteinii), нічниця північна (M. brandtii), нічниця водяна (M. daubentonii), вухань бурий (Plecotus auritus), вухань австрійський (P. austriacus), широковух європейський (Barbastella barbastellus), вечірниця дозірна (Nyctalus noctula), нетопир білосмугий (Pipistrellus kuhlii), нетопир лісовий (P. nathusii), пергач пізній (Eptesicus serotinus), кіт лісовий (Felis silvestris), горностай (Mustela erminea), тхір темний (M. putorius), тхір степовий (M. eversmanni) і видра річкова (Lutra lutra). Деякі з перелічених видів належать до зниклих, а для частини з них відомі лише більш давні знахідки (Літопис природи, 2018). Природні комплекси НПП є базисною основою усіх форм життєдіяльності людини, джерелом пізнання, здоров’я, натхнення. Природа щедро одарила його територію. Тут на невеликому просторі сконцентрований потенціал територіальних, кліматичних, водних, ґрунтових, геологічних, тваринних, рослинних, спелеологічних ресурсів, які притягують туристів. В межах парку функціонують науково–пізнавальні екологічні стежки («Пагорбами замчища», «Поливанів яр», «Бесарабська»), туристичні маршрути («Подорож схилами древнього Тірасу», «До скельного монастира», «Мандри до фортець») та рекреаційні об’єкти тимчасово відпочинку. НПП є об’єктом Смарагдової мережі. Тут збереглися цінні види рослин і тварин не тільки Червоної книги України, а й додатків Бернської конвенції. В парку охороняються рідкісні оселища з Резолюції № 4 Бернської конвенції, які представляють наукову цінність відповідно до загальноєвропейських підходів щодо охорони природних оселищ (Заповідні…, 2017).

147

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. «Хотинський» парк...

Список використаних джерел

Літопис природи за 2018 рік. // Книга 6, м. Хотин 2018 . — С. 1—10., С. 150 — 167. Проект організації території національного природного парку «Хотинський», охорони відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів // м. Київ, 2013, С. 7—56, С. 187—207. Коржик В.П., Токарюк А.І., Чорней І.І., Скільський І.В, Буджак В.В. Удосконалена схема фізико-географічного районування Чернівецької області та деякі ботаніко-зоологічні особливості виділених хоріонів // Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень. Матеріали Другої міжнародн. наук.-практ. конф. (24–25 квітня 2015 р., смт. Путила, Чернівецька обл.). – Чернівці: ДрукАрт, 2015. – С. 167–186. Заповідні перлини Буковини. Атлас-довідник / За ред. Чорней І.І., Коржик В.П., Скільський І.В., Білоконь М.В., Аврам М.М. // м. Чернівці, «Druk Art», 2017. — С. 1—51.

148

Національному природному парку «Білобережжя Святослава» 10 років (короткий історичний нарис періоду створення та початку його діяльності) Чаус В.Б., Козловський Ю.І. Національний природний парк «Білобережжя Святослава» Історія збереження Кінбурнської коси досить тривала. Її можна розділити на період до 20 ст. – несистемний, період епізодів збереження окремих локальних ділянок Кінбурна, і період 20-21-го ст.ст., коли заповідання півострова в сучасному розумінні вже було необхідним, обґрунтованим і більш системним. Перший - це насамперед давньогрецький (ольвійський) час та період татарського володарювання, тісно пов’язаний з козацькою добою. Дещо алегоричним припущенням зародків заповідання на Кінбурнській косі в ольвійський період може бути наявність в той час на півострові священного лісу Гекати, де греки проводили свої релігійні ритуали і де знаходився, за деякими описами, храм Деметри, а за іншими – вівтар, присвячений богині. Подальшим свідченням того, що вже на початку 18 ст. використання рибних ресурсів дещо впорядковувалось, і що це мало необхідність, слугує рапорт до кошу полковника війська запорізького Герасима Малого : «Которые рибалки, обетающиеся в лиманы, також де и в Богу с неводами, просят от меня билетов, чтоб близ Очакова и нижей Очакова рыбу ловить, но я им на оные места не дозволяю. Но они, рыбалки ,самоправне в Очакив ходят без писменного вида». Для охорони промислів в пониззі Дніпра і для приборкання робітників з Січі висилались окремі команди, про що писав кошовий отаман А.Білецький, що він відправляє загін запорожців «для охранения оного (рибальства) и поимки воров, також для порядочности между риболовами». Взагалі ж козаки шанобливо ставилися до Дніпра і лиману, називаючи першого Дідом, другого - Великим лиманом. Це відношення знайшло своє відображення і в Конституції П.Орлика, де вказано: « ..що увесь Дніпро - згори від Переволочної і донизу, згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорізькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорізькому Низовому». Імперський період півострова нам відомий численними листами з Кінбурна (1787-1788 років) О.В. Суворова про незвичайність та яскравість Кінбурнської коси, про високу чисельність та різноманіття звірів та птахів. Полководець описував деякі види на косі, вражали його також багатства рибних ресурсів Кінбурна. Мабуть ще з суворівської пори бере свою назву урочище Комендантське, де зростали і зараз ще зростають дуби, які особливо цінувались

149

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

в той час – період деревинного кораблебудування, і, відповідно, потребували особливого (комендантського) режиму охорони. Дореволюційний і особливо післяреволюційний період ХХ сторіччя став початком створення мережі заповідників та заповідування як на Кінбурні, та і цілому в УРСР. В 1892 р., за результатами степової експедиції видатний російський ґрунтознавець В.В. Докучаєв написав книгу «Наши степи прежде и теперь», де торкнувся проблем зникнення степів та необхідності їх збереження. Його послідовник І.К.Пачоський в 1910 р. обґрунтував необхідність проведення довготермінових стаціонарних наукових спостережень на природних ділянках степів нижнього Дніпра, до яких він відносив і Кінбурнський піщаний степ. Протягом 1925 - 1926 рр. в межах Херсонської округи працювала комісія Наркомзему, яка мала визначити природні умови та можливості господарського використання ділянок «пісків Дніпровського низу». Поряд із цілком господарськими результатами щодо перспектив лісорозведення та виноградарства, експедиція вивчала і природну рослинність пісків. Ботаніки на чолі з професором Маховим склали 3-верстну ґрунтово-ботанічну карту та виявили ступінь порушення ґрунтів і рослинності. Цілинним піщаним степом була визначена лише Івано-Рибальчанська арена включно з Кінбурнською косою. 26 лютого 1926 р. Наркомзем УРСР прийняв рішення про створення мисливських заказників на Білосарайській, Обіточній, Бердянській та Кінбурнській косах, що можна вважати першим дієвим кроком в організації збереження та регулювання добування мисливських видів тварин на території Кінбурна. Наступний крок, вже в заповідуванні території Кінбурнської коси, був зроблений 19.07.1928 року, коли Постановою РНК УРСР оголошені «Піскові заповідники у пониззі Дніпра» (15 000 га), до складу яких увійшли Івано-Рибальчанська дача, Солоноозерна Дача, Волижин ліс (все це зараз частини Чорноморського заповідника), а також урочище «Буркути» (6000 га). Втім склад «заповідників» також трактувався учасниками досить вільно. На карті степових заповідників, опублікованій Є. Лавренком 1928 р., відмічені «існуючі степові державні заповідники»: Іванівська арена, Буркути. Як і з Надморськими «заповідниками», Піскові «заповідники» були збірною назвою кількох ділянок. Заповідники підпорядкували НКЗС. Постановою визначено наявність при заповідниках господарсько-адміністративного та охоронного персоналу. Передбачена можливість створення при заповідниках «відповідних наукових установ». Проте власну адміністрацію піскових «заповідників» так і не утворили. На рівні НКЗС було прийнято рішення, що дешевше і простіше влити новостворені природоохоронні території у склад вже існуючих організаційно «Надморських заповідників». Після такого рішення урочище «Волижин ліс» увійшло до складу Чорноморського біосферного заповідника, але документальні підтвердження щодо цього відносяться тільки до 1937 р. В перші роки незалежності України, одразу ж після оприлюднення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в червні 1992 року, за

150

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

ініціативи вчених-екологів (Деркач О.М., Таращук С.В.) та екологічної фракції депутатів обласної ради (Шаповалов С.В., Суслова Л.П.), рішенням Миколаївської обласної Ради від 15.10.92 № 16 створено регіональний ландшафтний парк (РЛП) “Кінбурнська коса”, на площі 17800,2 га (з них 5631 га займала акваторія). Це був перший в Україні РЛП, в якому з’явилась дирекція та штат співробітників. На той час це рішення було підтримано Покровською сільською радою. Таким чином, вся територія Кінбурнської коси і частина акваторії навколо неї віднесено до земель природно-заповідного фонду. Створення РЛП «Кінбурнська коса» розглядалося як основа до набуття статусу заповідної території загальнодержавного значення, і вже тоді, на початку 90-х років, серйозно ставились питання про формування на його базі національного природного парку. В зв’язку з відсутністю коштів в центральному бюджеті пропозиції не були прийняті. Їх відклали на деякий час з позначкою на документах щодо формування нацпарку: «Переєстровано на регіональний ландшафтний парк». Діяльність самого ж новоствореного РЛП «Кінбурнська коса» в короткий час вирішила завдання, на розв’язання яких сподівалась місцева громада (для об’єктивності потрібно додати, що рішенню вказаних проблем сприяли загальні економічні умови періоду1991-1994 років), а саме: - було зупинено тотальне штучне заліснення, що спричиняло втрату сінокісних угідь і пасовищ, на той час утримання худоби було основним джерелом доходу місцевого населення; - врегулювано питання неконтрольованого туристичного потоку, коли (за інформацією сільського голови Г.М.Агафонова) на початку 90-х рр. тільки з міста Одеса і тільки в райони Ковалівського та Римбівського пляжів на вихідні причалювало від 5 до 8 прогулянкових пароплавів, що доставляли майже тисячу туристів. РЛП зробив значний внесок у вивчення та опис природних комплексів Кінбурну, формування кадрового потенціалу майбутнього НПП, заклав основи охоронної та рекреаційної діяльності, сприяв популяризації Кінбурнської коси - вже як об’єкту для організованого, екологічного туризму. Пропозиції щодо створення НПП на Кінбурні було враховано при підготовці у 1998-99 рр. Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої відповідним Законом України. Створення на базі РЛП «Кінбурнська коса» національного природного парку підтримали також науковці різних установ, екологічна громадськість. Але, на жаль, були і опоненти в особі окремих господарчих структур, місцевих органів влади. Також значна частина місцевої громади стала противником ідеї заповідності Кінбурна, оскільки РЛП став заважати вже новим економічним інтересам селян, а саме, одержанню земельних ділянок і їх наступному продажу в той період, коли ціна однієї сотки землі на Кінбурні сягала до 4-5 тисяч доларів США. Власники земель в межах населених пунктів Покровської ради, як вже чинні, так і потенційні, вважали майбутній НПП загрозою для свого шансу на

151

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

заможне існування. Початком підготовчого періоду в створенні нового НПП на Кінбурні можна вважати нараду, що відбулася під час робочої поїздки Прем’єр-міністра України в Миколаївську область 17 серпня 2007 р. За її результатами було надано окреме доручення щодо активізації робіт на виконання Програми розвитку екомережі щодо створення національних парків в області. Наступним значним кроком в цьому напрямку був Указ Президента України Ющенка В.А. № 774 від 27.08.2008 року. В ньому зазначено, що, з метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу цінність, створити, - надано перелік парків, серед яких названо НПП «Бузький Гард» (робоча назва - «Гранітно-степове Побужжя») та «Білобережжя Святослава» (робоча назва - «Кінбурнська коса») в Миколаївській області. Окрім важливості прийнятого рішення, на офіційному рівні вперше оприлюднена нова назва парку - «Білобережжя Святослава». Цю назву запропоновано директором РЛП - Петровичем З.О., як історичну та просторову (до складу території повинні були включити ділянки навколо острову Березань і в Березанському районі) - альтернативу назві, яку підтримувала переважна більшість представників екологічної громадськості - НПП «Кінбурнський». Цілеспрямована робота на рівні Мінекології України розпочалась після розгляду та погодження клопотання Громадської організації «Регіональна чорноморська мережа громадських організацій» під керівництвом Деркача О.М., із науковим обґрунтуванням створення НПП «Кінбурнська коса» (Білобережжя Святослава), розробленим Інститутом зоології ім. Шмальгаузена – виконавець Таращук С.В., що був одночасно і головою Національного екологічного центру України. Ці непересічні особистості та очолювані ними громадські об’єднання і були рушійною силою створення НПП. В розробленому науковому обґрунтуванні пропонувалось входження до складу нового НПП усієї частини півострова Кінбурнська коса в межах Миколаївської області (за виключенням ділянки Чорноморського біосферного заповідника «Волижин ліс»), острова Березань і 100 тис. га акваторій Чорного моря, Ягорлицької затоки та Дніпро-Бузького лиману. Але проти таких масштабних пропозицій і проти взагалі створення парку та включення до його складу своїх земель виступили органи Держлісгоспу на всіх рівнях, Покровська сільська рада і представники рибколгоспу «Свідомість» - тобто всі основні землекористувачі на Кінбурнській косі. Переломити ситуацію вдалося тільки після наради у Волинській області 10 липня 2009 р., яка відбулась за участю Президента України Ющенка В.А., коли він прямо звинуватив представників Держлісагенства в затягуванні створення НПП «Білобережжя Святослава» і виказав, що не розуміє того, які цінності рухають людьми, що блокують створення національного природного парку. Президент дав два місяці терміну, щоб питання блокування були зняті. Після цього процес погоджень пішов більш динаміч-

152

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

но. Органи лісомисливського господарства змінили стратегію спротиву – ними було ініціювано передання новоствореного НПП під управління Держлісгоспу в особливому порядку, на противагу прийнятому на тій же нараді 10.07.2009 р. рішенню про те, що національні природні парки створюються, передаються і координуються виключно в структурі Мінекології України. Перераховуючи всі перешкоди, що виникали на шляху створення парку, неузгодженість і навіть різнонаправленість позицій щодо самого функціонування НПП, можна констатувати, що це все розмило якість та чіткість вихідних позицій і знизило якість самих матеріалів його створення. У вирішальні періоди фактично було відсторонено від процесу обговорення беззмінного директора РЛП «Кінбурнська коса», з причин його вкрай напружених стосунків з представниками місцевої влади. Активісти громадських організацій, науковці брали участь в робочих нарадах, на які були запрошені, але запрошували їх далеко не на всі. Рішення щодо створення НПП на рівнях району та області приймались, змінювались, коригувались на догоду зацікавленим у локальних та відомчих інтересах, і не завжди на користь головного - формування цілісної заповідної території. З поданого наукового обґрунтування створення НПП «Білобережжя Святослава» було вилучено площі багатьох цінних в природоохоронному сенсі територій, або ж деякі були включені частково. Зокрема, із запропонованих 75000 га прилеглої акваторії в НПП увійшло лише 25000 га. Місцевим громадами не погоджено включення розпайованих земель рибколгоспу «Свідомість», земель резерву та інших, а також земель сіл Покровської сільради, Всього до складу території НПП «Білобережжя Святослава» не увійшло 2226,57 га земель, що відносились до РЛП «Кінбурнська коса», з них: - 671,55 га - ділянка рибколгоспу «Свідомість» в районі с. Василівка, яка включає урочище Васильківські плавні, Глинище, Татарське; - 220 га – природний плавневий комплекс в урочищах Россохи, Щаблевате, в районі зруйнованих Василівських ставків; - 283,14 га – ділянка Ставки (Пруди) рибколгоспу «Свідомість» в районі с. Покровка, яка включає дві третини орхідного поля, частину Покровської коси, острів Черепашиний; - 1051,88 га – населені пункти хутірської системи Покровка, Покровське, Василівка з природними сагами «Ковалівська», «Морозівська», «Передріївська» та інші. Відповідно, повністю не увійшли на сьогодні до складу НПП такі цінні урочища РЛП «Кінбурнська коса», як Ковалівська сага, Морозівська сага, Передріївська сага, Чимилівські саги, Василівські плавні, Глинища та деякі інші. Якщо можна знайти аргументи та погодитись з обмовками з невходженням до складу парку населених пунктів Покровської сільської ради, то інші вказані території та природні комплекси Кінбурна мали і мають значну природоохоронну цінність і потребують включення до складу заповідного об’єкту, вже хоча б в рамках необхідного наступного розширення території парку.

153

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

Таким чином, документальні основи національного парку, що створювався через спротив, не могли бути досконалими. Як згадують учасники процесу, багато матеріалів та картосхем розглядались та доопрацьовувались «на капоті автомобіля». Проект створення грішив значною кількістю помилок та розбіжностей, що в подальшому ускладнило розроблення проектів землеустрою та проекту організації території, його функціонального зонування. Однак, незважаючи на всі труднощі і розбіжності, НПП «Білобережжя Святослава» був створений Указом Президента України №1056 від 16 грудня 2009 р., за місяць до першого туру виборів Президента України. Незважаючи на переважаючу площу водних акваторій, парк був створений з метою збереження природних комплексів степової зони, і це була дійсно перемога екологічної громади - на Миколаївщині з’явився другий в її історії національний парк. Але вже невдовзі після президентських виборів нова центральна влада, яка змінила адміністрацію Ющенка В.А., та місцева влада, переважну більшість якої на той час складали представники провладної (пропрезидентської) партії, оговтались і для своєрідного реваншу взялась за ревізію багатьох рішень, прийнятих попередньої владою. Зокрема, під сумнів поставлено було законність Указу Президента України про створення НПП «Білобережжя Святослава» та «Бузький Гард». Відповідно до звернень громадян і депутатів місцевих рад, як Покровської сільської, так і Очаківської районної, сесія Миколаївської обласної ради 16 квітня 2010 р. прийняла рішення про зверненням до новообраного Президента України щодо скасування указів попередника, які стосувались створення національних природних парків. Основним серед них був НПП «Білобережжя Святослава». Це рішення облради знайшло свою підтримку в Кабміні, про це свідчила доповідна записка, направлена заступником голови департаменту секретаріату КМУ Тимофєєвим В.Г. до віце-прем’єра Бориса Колеснікова. Суть доповідної записки: «…укази Президента Ющенка В.А. про оголошення нових національних парків містять ті чи інші помилки і тому потребують перегляду». На захист парку і парків, спочатку в Миколаївській області, а потім і по всій Україні, оперативно і активно виступила громадськість - 45 екологічних організацій та партій, низка ЗМІ. Вже 20.04.2010 р. було організовано масштабну та дієву кампанію «Національним паркам - бути!», координаторами якої стали Юлія Гречка, Олег Деркач. Активістами зібрано більше 2000 підписів, направлено 50 колективних та індивідуальних звернень, проведено прес-конференції, у тому числі на республіканському рівні, зокрема, в УНІАН. І тільки такий масштабний вплив громадськості, можна впевнено стверджувати, схилив рішення посадовців адміністрації Президента України. Свою позицію АПУ виказала в листі від 12 травня 2010 р. на ім’я керівника Національного екологічного центру України, в якому громадськість було запевнена в підтримці створення національних природних парків та безумовному виконанню Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологіч-

154

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

ної мережі України на 2000-2015 роки». Але за період від цього листа до призначення директора НПП у грудні 2011 р. та формування дирекції парку у березні 2012 р. минуло багато часу. За цей період, 07.11.2010 р., проведено ще один знаковий захід - місцевий референдум жителів Покровської сільради, де переважна більшість знову проголосувала проти рішення про створення НПП «Білобережжя Святослава» (в референдумі взяло участь – 338 чол., проти НПП - 292чол., за парк - 45 чоловік). Результати місцевого референдуму, який вийшов за встановлені законодавчі межі, в подальшому не брались до уваги - нівеляція природоохоронного спрямування майбутнього об’єкту ПЗФ планувалась за рахунок підтриманої місцевою владою відродженої ініціативи підпорядкування майбутнього парку Держлісагенству України. З цією метою на замовлення Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства було розроблено Проект організації території нового парку та проведено його презентацію 14-15 квітня 2011 р. Після розробки Положення про НПП, яке затверджено наказом Міністра екології та природних ресурсів України №313 від 31 серпня 2011 р., наступним ударом проти НПП стало проштовхування на посаду директора парку кандидатур людей, що найбільше виступали проти його створення. Але й тут громадськості, Громадській організації «Кінбурн-життя» в особі Шполянського М.Ю., довелося вжити оперативні дієві контрзаходи інформаційного характеру. Директором парку в грудні 2011 р. був призначений Ю.І. Козловський - еколог, колишній заступник директора РЛП «Кінбурнська коса». Початок роботи НПП у березні 2012 р. був пов’язаний із вирішенням широкого кола проблем організаційного, господарського, кадрового та фінансового напрямів. Потрібно було встановити хоча б не конфронтаційні відносини з громадою Покровської сільської ради. Таку можливість на той час надавали три обставини. По-перше, до складу колективу національного природного парку увійшло майже 40 чоловік місцевих жителів, серед них і значна частина скептиків та людей, що протестували проти його створення. Разом з їх родинами це складало 150-200 чоловік Покровської громади, як мінімум нейтрально налаштованих до парку. По-друге, новопризначеним директором парку було докладено максимум зусиль, щоб перереєструвати юридичну адресу парку з м. Миколаїв на село Покровка Очаківського району, що надало можливість основну частину прибуткового податку перераховувати в бюджет Покровської сільської ради. Для прикладу, загальні перерахування у 2012 р. складали 212 426 грн., що навіть після відрахувань до бюджетів вищих рівнів сільською радою складало майже 1/4 частину її надходжень. По-третє, території населених пунктів Покровської ради не увійшли до складу територій НПП, що значно знизило рівень напруги у стосунках з місцевим населенням.

155

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

Але, незважаючи на такі серйозні підстави для взаємодії з місцевою громадою, конструктивні стосунки так просто не формувались. До уваги потрібно взяти специфічний, незалежний, майже острівний менталітет місцевих жителів, зумовлений відокремленим існуванням (два населених пункти Кінбурну - Покровка та Покровське – села хутірської забудови). Все життя місцевих людей було пов’язано з використанням природних ресурсів півострова, зокрема з мисливством, рибальством, добуванням солі, випасанням худоби тощо. Адміністрації парку потрібно було робити кроки назустріч громаді, щоб розвіяти як обґрунтовані сумніви місцевих жителів, так і спровоковані чутки а головне, донести необхідність дотримання ними вимог природоохоронного законодавства і подальшу перспективність цього. Ці кроки полягали у взаємному інформуванні та розумінні не тільки проблем парку, так і самої громади, що не завжди цікаво дирекціям установ ПЗФ. З перших місяців функціонування парку до складу виконкому було включено заступника директора парку і голова Покровської сільської ради відповідно увійшов до складу науково-технічної ради парку. На кожній сесії Покровської сільської ради традиційно став присутнім представник національного парку. Крім того, дирекцією парку з самого початку було взято напрямок не на суцільну заборону традиційного природокористування місцевим населенням, а на введення його в законодавче русло – це стосувалось насамперед як рибної ловлі, так і заготівлі сіна, солі, грибів, ягід, очерету, штормових викидів зостери (народна назва - камка). Були визначені райони, об’єми використання природних ресурсів та одержані ліміти на їх використання, що надало можливість користувачам в 2013 р. одержувати відповідні дозволи. Такий підхід викликав розуміння у переважної більшості населення Кінбурнської коси. Але гострими та конфронтаційними з місцевим населенням у 201213 рр. залишались ще два головних питання. По-перше, протягом осінньо-зимового періоду кінця 2012 - початку 2013 загострилася ситуація з нападами вовків на домашніх тварин місцевих жителів. Проблема виникла після внесення до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» змін від 21.01.2010 року. Ними визначено, що в господарських зонах НПП і РЛП діяльність проводиться відповідно до вимог зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, в яких заборонено мисливство. Безперечно позитивні в цілому зміни до законодавства мали і долю негативу в частині можливості регулювання чисельності хижих тварин (порядок врегульовано в Законі України «Про мисливське господарство та полювання»). Окрім того, питання щодо відстрілу вовка додатково ускладнено віднесенням цього виду до охоронних списків Бернської конвенції. Після того, як місцеве лісомисливське господарство вирішило не продовжувати термін дії договору оренди мисливських угідь, чисельність хижаків почала стабільно зростати. Наслідком стало наступне: в осінньо-зимовий період 2013 р. на території Кінбурнської коси було знищено 58 особин домаш-

156

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

ніх тварин. Проблема набула вже не тільки характеру дискусії, але й високої соціальної напруги. Звинувачення громади були направлені вже на адресу національного парку. Дирекції парку, після неодноразових емоційних обговорень, за участю як прихильників відстрілу, так і його противників, в 2013 р. вдалося одержати дозвіл № 65-15 від 16.05.2013 р. на відстріл трьох особин хижака із 16 особин, що були обліковані станом на12.02.2013 р. Після результативного відстрілу 5.11.2013 р. кількість нападів в 2014 р. на домашніх тварин зменшилась в 6,7 разів. В наступний рік напади продовжили суттєво зменшуватись і зараз є епізодичними, не зважаючи на те, що на Кінбурнській косі налічується щорічно до 6-8 особин вовка. Такий результат заходу підтвердив припущення, що головним чинником зменшення шкоди від вовків є не стільки зменшення його чисельності, скільки підтримання у зграї страху перед людиною. Вилучення 3 особин вовка з 14-16 особин не завдало шкоди популяції вовка, але дозволило зняти соціальну напругу серед місцевих жителів. Другим конфліктним питанням стало зонування території парку. Проект організації території та функціонального зонування РЛП «Кінбурнська коса», який розроблявся понад 10 років, постійно не погоджувався, особливо Покровською сільською радою. Можливим виходом із тупика, на думку спеціалістів обласної влади, могло б стати рішення № 9 Миколаївської облради від 16.03.2007 р., яким затверджено схему функціонального зонування РЛП, відповідно до якої заповідні зони склали 780 га, зони регульованої рекреації 239 га, та розширено межі сіл. Представниками екологічної громадськості дане рішення і схема зонування були оскаржені в судовому порядку, в частині розширення меж населених пунктів, що ще більше загострило протистояння. Після початку функціонування НПП настала його черга вирішувати ці питання. У серпні 2012 р. Мінекології України затребувало надати картосхему попереднього зонування території. Керівництво парку з власної ініціативи звернулось зі своїми пропозиціями до громади Покровської сільради, незважаючи на те, що це не є обов’язковою вимогою нормативних документів. Питання викликало жвавий інтерес і дискусію серед місцевих жителів, розглядалось спочатку на засіданні виконкому Покровської сільської ради, потім на сесії сільради, і на ній місцеві депутати запропонували продовжити розгляд питання на іншій, вже виїзній сесії ради, під час якої депутати повинні були оглянути в натурі всі запропоновані заповідні зони. Результати обговорення, пошуку взаємних компромісів були дещо неочікуваними: якщо раніше представники місцевої громади не сприймали навіть сам термін «заповідна зона», то у вересні 2012 р., під час виїзду, зі сторони громади було запропоновано ще додатково три ділянки для заповідання, дві з яких обґрунтовано включені до складу заповідних зон НПП під час розробки Проекту організації території в наступному році. В результаті загальна площа заповідних зон на суходолі склала майже 1660 га, що майже в два рази більше, ніж розміри заповідних зон, запропонованих в тимчасовій схемі зонування 2007 р. для РЛП «Кінбурнська коса», і що тоді викликало

157

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

бурхливі протести місцевої громади. Зонування у вигляді картосхеми заповідних зон на суходолі були затверджені відповідним рішенням сесії Покровської сільради і засвідчені підписом голови і печаткою Ради. За короткий початковий період діяльності НПП, протягом березня-жовтня 2012 р., вдалося облаштувати та провести ремонти в будівлях, де розмістилася адміністрація парку та Покровське відділення. Ще не зовсім досвідченими працівниками служби державної охорони було складено 52 протоколи про порушення природоохоронного законодавства згідно КУАП України, вилучено 75 штук знарядь браконьєрського лову, організовано роботу на рекреаційних дільницях, де зібрано майже 48000 грн. за надані рекреаційні послуги. За рейтингами 2012 р. НПП увійшов в десятку кращих парків України. Свідченням впевненого, активного старту стало проведення у жовтні 2012 р. на базі парку, на досить високому рівні, засідання Координаційної ради комітету «Рамсарської конвенції» з охорони ВБУ та регіонального семінару з розвитку територій ПЗФ. Координаційною Радою було підтримано ініціативу парку про відновлення важливої ділянки ВБУ - урочища «Бієнкові плавні». За допомоги громадської організації «Українське товариство охорони птахів» в наступні роки рішення було реалізовано: відновлено водообмін плавнів та повнокровне функціонування водно-болотного комплексу. І тому зовсім неочікуваним було повідомлення директору парку Козловському Ю.І., у грудні 2013 р., що він звільнений згідно відповідного наказу Міністра екології та природних ресурсів України, без пояснення причин. Висновки 1. Історія створення НПП «Білобережжя Святослава» починається з дев’яностих років ХХ ст. В той період природоохоронну функцію у регіоні досить успішно виконував РЛП «Кінбурнська коса». Діяльність РЛП стала основою для створення та досить динамічної початкової діяльності на його базі об’єкту ПЗФ загальнодержавного значення - НПП «Білобережжя Святослава». Такий підхід є, на нашу думку, перспективним і в подальшому, для створення нових НПП. При цьому потрібно враховувати ті обставини, що наступник, разом із напрацюваннями первинного об’єкту, приймає на себе і весь негатив сформованих проблем та протиріч. 2. Характер та напруга протистояння з місцевою владою та громадою при створенні НПП «Білобережжя Святослава», загострені невирішені проблеми вказують на те, що в питаннях, які торкаються життєдіяльності місцевого населення, недостатньо механічного прийняття рішень згідно визначеної нормативної бази. В цей період потрібно проводити широку промо-кампанію із залученням провідних фахівців - соціологів, соціотехнологів, представників екологічних організацій та ЗМІ. Метою таких заходів має бути як вивчення проблем, пошук шляхів їх вирішення, так і формування у представників міс-

158

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

цевої громади відчуття необхідності, правильності, престижності і вигідності створення на їх території таких об’єктів, як національний парк. 3. Сьогодні, коли задекларовано і проводяться заходи для підвищення ролі місцевої громади, адміністрації новоствореного об’єкту ПЗФ необхідно встановлювати дієві багатосторонні контакти з регіональною громадою. Основою підходу повинен стати принцип сталого розвитку території та пошуку оптимального алгоритму взаємодії адміністрації парку і громади, спрямований на досягнення головної мети - збереження природних комплексів заповідної території та ощадливого збалансованого природокористування. 4. Виходячи з накопиченого досвіду НПП, також пропонуємо внесення змін до ст. 52 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та земельного Кодексу України, інших нормативних актів, які б містили такий підхід: «Проекти відведення земель об’єктам ПЗФ України є невід’ємною та складовою частиною Проекту створення». Цей підхід попередить ситуацію «ходіння по колу» в питаннях погодження в наступному проектів землеустрою, необґрунтованих відмов землекористувачів. Він унеможливить також положення, яке досить часто зустрічається на об’єктах ПЗФ - коли спочатку розробляється Проект організації та функціонального зонування території, а лише потім проекти землеустрою. Така недосконала послідовність проектних робіт може суттєво скоригувати та нівелювати сам Проект функціонального зонування. Не викликає сумніву також значна економія часових та фінансових ресурсів при впроваджені таких змін до законодавства. Необхідним є доповнення Положень про нацпарки, особливо на етапі початку їх діяльності, розділом про загальні правила охорони території парку. Проблемою є те, що типові Положення не враховують особливості парку, всю охоронну діяльність прив’язують до зонування території та режиму охорони зон. У зв’язку з тим, що майже у всіх парках проходить значний період - від 2 до 4 років - до затвердження Проекту зонування, внаслідок неопрацьованості нормативної бази у цей час під загрозу можна поставити всі заходи адміністративного впливу на порушників, якщо користуватись вимогами тільки типового Положення.

159

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Білобережжя Святослава»...

Список використаних джерел

Русяєва А.С., Русяєва М.В. «Ольвия понтийская». - м. Київ, видавничий дім «Стилос», 2004 р.

Петрович З.О., Деркач О.М., Агафонов Г.М. Спогади.

Суворов О.В. «Письма» / під ред. В.С. Лопатіна. - м. Москва, видавництво «Наука», 1986 р. Журнали обліку адміністративних справ, актів про вилучення безхазяйного майна НПП «Білобережжя Святослава» за 2012 р.

Літопис природи НПП «Білобережжя Святослава» за 2012 р.

Пачоский И.К. «Описание растительности Херсонской губернии» — Херсон: Паровая типо-литография С.Н.Ольховикова и С.А.Ходушина. — Т. 1: Леса. 1915; Т. 2: Степи. 1917. Черняков Д.А. «Очерк истории Черноморского заповедника» - г. Херсон, ОАО «ХГТ», 2007 г. Мойсієнко І.І. «Історія та проблеми створення НПП «Білобережжя Святослава» на Кінбурнській косі». – Зб. матер. конф. Херсонського педагогічного університету - 2010 р. Яворницький Д.І. «Сборник материалов по истории запорожских казаков». - СПб. - 1888 р.

160

Історія створення національного природного парку «Бузький Гард» Артамонов Владислав Альбертович Коломієць Ганна Валеріївна Національний природний парк «Бузький Гард» Національний природний парк (НПП) «Бузький Гард» знаходиться в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському р-нах Миколаївської обл., у долинах річок Південний Буг, Велика Корабельна, Мертвовод, Арбузинка. Процес його створення був тривалим, відбувався поступово, конфліктно. Він тісно пов’язаний зі спротивом науковців, громадян, депутатів, чиновників, що виступали за збереження довкілля, розбудові Південноукраїнського енергокомплексу. Останній передбачав затоплення долини р. Південний Буг русловими водосховишами. Починаючи з ХІХ ст. відомі дослідники А. Андржейовський, Г. Танфільєв, Й. Пачоський зазначали цінність природи сучасної території парку (Andrzejowski, 1823; Танфильев, 1913; Пачоский, 1915, 1917). Поміщик В. Скаржинський заборонив традиційну господарську діяльність, у 1824-26 рр. створив штучні діброви. У 1927 р. Є. Лавренко та О. Браунер рекомендують ділянки сучасного НПП до заповідання, деякі включають у реєстр пам’яток природи 1932 р. (Васильковский, 1929; Василюк, 2017; Лавренко, 1927; Матеріали…, 1926-1928 рр.; Шалит, 1932;). У 1972 р. Радою Міністрів УРСР затверджено нову класифікацію заповідних об’єктів Української РСР. У ті часи були заповідані «Василева пасіка», «Лабіринт», «Турецький стіл», «Висока скеля» (Протичанська) (рішення Миколаївського облвиконкому від 21.07.1972 № 391); «Острів Довгий» (рішення від 01.10.74 № 527); «Колонія сірих чапель» та «Дуб» («Сторічник») – обидва в урочищі «Василева пасіка» (Рішення від 20.12.1976 № 668); «Лівобережжя», «Виступи граніту біля с. Петропавлівка» (рішення від 28.11.1977 № 685); «Виступи граніту біля с. Актове на р. Арбузинка» (рішення від 26.12.1978 № 625). Заповідні об’єкти створювали шляхом оголошення, без встановлення меж. Тим не менш, вони захистили гранітні скелі від розроблення кар’єрів. Про сучасний стан деяких об’єктів, що були створені у ті часи, можна прочитати у роботі (Артамонов, Коломієць, 2018). У 1983 р. прийнято Постанову Ради Міністрів УРСР від 22.07.1983 № 311 «Про класифікацію та мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР». У ті роки були оголошені геологічна пам’ятка природи «Виступи граніту у с. Актове в долині р. Мертвовод» (рішення від 13.09.1983 № 394), іхтіологічні заказники «Південнобузький», «Олександрівський», геологічний заказник «Актове» (рішення від 23.10.1984 № 448).

161

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

Тим часом втілюється проект розширення Південно-Українського енергокомплексу, який передбачає затоплення всієї долини П.Бугу від м. Первомайськ до с. Олександрівка. У 1987 р. Миколаївський державний педагогічний інститут ім. В. Белинського (МДПІ) досліджує біоту та археологію земель, які планується затопити. В колективі працюють краєзнавець В. Холипенко, науковці МДПІ С. Гетманцев, В. Мірошниченко, О. Деркач, Ю. Гребенников, співробітники Інституту зоології ім. Шмальгаузена АН УРСР Ю. Мовчан, А. Смирнов, С. Таращук, В. Костюшин, А. Пучков, О. Вобленко, від Інституту ботаніки ім. Холодного АН УРСР - Л. Крицька, та ін. Вперше застосовується сформульована С. Таращуком назва – Гранітно-степове Побужжя. Підготовано наукове обґрунтування створення однойменного заказника республіканського значення - альтернативу затопленню. В Миколаєві створено обласну екологічну асоціацію «Зелений світ», яку очолює А. Золотухин. До роботи асоціації долучаються Л.П. Суслова, С.В. Шаповалов, О.М. Деркач, С.В. Таращук, у 1988 р. зібрано 200 тис. підписів з вимогою проведення Державної екологічної експертизи проекту розбудови Южноукраїнського енергокомплексу. За висновками експертизи Рада Міністрів СРСР вирішує припинити масштабне будівництво та переробити проект Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (ТГАЕС), що у складі енергокомплексу, з 10 на три агрегати. Проте у подальших, «уточнених» проектах ТГАЕС знову присутні варіанти із шістьма агрегатами (Таращук, Деркач, 1999). У звіті «Створення обласного кадастру рідкісних, тих, що знаходяться під загрозою зникнення, рослин і тварин, формування мережі заповідних територій Миколаївської області» (1990 р.), який підготовлений тим самим науковим колективом МДПІ ім. В. Белинського, обґрунтовано створення державного природного національного парку (ДНПП) «Гранітно-степове Побужжя». Через фінансову кризу в державі створення ДНПП відкладається. Тоді в Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.) вводять категорію «регіональні ландшафтні парки» (РЛП) – заповідні об’єкти місцевого чи регіонального значення, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів. У 1992 р. С. Таращук, О. Деркач, В. Холипенко подали до Миколаївського обласного управління охорони навколишнього природного середовища клопотання про створення РЛП «Гранітно-степове Побужжя» (Деркач, Таращук, Холипенко, 1994). Розробниками проекту стали Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою УААН (директор – А. Мась, керівник проекту – Й. Ребель) та Південна філія Інституту екології Національного екологічного центру України (ПФ ІНЕКО НЕЦУ, директор – С. Шаповалов). Близько двох місяців не дожив до вистражданого рішення про створення РЛП «Гранітно-степове Побужжя» Володимир Трохимович Холипенко – краєзнавець, викладач історії Мигіївського радгоспу-технікуму, один з ідеологів створення національного парку в долині Південного Бугу. Слід відзначити етапність змін території РЛП, що спричинено низ-

162

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

кою факторів. Спершу РЛП створено на площі 2010,6 га (рішення облради від 18.03.1994 № 27), згодом розширено до 2973,8 га (рішення облради від 28.04.1995 № 10) та до 5034,7 га (рішення облради від 26.10.1996 №7). Рішенням облради від 02.02.1995 № 24 оголошено заповідне урочище «Літній хутір Скаржинського». В серпні 1995 р. створено дирекцію РЛП, директором призначено Надію Петрович. У 1993 р. Верховна Рада України відміняє мораторій на розвиток атомної енергетики. Проект ТГАЕС перероблено, Мінприроди України за участю Національного екологічного центру України (НЕЦУ) і Миколаївського «Зеленого світу» виконує державну екологічну експертизу щодо нього, її висновок знову негативний. Тим часом відмінено мораторій на добудову деяких енергетичних об’єктів. НЕЦУ ініціює звернення до Президента України 41 депутата Верховної ради України, багатьох відомчих діячів науки і культури, представників громадськості з вимогою завадити знищенню унікальних історичних і природних ландшафтів «Гранітно-степового Побужжя» внаслідок можливої побудови ТГАЕС у складі Южноукраїнського енергокомплексу (Мулява, Мовчан, Костецький та ін., 1995). Незважаючи на це, у 1996 р. Київ призначає додаткову державну екологічну експертизу «Уточненого проекту ТГАЕС». Низка громадських організацій Миколаївщини та майже всі обласні партійні осередки, навіть антагоністичні, підписали відозву на захист історичних святинь Побужжя. Протягом 1997 р. проти розбудови ТГАЕС виступили Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Українська спілка краєзнавців, Українське козацтво, ІІ Всесвітній форум українців. У Миколаєві відбулися перші в Україні громадські слухання, за результатами яких влада Миколаївської області підтвердила свою негативну позицію стосовно «Уточненого проекту ТГАЕС» (Таращук, Деркач, 1999). Незважаючи на незгоду низки інститутів НАН України, у 1998 р. віце-президент НАН України В. Бар’яхтар підписує позитивний «Узагальнений висновок НАН України» щодо «Уточненого проекту ТГАЕС». Під тиском Кабінету Міністрів України Мінекобезпеки України визначає можливість реалізації уточненого проекту, але за умови виведення зі складу РЛП «Гранітно-степове Побужжя» затоплюваних Олександрівським водосховищем територій. За результатами відкритого конкурсу, який проводився облдержадміністрацією, директором РЛП призначено В. Артамонова. НЕЦУ звертається з протестом проти затоплення до Президента України, Мінекобезпеки України, прокуратури Миколаївської області. Ці заходи підтримує Комітет з культури і духовності Верховної Ради України, громадські та політичні діячі. Миколаївська обласна асоціація «Зелений Світ» розгортає кампанію на місцевому рівні (Деркач, Добровольський та ін., 2002). В останні дні 1999 р. рішенням облради від 23.12.1999 № 5 «Про розширення регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» до

163

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

РЛП додано 1232,1 га та 1658,05 га охоронної зони в межах Вознесенського та Братського адміністративних районів. Ділянка віддалена від основної території РЛП і отримує статус відокремленої дільниці «Актово». Таким чином, через п’ять років після створення парку до нього вдалося включити Петропавлівський та Актовський каньйони р. Мертвовод, каньйон р. Арбузинка, урочища «Лабіринт» та «Василева пасіка». В РЛП були об’єднані чотири з лісових урочищ Скаржинських. Площа парку склала 6266,8 га. У березні 2000 р. починається несанкціоноване заповнення Олександрівського водосховища, у квітні адміністрація РЛП подає відповідні документи до Державного управління екології та природних ресурсів у Миколаївській області. Завдяки підтримці громадськості рівень води знижено до початкового. У вересні 2000 р. прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Зусиллями голови НЕЦУ С. Таращука та директора департаменту Міністерства екології та природних ресурсів України Я. Мовчана цим Законом передбачено створити у 2005 р. НПП «Гранітно-степове Побужжя». За результатами чергових виборів в обласну раду до неї входять два директора Южноукраїнської АЕС, проте жодного з кандидатів екологічного спрямування не було обрано. У січні 2001 р. новий склад Миколаївської обласної ради приймає «Першочергові заходи щодо створення умов безпечного функціонування Ташлицької ГАЕС». У пункті шостому цього документа, зокрема, зазначається: «Рішення Обласної ради від 16.10.90 р. «О незаполнении Александровского водохранилища» та «О прекращении строительства ТГАЭС» вважати такими, що втратили чинність. У червні 2001 р. Обласна державна адміністрація проводить громадські слухання у м. Южноукраїнськ. Переважна більшість учених та громадян висловлюється проти реалізації Уточненого проекту ТГАЕС, їхню позицію поділяють Комітет Верховної Ради України з питань культури та духовності, а також Святійший Патріарх Всієї Русі-України Філарет. У серпні на захист природи та історичних ландшафтів Гранітно-степового Побужжя виступили учасники ІІІ Всесвітнього форуму українців. У вересні 2001 р. у Миколаєві відбулися чергові громадські слухання, і знову громадськість висловилася негативно. У висновках незалежних експертів зазначено, що в проектних матеріалах містяться положення, які суперечать рішенням Уряду та екологічних державних експертиз, а також заявам енергетиків. Зокрема, проект розробляється для шести гідроагрегатів ТГАЕС, в той час як у постановах Ради Міністрів СРСР № 647 від 16.08.89 та Ради Міністрів УРСР № 271 від 26.10.89 вказано про необхідність перероблення проекту на три агрегати. Передбачається використання води Олександрівського водосховища для покриття додаткових водовитрат третього блоку АЕС (Деркач, Добровольський та ін., 2002). У червні 2002 р. видано розпорядження КМ України від 17.06.2002

164

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

за № 342-р «Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС». Керівництво РЛП організовує виїзне засідання міжвідомчої комісії щодо незаконного заповнення Бакшалинського водосховища. В результаті рівень води було знижено до початкової відмітки та поставлено питання про передання водосховища із гідротехнічними спорудами у відання парку. В Україні почалося впровадження проекту Глобальної екологічної фундації та Світового банку (ГЕФ-СБ) «Збереження біорізноманіття в Азово-Чорноморському екологічному коридорі». Зусиллями С. Таращука та Я. Мовчана до проекту було включено створення НПП «Гранітно-степове Побужжя». У 2005 р. проект створення НПП «Гранітно-степове Побужжя» розроблено. Створення НПП співпало у часі з добудовою пускового комплексу Ташлицької ГАЕС та частковим затопленням урочища Гард Олександрівським водосховищем. В ході протистояння між НАЕК «Енергоатом» та природоохоронними структурами (в тому числі Мінприроди України) члени наукової групи зі створення НПП вступили у конфлікт з керівництвом облдержадміністрації (Садиков О.В.), яке відстоювало подальший розвиток Південноукраїнського енергокомплексу. Перший заступник голови ОДА С. Ісаков був призначений головою комісії щодо створення НПП (розпорядження від 15.03.2005 №61-р). В результаті ідеологи створення НПП були відсторонені від процесу узгодження земельних ділянок, що включались до складу НПП. Розпорядженням ОДА від 14.12.2005 №343-р було узгоджено до включення в НПП 6059,96 га, в тому числі 299,95 га з вилученням земельних ділянок із господарського використання та передачі їх НПП, і 5760,01 га - без вилучення. Обласна рада виключає з РЛП 331,5 га земель для затоплення водами Олександрівського водосховища (рішення облради 27.05.2005 № 3 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 25.10.1996 № 7 “Про розширення регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»). Одночасно до РЛП тим самим рішенням приєднують 1486,7 га нових площ в межах Врадіївського, Доманівського, Кривоозерського та Первомайського районів, зокрема відокремлену дільницю «Кодимська». Слід зазначити, що, незважаючи на природоохоронну цінність Кодимських територій, за своїми природними комплексами вони відрізняються від тих, що були виключені з парку. Проект зміни між РЛП був розроблений Міжнародною академією морських наук та інновацій під керівництвом завідувача кафедрою екології Національного університету кораблебудування С. Рижкова, в одному примірнику. Про якість підготовки проекту свідчить той факт, що територію Мигійського Ташлика (Балки Очеретяної) площею 50 га було включено до складу РЛП «Гранітно-степове Побужжя» повторно, не враховуючи діюче рішення облради 1995 р. Тим часом в урочищі Гард в межах м. Южноукраїнськ ведуться земельні роботи з використанням важкої техніки. Співробітники РЛП спільно з пред-

165

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

ставниками екологічної інспекції та активістами НЕЦУ І. Сіренком та В. Мельничуком визначають площі пошкоджених ділянок, фіксують порушення та направляють для прокурорського реагування. Роботи зупинено, прокуратура направляє матеріали до господарського суду для відшкодування збитків. С. Таращук, на той час радник Міністра охорони довкілля П. Ігнатенка, спільно з народним депутатом І. Зайцем організовує в м. Южноукраїнськ виїзне засідання профільного (екологічного) комітету Верховної Ради України. У події беруть участь Міністр П. Ігнатенко, народний депутат І. Заєць, президент НАЕК «Енергоатом» Ю. Недашковський та низка керівників та чиновників високого рангу. Агенція „Інтер-інформ” знімає та демонструє на Першому каналі телебачення репортаж, що висвітлює конфлікт між будівництвом Ташлицької ГАЕС та збереженням Гранітно-степового Побужжя. Виходить друком серія статей в центральних газетах: „Урядовий кур’єр”, „Правда України”, „Без цензури”, в регіональних журналах „Регіон” та „Територія бізнесу”. О. Деркач описує Гранітно-степове Побужжя як одну з ключових ботанічних територій (Деркач, 2005). Неурядова екологічна правозахисна організація „Екоправо–Львів” готується відстоювати межі парку в суді. Незважаючи на майже 20-річні протести вчених, громадських діячів та громадян, 20 червня 2006 р. Кабінет Міністрів України (Ю. Єхануров) приймає Постанову № 841, якою надає державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 27,7218 га земель для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища, за умови прийняття Миколаївською обласною радою рішення про виключення зазначених ділянок з РЛП «Гранітно-степове Побужжя». І вже через два тижні обласна рада приймає рішення від 06.07.2006 № 10 «Про виключення земельних ділянок». При цьому було ігноровано норму Закону України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема, із заповідного фонду було виведено ділянки, які зберігали високу природоохоронну цінність. Громадські активісти О. Деркач, А. Галкіна та адвокат О. Мелень («Екоправо-Львів) звертаються до суду. Один за одним тривають чотири судові процеси, тим часом НАЕК «Енергоатом» отримує акт на землю для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища. Паралельно ведуться роботи щодо визнання історичної цінності урочища Бузький Гард, якому загрожує затоплення. М. Біляшівський разом з С. Таращуком організовують розроблення Паспорту історичного ландшафту (Ленченко та ін., 2006; Біляшівський та ін., 2008). На його підставі наказом Міністерства культури і туризму України від 11.04.2006 № 173/0/16-06 “Про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єкту “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького” урочище Гард включено до реєстру за категорією місцевого значення. За типологією це «визначне місце», за видовою приналежністю – археологічний, істо-

166

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

ричний, ландшафтний об’єкт. Постановою КМУ від 3 вересня 2009 р. № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» пам’ятку визнано об’єктом національного значення та занесено до реєстру за номером 140001-Н. Подальші дослідження додали аргументів щодо її високої історичної цінності (Біляшівський, 2017; Товкайло, 2017; Товкайло, Титова, 2016). У Постанові Верховного Суду України від 29.05.2012 зазначено, що Кабінетом Міністрів України був порушений порядок відведення ділянки площею 27,72 га у постійне користування НАЕК «Енергоатом». Проте ще у 2010 р. ділянку було затоплено в результаті підйому рівня Олександрівського водосховища до 16,0 м. Подальші судові справи не скасували земельні акти, що були видані НАЕК «Енергоатом», тому землі досі затоплені водою. При цьому суттєво порушено історичний ландшафт та знищено місця існування видів флори та фауни, що підлягають особливій охороні на загальнодержавному та міжнародному рівні. У 2007 р. розпорядженням ОДА від 7.05.2007 №115-р узгоджена територія НПП зменшилась до 6036,56 га. У цьому вигляді проект створення НПП надісланий до Державної служби заповідної справи Мінприроди України, яка готує проект Указу Президента про створення парку. Проект указу пройшов усі необхідні узгодження. Однак наприкінці 2007 р. НАН України надає зауваження до Указу, зокрема, щодо малої площі земель, які передаються парку у постійне користування. Крім того, закінчились терміни дії деяких погоджень проекту профільними відомствами та землекористувачами. 2008 р. починається втратою лідеру громадського руху у справі збереження Гарду, голови НЕЦУ Сергія Таращука: 21 січня, на 53-му році життя, після важкої хвороби його земний шлях завершується. Державна служба заповідної справи листом від 22.01.2008 направляє проект створення НПП до обласного підрозділу Мінприроди України на доопрацювання. 25 січня голова Миколаївської облдержадміністрації О. Гаркуша скликає нараду щодо створення НПП. Голови РДА та управління отримують доручення від 08.02.2008 №554/0/05-60/3-08: забезпечити всебічне сприяння робочій групі у доопрацюванні проекту створення НПП. До складу робочої групи увійшли представники обласного підрозділу Мінприроди України, керівництво РЛП, депутати облради та громадські активісти. Основне завдання - максимально збільшити кількість земель, що будуть передані у постійне користування НПП. З часів 2005 р. у стані земель майбутнього НПП відбулись значні зміни, тому перероблення проекту створення НПП фактично стало розробленням нового проекту. За повної відсутності фінансування у період з лютого по червень 2008 р. керівництвом РЛП доопрацьовано землевпорядну документацію та картографічні матеріали, наново пораховані площі земель. У Первомайському, Арбузинському, Доманівському, Вознесенському та Братському р-нах

167

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

оформлено акти вибору земельних ділянок, підготовлено та отримано розпорядження та погодження-висновки п’яти райдержадміністрацій, погодження-висновки районних органів земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічної служби, архітектури та містобудування, одинадцяти сільських рад, землекористувачів, рішення сесій п’яти районних рад. Проект створення НПП включає висновки-погодження обласних управління лісового господарства, управління водного господарства та меліорації, управління архітектури та містобудування, регіонального управління водних ресурсів, обласного управління рибоохорони, обласної санітарно-епідеміологічної служби, державних органів охорони культурної спадщини, державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області. Проект затверджений розпорядженням облдержадміністрації від 19.08.08 №363-р. Узгоджувальна частина проекту лише в Миколаївській області включала понад дев’яносто документів у п’яти примірниках. Площа погоджених земель після доопрацювання склала 6138,13 га, з них із переданням у постійне користування НПП - 2650,85 га. 27 серпня 2008 р. Президент України В. Ющенко своїм Указом №774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» доручає відповідним відомствам вжити заходів для створення низки національних природних парків, у т.ч. «Бузький Гард» (робоча назва - «Гранітно-степове Побужжя»). Того ж року загальнодержавний конкурс визнає Гранітно-степове Побужжя одним з «Семи природних чудес України». 30 квітня 2009 р. Президент України В. Ющенко підписує Указ №279/2009 «Про створення національного природного парку «Бузький Гард». Хоча НПП «Бузький Гард» створювався на базі РЛП «Гранітно-степове Побужжя», у їхніх територіях є відмінності. Площа РЛП на той час складала 7394,3 га, його охоронна зона – 1658 га. До складу НПП не увійшли такі ділянки РЛП: Кодимська, Прибузьке (Бакшалинське) водосховище та землі м. Южноукраїнськ. Внаслідок цього важлива частина урочища Бузький Гард, іменем якого названо НПП, до самого НПП не увійшла та залишилася частиною РЛП. Боротьба за Бузький Гард триває.

168

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

Список використаних джерел

Артамонов В.А., Коломієць Г.В. Критичний аналіз матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище проекту підняття рівня Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м щодо розташування об’єктів природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини // Комплексне збереження історико-культурної та природної спадщини у заповідних об’єктах: матер. Всеукр. наук.-практ. конф., м.Очаків, 10-11 травня 2018 р. – Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. – С. 5-9. Біляшівський М. Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького, його значення для історії України та загроза знищення / Матеріали V Наук. читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 р.) / Серія: «Conservation Biology in Ukraine» - Вип. 3. – С. 9-12. Біляшівський М., Товкайло М., Ленченко В., Осадчий Р. Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького // Довідник найцінніших територій та об’єктів в межах Арбузинського, Доманівського районів Миколаївської області та м. Южноукраїнськ. — К., 2008. — С. 8—37. Васильковский А.П. Перечень участков и отдельных объектов природы, заслуживающих охраны // Краеведение, 1929. - Т. 6, № 6. - С. 362–378. Василюк О.В. Перші ініціативи заповідання на Миколаївщині / Матеріали V Наук. читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 р.) / Серія: «Conservation Biology in Ukraine» - Вип. 3. – С.56-57. Деркач О.М. Ключові ботанічні території Миколаївщини: сучасний стан та проблеми збереження // Теорія і практика заповідної справи в Україні : зб. наук. праць. – К., 2005. – С.161-168. Деркач О., Таращук С., Холипенко В. Наукове обґрунтування необхідності створення регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» // Оптимізація природно-заповідного фонду України. – Вип. 1. – К., 1994. – С.80-87. Деркач О.М., Добровольський В.В., Суслова Л.П., Таращук С.В. Ташлицька ГАЕС: друге тисячоліття поспіль // Екологічний Вісник (Всеукраїнська екологічна Ліга). – 2002. - № 5-6. – С. 18-22. Лавренко Є. Охорона природи на Україні // Вісник природознавства, 1927, №3-4. - С.164-179.

169

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Бузький Гард»...

Ленченко В.О., Товкайло М.Т., Осадчий Р.М., Біляшівський М.М. Паспорт пам’ятки «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки війська Запорозького». – К.: Наук.-досл. Ін.-т пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України, 2006. Матеріали про створення заповідників на території України та охорони їх / постанови, протоколи, пояснювальні записки, кошториси, реєстри пам’яток, акти, листування/, 1926-1928 рр. // ЦДАВОВУ. - Ф.166. – Оп. 6/VI. - Спр.9446. – Арк. 157. Мулява В., Мовчан П., Костецький В. та ін. Відкритий лист Президентові України п. Л.Д. Кучмі // Ойкумена. Український екологічний вісник. – 1995, № 1-2. – С. 165-166. Пачоский Й. Описание растительности Херсонской губернии. - Херсон, 1915. - Ч. І: Леса. - С. 43, 61-70, 113; Херсон, 1917. - Ч. II: Степи. - С. 88-91, 305, 308324. 106.

Танфильев Г.И. Историческая география России. - Одесса, 1913. - С. 103-

Товкайло М. Як намагаються знищити останні історичні ландшафти Запорозької Січі / Матеріали V Наук. читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 р.) / Серія: «Conservation Biology in Ukraine» - Вип. 3. – С. 13-16. Товкайло М.Т., Титова О.М. Запорозький Ґард: правда й вигадки // Археологія. – 2016. - № 2. – С. 98-109. Таращук С., Деркач О. Ташлицька ГАЕС як дзеркало стану суспільства// Світ у долонях, 1(6) 1999. - К., Національний екологічний центр України. - С.14-18. Шалит М. Заповідники та пам’ятки природи України. — Харків, 1932. - 75 с.

170

Andrzejowski A. Rys botaniczny. - Vilno, 1823. – Str. 7-27, 62-114.

Регіональні ландшафтні парки Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області Романенко Марина Миколаївна Миколаївська філія Національного екологічного центру України Патрушева Лариса Іванівна Чорноморський національний університет ім. П. Могили, Миколаївська філія Національного екологічного центру України Куценко Сергій Володимирович Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» В Україні за даними екологічних паспортів областей обліковується 82 регіональних ландшафтних парки (РЛП) (Екологічні паспорти, 2018). Їх загальна площа становить 786,5 тис. га (ті землі, що мають статус РЛП, при цьому їх частина може бути включена до складу інших заповідних об’єктів). Частка РЛП у структурі природно-заповідного фонду (ПЗФ) держави становить 19,7 % (за площею). Найбільше РЛП створено: за площею – у Сумській (98,9 тис. га), Чернігівській (85,1 тис. га), Кіровоградській (77,9 тис. га); за кількістю – у АР Крим (14), Харківській (7), Донецькій (6), Львівській, Миколаївській, Полтавській (5). Управління регіональними ландшафтними парками здійснюється на місцях, тому досвід створення та становлення РЛП в областях є різним. Розглянемо це на прикладі Миколаївської області. У Миколаївській обл. 141 територія ПЗФ, загальною площею 75,5 тис. га. Це становить 1,9 % (за площею) у складі ПЗФ України. У структурі ПЗФ області за площею переважають національні природні парки (НПП) та РЛП. Створено 5 РЛП: «Кінбурнська коса» (1992 рік створення, площа загальна 17,89 тис. га / фактична 3,2 тис. га); «Гранітно-степове Побужжя» (1994 р. ств., площа загальна 7,4 тис. га / фактична 1,2 тис. га); «Тилігульський» (1995 р. ств., площа 8,2 тис. га); «Приінгульський» (2002 р. ств., площа 3,2 тис. га); «Висунсько-Інгулецький» (2011 р. ств., площа 2,7 тис. га) (рис. 1). Загальна фактична площа РЛП становить 18,5 тис. га, або 24,5 % площі ПЗФ Миколаївщини. У 2009 р. на більшій частині двох РЛП створено НПП: «Бузький Гард» (6138,13 га) та «Білобережжя Святослава» (35223,14 га). Розмежування земель не було, оскільки межі ні РЛП, ні НПП не встановлені на місцевості. Загальна площа НПП становить 41,36 тис. га, або 54,8 % площі ПЗФ області. Між НПП та відповідними РЛП укладено договори про співробітництво. У чотирьох РЛП є спеціальні адміністрації (дирекції), усього створено 41 робоче місце (Форма 1 ДКПЗФ, 2017). РЛП «Висунсько-Інгулецький» зали-

171

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області

шається без дирекції від створення, з 2011 р. У складі територій РЛП обліковуються інші території ПЗФ, що були створені раніше і при оголошенні РЛП не втратили свій індивідуальний статус, а саме: РЛП «Приінгульський» має у своєму складі 2 заказники загальною площею 541,5 га, РЛП «Тилігульський» – 1 заказник площею 120 га, РЛП «Висунсько-Інгулецький» – 5 об’єктів загальною площею 325,7 га, РЛП «Гранітно-степове Побужжя» – 8 об’єктів загальною площею 875,74 га (після розмежування земель НПП і РЛП ці об’єкти відійдуть до території НПП). Межі двох РЛП із п’яти винесено в натуру, а саме: РЛП «Приінгульський» (2010 р.) та РЛП «Висунсько-Інгулецький» (2015 р.). Землевпорядна документація зі встановлення меж РЛП «Тилігульський» і «Гранітно-степове Побужжя» розроблялася, але не затверджена. Серед усіх РЛП області перший проект організації території виконано для РЛП «Кінбурнська коса» (друга половина 90-х років, XX ст.). Положень про розробку проектів на той час не було. Під час погодження документації виникали питання, які не узгоджувалися між собою. Доопрацювання проекту не встигало за змінами в законодавстві, проект не було затверджено. У 2017 р. розпочато розробку проектів організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів й об’єктів територій РЛП «Тилігульський» (роботи розраховані на 2 роки) та РЛП «Приінгульський». Документація на стадії погодження. Для РЛП «Кінбурнська коса», «Гранітно-степове Побужжя», «Висунсько-Інгулецький» розробка проектів організації території обласними бюджетними програмами не запланована до 2020 р.

Рис. 1. Регіональні ландшафтні парки: 1, 1а, 1б – «Гранітно-степове Побужжя», 2 – «Приінгульський», 3, 3а, 3 б – «Висунсько-Інгулецький», 4 – «Кінбурнська коса», 5 – «Тилігульський»

172

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області

РЛП, як правило, створюють без вилучення земель з господарського використання, або ці площі є незначними. За даними обліку Міністерства екології та природних ресурсів України в трьох областях регіональними ландшафтними парками оформлено частину земель в постійне користування: Київська (5148,7 га, що становить 91,6 % площі усіх РЛП в області), Миколаївська (1033,99 га, або 2,63 %), Харківська (37,7 га, 0,18 %). Усього в постійному користуванні РЛП, як установ, перебуває 6220,39 га земель, що становить 0,84 % від загальної площі РЛП України. На Миколаївщині у постійному користуванні РЛП «Приінгульський» має 1/3 земель (відведення тривало протягом 2007-2016 рр.), РЛП «Кінбурнська коса» і «Гранітно-степове Побужжя» володіють невеликими за площею ділянками. РЛП Миколаївщини є комунальними установами. Вони належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської обл. Протягом 1992 – I півріччя 2018 рр. вони перебували в оперативному управлінні структурного підрозділу Миколаївської облдержадміністрації, відповідального за реалізацію в області державної політики щодо економічного розвитку. З липня 2018 р. відбулися зміни. Розпорядженням голови Миколаївської облдержадміністрації від 13.07.2018 № 292-р «Про питання щодо управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області» усі РЛП передані до сфери управління іншого структурного підрозділу облдержадміністрації – управління екології та природних ресурсів. Утримання РЛП здійснюється з обласного бюджету (загального і спеціального фондів). Наразі триває процес створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ). В умовах децентралізації доцільно переглянути підходи до управління територіями ПЗФ, у т.ч. РЛП, враховуючи низку нових чинників. Змінюються розпорядники земель - державні землі сільськогосподарського призначення передаються у комунальну власність ОТГ. Враховуючи, що у складі РЛП частина земель є землями сільськогосподарського призначення, важливим є дотримання процедури передачі/відведення земель, у т.ч. недопущення їх подальшого відведення у приватну власність або зміни цільового призначення земельних ділянок, на таке, що може призвести до порушення їх первісного стану. Новоствореними ОТГ планування діяльності здійснюється на базі місцевих ресурсів, у т.ч. природних, а їх значна частина знаходиться саме на заповідних територіях. Першочерговими заходами новостворених ОТГ є розробка стратегій розвитку, тому важливим є долучення до процесу їх розробки працівників установ ПЗФ, які б ініціювали включення природоохоронних заходів до стратегій. Так, частина території РЛП «Тилігульський» входить до складу Коблевської ОТГ (з 2016 р.), РЛП «Приінгульський» - Софіївської та Новобузької ОТГ (вибори не відбулися), РЛП «Висунсько-Інгулецький» - Березнегуватської, Висунської ОТГ (вибори не відбулися) та ін. Грамотне планування діяльності з урахуванням інтересів як місцевих громад, так і потреб РЛП може бути взаємовигідним партнерством.

173

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області

Стратегічним документом, який визначає пріоритети та заходи з розвитку РЛП, є «Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів». Для миколаївських РЛП такі проекти або взагалі не розроблялися, або не затверджені через складні переговори зацікавлених сторін. При цьому РЛП залишаються без стратегічних документів та здійснюють свою діяльність відповідно до річних планів роботи (короткострокових). Довгострокове стратегічне бачення розвитку установи або не затверджено, або не розроблялося. Для покращення системи управління РЛП доцільно рекомендувати заповідним установам розробляти внутрішній документ – стратегію розвитку РЛП (на 7-10 років) та перспективний план розвитку (на 3-5 років), взявши за основу методику розробки стратегій для ОТГ. Документ розробляти співробітникам РЛП, виносити на розгляд науково-технічних рад та затверджувати наказом директора РЛП за погодженням із органом, який здійснює оперативне управління РЛП. Такі документи дозволять розмежувати функції РЛП як установи (юридичної особи) та території з особливим природоохоронним значенням (території ПЗФ). Розроблені таким чином документи будуть зрозумілими на рівні як ОТГ, так і органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Їх частини можна включати до стратегій розвитку ОТГ, стратегій розвитку областей, перспективних планів розвитку. Традиційний проект організації території РЛП розробляти у встановленому порядку, але у разі його відсутності установа ПЗФ матиме стратегію розвитку, яка визначатиме пріоритетні напрями РЛП та буде обґрунтуванням для фінансування. Аналізуючи систему управління РЛП Миколаївської обл., робимо висновок, що після перепідпорядкування РЛП від одного до іншого структурного підрозділу облдержадміністрації система оперативного управління ними знаходиться на стадії становлення. Для покращення функціонування миколаївських РЛП рекомендується таке: 1. Включити до Комплексної програми охорони довкілля Миколаївської обл. на 2018-2020 рр. заходи щодо покращення матеріально-технічної бази РЛП, у т.ч. придбання транспортних засобів, форменого одягу тощо. 2. Створити спеціальну адміністрацію РЛП «Висунсько-Інгулецький». 3. Завершити роботи зі встановлення на місцевості меж РЛП «Тилігульський», які розпочаті 2007 р. 4. Затвердити проекти організації територій РЛП «Приінгульський», «Тилігульський», охорони, відтворення та рекреаційного використання їх природних комплексів та об’єктів (діяльність з 2017 р.). 5. Розробити та затвердити проекти організації територій для інших РЛП. 6. Розмежувати земельні ділянки РЛП «Кінбурнська коса», РЛП «Граніт-

174

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області

но-степове Побужжя» з відповідними НПП «Білобережжя Святослава», НПП «Бузький Гард» на підставі документації із землеустрою щодо винесення в натуру меж земельних ділянок. 7. Клопотати про відведення земель державної власності у складі РЛП в постійне користування їх спеціальним адміністраціям. 8. Створити об’єкти рекреаційної інфраструктури у відання РЛП - візит-центри, облаштовані туристичні маршрути, екостежки, оглядові майданчики, місця для короткострокового відпочинку та ін. 9. Провести інвентаризацію земель у складі РЛП із залученням спеціалізованих установ або самостійно на підставі публічної кадастрової карти України. 10. Забезпечити включення відомостей про території РЛП до державного земельного кадастру (шляхи: встановлення на місцевості їхніх меж, відведення земель в постійне користування, включення РЛП до переліків територій та об’єктів екомережі, що передбачає включення відомостей про них до державного земельного кадастру). 11. Розробити індивідуальні стратегії та перспективні плани розвитку РЛП.

175

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Про регіональні ландшафтні парки Миколаївської області

Список використаних джерел

Екологічні паспорти регіонів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://menr.gov.ua/ news/32629.html

176

Головні здобутки регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» за 2018 рік Деркач Олег Михайлович Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» (Миколаївська область) Регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Тилігульський» створено рішенням IV сесії 22 скликання Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28.04.1995 року №8 відповідно до статей 23, 24 Закону України “Про природно-заповідний фонд України». Територія парку включає узбережжя та прилеглі акваторії Тилігульського лиману в межах Березанського району Миколаївської області загальною площею 8195,4 га. Як унікальний природний комплекс Тилігульський лиман включено до переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів. Парк є юридичною особою і підпорядкований управлінню екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації. Найбільш успішними заходами колективу установи у 2018 р. визнано: Проведення весняного марафону «Не зривай первоцвіти, не позбавляй весну краси!». На початку березня до Всесвітнього дня дикої природи у м. Миколаєві та Березанському районі Миколаївської обл. нами проведено весняний марафон під гаслом «Не зривай первоцвіти, не позбавляй весну краси!». Співорганізаторами цього заходу були ГО «Асоціація лідерів туристичного бізнесу в Миколаївській області», кафедра менеджменту Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова, кафедра менеджменту Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв. Мета акції – привернути увагу до проблеми знищення первоцвітів в Миколаївській області. Під час ходи містом захисники природи роздавали перехожим флаєри із зображенням первоцвітів, «озвучували» їх назви, заходили на квіткові ринки, де розмовляли з продавцями. Десятикілометровий маршрут марафону пройшов центральними вулицями міста, а підведення підсумків - на території Миколаївського зоопарку, де учасники змогли побачити, як ростуть в природі первоцвіти. До екологічної акції видано серію кишенькових календариків та встановлено 2 білборди на трасі поблизу Тилігульського лиману. Проведення природоохоронної акції «Літо починається в Коблеве» та першого міжнародного фестивалю ECO FEST KOBLEVO. Близько 150 учасників зі всієї Миколаївської обл. зібрались на узбережжі Тилігульського лиману, щоб взяти участь у щорічній природоохоронній акції «Літо починається в Коблеве». Вона традиційно проводиться 22 квітня у Всесвітній День Землі. Спочатку всі

177

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Тилігульський»...

присутні зібралися у коло, символізуючи нашу планету. Серед них були студенти миколаївських вишів, активісти громадських організацій і туристичних фірм, співробітники РЛП «Тилігульський», місцеві жителі та представники ЗМІ. Далі під енергійну музику вони продемонстрували, що наша Земля знаходиться у постійному русі та разом з козаками здійснили символічний козацький обряд. А потім всі дружно взялись за прибирання та благоустрій узбережжя Тилігульського лиману і узбіччя траси Миколаїв-Одеса. Гарно попрацювавши, всі повернулися до місця основного табору, де учасників акції чекали козацький куліш, концерт та рухливі ігри. Багато цікавого волонтери дізналися про природу Тилігульського лиману, проблеми її збереження та перспективи збалансованого використання узбережжя у рекреаційних цілях. Трохи втомлені, але емоційно заряджені учасники акції повернулися додому, подякувавши нашій планеті Земля. 27.05.2018 р. спільно з Агенцією місцевого розвитку Коблівської об’єднаної територіальної громади та Коблевською ОТГ в рамках святкування 230-річчя села Коблеве проведено перший міжнародний фестиваль ECO FEST KOBLEVO, в якому взяли участь понад 1000 учасників. У програмі свята був великий концерт, підготовлений колективами художньої самодіяльності. Розгорнулися виставки-продажі предметів декоративно-прикладного мистецтва. Майстри гончарної творчості пропонували свої майстер-класи. На честь свята любителі велосипедного спорту провели масовий велопробіг. Барвисті атракціони радували дітлахів, в святковій фотозоні сфотографувалися на пам’ять сотні гостей. Величезне задоволення і дорослі, і діти отримали, спостерігаючи за повітряними зміями, які приїхали з Індії, Польщі, Туреччини, Болгарії, Естонії. Для гостей фестивалю була проведена екскурсія узбережжям Тилігульського лиману. Участь в організації та проведенні VII Всеукраїнського експедиційно-польового збору команд юних ботаніків. 6-8 червня 2018 р. на Миколаївщині проходив VII Всеукраїнський експедиційно-польовий збір команд юних ботаніків, організований РЛП «Тилігульський» в партнерстві з Департаментом освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації, та обласним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді. Близько 50 учасників цього заходу із різних куточків нашої країни пройшли польовий практикум на території Ташинського степового масиву РЛП «Тилігульський», під час якого вони ознайомились із сучасним станом степової рослинності заповідного об’єкту та проблемами її охорони, отримали методичні поради з вивчення рослинного покриву степів, здійснили геоботанічні описи цілинних ділянок та отримали незабутні враження від спілкування з природою. Фахівці наукового відділу РЛП «Тилігульський» допомогли учням розібратись у видовому різноманітті місцевої флори та продемонстрували різноманітні пристосування степових рослин до посушливих умов. Відкриття на узбережжі лиману тренувальної бази збірної України з

178

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Тилігульський»...

кайтингу та проведення Чемпіонату України з кайтбордингу. Відповідно до укладеного договору про співпрацю з Федерацією кайтбордингу та серфінгу України, у червні 2018 р. на Тилігульському лимані біля села Українка Березанського району було відкрито тренувальну базу збірної України з кайтингу, а в період з 15.08 по 21.08.2018 року проведено Чемпіонат України з кайтбордингу. У змаганнях взяли участь майже 40 учасників з різних куточків нашої країни. Створення на Тилігулі демонстраційної устричної ферми. Відповідно до укладеного договору про співпрацю з ТОВ «СІЛВЕО» (м. Київ), у кінці червня на Українській косі Тилігульського лиману була створена демонстраційна (непромислова) устрична ферма, яка дозволила майже в 10 разів збільшити власні надходження парку. За короткий час її відвідало та прослухало розповідь про перспективи вирощування цінних молюсків майже 4 тис. осіб. Цією підприємницькою ініціативою зацікавився Президент України під час його візиту у Миколаїв. Проведення ювілейної ХХV екологічної регати імені Сергія Шаповалова «Кубок Кінбурнської коси». 27 червня – 1 липня 2018 р. пройшла Двадцять п’ята екологічна регата імені Сергія Шаповалова «Кубок Кінбурнської коси», яка проводилась Миколаївською обласною федерацією вітрильного спорту, Миколаївським обласним яхт-клубом, Національним університетом кораблебудування імені Адмірала Макарова та Національним екологічним центром України, за участі Чорноморського біосферного заповідника, НПП «Білобережжя Святослава», РЛП «Кінбурнська коса» та «Тилігульський». Перегони пройшли традиційним маршрутом: Миколаїв - Очаків Кінбурнська коса (Ягорлицька затока) – Очаків. Вони органічно поєднують спортивний та екологічний аспекти, привертають увагу до проблем охорони довкілля, популяризують вітрильний спорт та природоохоронні території. Перехідний бронзовий кубок ювілейної регати отримав екіпаж яхти «Союз-М». Створення мобільного еколого-освітнього центру РЛП «Тилігульський». Протягом листопада-грудня минулого року розроблено тематичний план експозиції еколого-освітнього центру РЛП «Тилігульський», підготовлено текстову та графічну інформацію для комплекту мобільних демонстраційних конструкцій і настінних тематичних стендів. Виготовлено відповідну рекламну продукцію, придбано мультимедійне обладнання та оргтехніку. За вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію туристичного потенціалу на Миколаївщині, високий професіоналізм, сумлінну працю, активну життєву позицію та з нагоди Дня туризму керівника установи Деркача О.М. нагороджено у 2018 р. відзнакою Миколаївської обласної ради – «За заслуги перед Миколаївщиною» ІІ ступеня.

179

Флористичні дослідження балки під місцевою назвою «Красні кручі» на території регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» Драбинюк Галина Вячеславівна РЛП «Приінгульський» Територія регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Приінгульський» знаходиться в середній течії річки Інгул і є природним ядром загальнодержавного значення екомережі. Місцевість регіону має яружно-балковий характер. Балки в степовій зоні відіграють роль своєрідних насичених біорізноманіттям острівців серед тотально розораних просторів. Вони є природними оселищами для багатьох типових, рідкісних та зникаючих видів, мають високу наукову та природоохоронну цінність. Дослідження і моніторинг стану таких особливо цінних ділянок є пріоритетним завданням для природоохоронної установи. З метою інвентаризації раритетних видів та організації їх моніторингу протягом 2016-2018рр. проводились флористичні дослідження балки, яка знаходиться в південно- західній частині парку на правому березі річки Інгул в околицях с. Щасливе Новобузького району Миколаївської області. На картографічних матеріалах назва балки не вказана, але місцеві мешканці називають її «Красні кручі». У своїй роботі ми користувались загальноприйнятими методиками (Андрієнко та ін., 2002; Денисова та ін., 1986). Обстеження території парку проводили маршрутним методом. Назви рослин наведені згідно Міжнародної ботанічної номенклатури (http://www.theplantlist.org), а «червонокнижних» доповнені назвами відповідно до Червоної книги України (Червона книга, 2009). Досліджувана балка має довжину 1,5 км. Вона одна із небагатьох у парку, де спостерігаються виходи вапняків. Ґрунти подекуди мають каменисто-щебнисту структуру, більшою мірою змиті, глинисті. В середній частині балки є невеличкий водотік, який живлять джерела. Верхів’я та передплакорні ділянки обох схилів вкриті штучними лісовими насадженнями, створеними 30-40 років тому. В насадженнях переважає Robinia pseudoacacia L. та Acer tataricum L., зустрічаються Prunus serotina Ehrh., Quercus robur L., Elaeagnus angustifolia L., збереглися також кущі Ribes aureum Pursh. У тальвезі поблизу гирла ростуть Ulmus minor Mill., Pyrus communis L., Prunus armeniaca L. При переході до схилів тальвег оточений смугами чагарників із Crataegus monogyna Jacq. та Prunus spinose L., які місцями піднімаються догори по глибоким вияркам. Спостерігається відчутна експансія чагарників на відкриті ділянки (рис. 1), а у верхів’ї вони утворюють непрохідні зарості із збідненим трав’янистим покривом.

181

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Приінгульський»...

Рис. 1. Заростання схилу балки чагарниками

На відкритих ділянках лівого та правого схилів поширені петрофітні та різнотравно-злакові угруповання. Флора насичена рідкісними видами. У її складі виявлено 10 видів рослин, занесених до Червоної книги України: Adonis vernalis L., Astragalus cornutus (Pall.) Kuntze (Astragalus odessanus Bess), Colchicum bulbocodium subsp. versicolor (Ker Gawl.) K. Perss. (Bulbocodium versicolor (Ker Gawl.) Spreng.), Crocus reticulatus Steven ex Adam, Genista scythica Pacz., Gymnospermium odessanum (DC.) Takht., Anemone pratensis L. (Pulsatilla prаtensis (L.) Mill.), Stipa capillata L., Stipa lessingiana Trin. & Rupr., Tulipa biebersteiniana Schult. & Schult.f. (Tulipa hypanica Klokov & Zoz). Із відомих на території парку локалітетів Genista scythica та Gymnospermium odessanum тут знаходяться найбільші за площею та чисельністю. Gymnospermium odessanum зростає у нижній частині лівого схилу, в тальвезі та піднімається до верхньої третини схилу по вияркам. Зустрічається куртинами площею 0,5-2 м2, на більших ділянках його проективне покриття становить 40-60%, а середня щільність 147 різновікових особин на 1м2. Частина популяції знаходиться у недоступних для обліків заростях. Загалом Gymnospermium odessanum зростає тут на площі близько 0,05 га. Локалітет Genista scythica займає середню і верхню третину лівого схилу балки та верхню частину правого берега Інгулу на площі біля 1 га, на окремих ділянках проективне покриття ся-

182

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Приінгульський»...

гає 10-30%. Для моніторингу стану популяцій Genista scythica та Gymnospermium odessanum закладені пробні площі. Поодиноко зустрічаються Astragalus cornutus та Colchicum bulbocodium subsp. versicolor, при обстеженні було виявлено менше ніж по 20 особин. Adonis vernalis зростає поодиноко та скупченнями на ділянках площею 100-400 м2 із щільністю 1-5 особин на 1м2, загальна площа локалітету – 0,6 га. Ценопопуляції Stipa capillatа та Stipa lessingiana малочисельні порівняно із іншими ділянками парку. Для встановлення чисельності Anemone prаtensis, Crocus reticulatus, Tulipa biebersteiniana необхідні додаткові дослідження. На схилах балки були також виявлені регіонально рідкісні види: Prunus tenella Batsch, Gypsophyla collina Steven ex Ser., Linum linearifolium Jav., Bellevalia sarmatica (Pall. ex Miscz.) Woronow, Clematis integrifolia L. На основі результатів обстеження території парку, даних про стан та поширення локалітетів рідкісних видів буде розроблено систему заходів щодо їх збереження та охорони. Оскільки дана балка в межах парку входить до заповідної зони і не зазнає антропогенного впливу, основною загрозою для созофітів та петрофітно-степових угруповань може бути швидке заростання схилів деревною та чагарниковою рослинністю.

183

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Парк «Приінгульський»...

Список використаних джерел

Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю., Парчук Г.В. Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків: метод. посіб. – К., 2002. – 103 с. Денисова Л.В., Заугольнова Л.Б., Никитина С.В. Программа и методика наблюдений за ценопопуляциями видов растений Красной книги СССР. – М., 1986 – 35 c. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

184

Заповідні урочища Водорості озера «Лісника» «Олешківського соснового бору» Кириленко Вікторія Віталіївна, Скребовська Світлана Вікторівна Херсонський державний університет «Олешківський сосновий бір» – це заповідне урочище. Є одним з об’єктів природно-заповідного фонду Херсонської області, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об’єктів. Урочище розташоване на південно-східній околиці міста Олешки, Олешківського району, отримало статус пам’ятки природи місцевого значення у 1972 р. Загальна площа об’єкту 290 га. Він складається зі старовікових насаджень сосни (Pinus nigra J.F.Arnold, Pinus pallasiana D. Don), а також природних та штучних озер. В межах урочища альгологічні дослідження не проводились, що й зумовило актуальність роботи. Метою роботи було проаналізувати видовий склад водоростей, що трапляються у придонних мулових та поверхневих водах озера «Лісника», яке знаходиться на території урочища. Матеріалом роботи стали проби водоростей, які були відібрані авторами восени 2018 р. з озера «Лісника», неподалік дачного кооперативу «Нечаєве» та Олешківського лісництва, всередині лісових насаджень. Координати (N46o35’06.7, E32o45’49.8”) (Рис.1).

Рис.1. Озеро «Лісника» (авторське фото): зовнішній вигляд та вигляд із супутника (Google Maps)

Озеро має глибину до 5 м, було створено штучно, в якості пожежної водойми у 2009-2010 рр. Його площа до 1,5 га. Дно та прибережна частина озера піщані, вода має буре забарвлення. Озеро користується популярністю у місцевих жителів та туристів як об’єкт відпочинку.

185

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Водорості озера «Лісника» «Олешківського соснового бору»

У роботі використовували стандартні методи дослідження (Вассер, 1989, Гайсина, 2008). У зв’язку із мікроскопічними розмірами більшості видів, відбір проб проводили не лише за умов масового розвитку, що визначається зміною забарвлення субстрату (таломів макрофітів, каміння, «цвітіння» піску та води тощо), але і в тому випадку, якщо найуважніше візуальне обстеження субстрату не дозволяє виявити водорості. Окремо відбирали зразки макроскопічних розростань водоростей (разом із часточками субстрату) з поверхні каменів у стерильні ємкості для подальшого аналізу. Матеріал, що необхідно фіксувати, переносили до чистої висушеної скляної посудини та фіксували 4% розчином формаліну (Ковтун, 2012). Для методу накопичувальних культур використовували середовище Болда з потроєним вмістом азоту (3NBBM). При ідентифікації видів враховували морфологічні ознаки водоростей (розміри, форму, колір). У роботі використовували оптичний мікроскоп серії «XS 5520 Micromed» зі збільшенням об’єктивів (20×, 40×, 100×). Ідентифікацію об’єктів здійснювали за класичними та сучасними визначниками (Визначник, 1993; Кондратьєва, 1968; Топочевский, Оксиюк, 1960; Топачевський, Масюк, 1984; Algae of Ukraine, 2011). Перевірку таксономічної належності виду проводили із використанням бази даних Algaebase. В результаті було виявлено 21 вид мікроскопічних водоростей, які належать до 19 родів, 17 родин, 16 порядків, 8 класів, 4 відділів. Крім того, два таксони визначені лише до рівня роду. За частотою трапляння дом інували види діатомових водоростей: Cymbella leptoceros, Diatoma elongatum, Melosira varians, Navicula sp., Nitzschia acicularis, Pinnularia viridis, Synedra ulna, Tabularia fasciculate, які й зумовили бурий колір води в озері. Найбільш чисельними також були види зелених водоростей: Acutodesmus acuminatus, Chlorella vulgaris, Coelastrum microporum, Coelastrella terrestris, Chlamydomonas reinhardtii, Scenedesmus quadricauda, Selenastrum sp., Volvox carteri, які траплялись переважно у планктоні. Систематичний список водоростей наведений нижче (Таблиця). Таблиця. Видовий склад мікроскопічних водоростей озера «Лісника» Відділ

Родина

Рід

Вид

Bacillariophyta

Cymbellaceae

Cymbella

Cymbella leptoceros (Her) Grum

186

Tabellariales

Diatoma

Diatoma elongatum (Lyngb.) C. Agardh

Melosiraceae

Melosira

Melosira varians C. Agardh

Naviculaceae

Navicula

Navicula sp.

Bacillariaceae

Nitzschia

Nitzschia acicularis (Kütz) W. Sm

Pinnulariaceae

Pinnularia

Pinnularia viridis (Nitzsch) Ehrenb.

Fragilariaceae

Synedra

Synedra ulna (Nitzsch) Ehrenb

Ulnariaceae

Tabularia

Tabularia fasciculata (C. Agardh) D.M. Williamset Round

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Водорості озера «Лісника» «Олешківського соснового бору»

Відділ

Родина

Рід

Вид

Chlorophyta

Scenedesmaceae

Acutodesmus

Acutodesmus acuminatus (Lagerh.) P. Tsarenko

Coelastrum

Coelastrum microporum Nägeli Coelastrella terrestris (Reisigl) E. Hegew. &N. Hanagata

Cyanophyta

Scenedesmus

Scenedesmus quadricauda (Turpin) Bréb.

Chlorellaceae

Chlorella

Chlorella vulgaris Beij.

Chlamydomonadaceae

Chlamydomonas

Chlamydomonas reinhardtii P.A. Dang.

Selenastraceae

Selenastrum

Selenastrum sp.

Volvocaceae

Volvox

Volvox carteri F. Stein

Oscillatoriaceae

Oscillatoria

Oscillatoria tenuis C. Agardh O. limosa C. Agardh

Euglenophyta

Microcystaceae

Microcystis

Microcystis aeruginosa (Kütz.) Kützing

Euglenaceae

Euglena

Euglena viridis Ehrenb.

Phacaceae

Phacus

Phacus orbicularis Hübner

Крім того, у планктоні були знайдені види синьо-зелених водоростей, зокрема Microcystis aeruginosa. У перифітоні траплялись: Oscillatoria tenuis, O. limosa, Cymbella leptoceros, Diatoma elongata, Synedra ulna, Tabularia fasciculate. Ці таксони водоростей слугують індикаторами забруднення води в озері та викликали «цвітіння» субстрату (води, піску та каміння). Найменше водоростей було знайдено на дні озера, серед них Euglena viridis, Volvox carter, які є показниками стоячої води. Аналізуючи отримані дані щодо штучного озера «Олешківського соснового бору» та порівнюючи їх з публікаціями інших науковців (Березовська, 2018), робимо висновки, що більшість водоростей, що були ідентифіковані у водоймі, є евритопними. Космополітними діатомовими водоростями є Diatoma elongatum, Pinnularia viridis, Melosira varians. Ці види також були знайдені в прісноводній водоймі на території «Олешківських пісків» Козаче-Лагерської арени (Кривенда, Бова, 2011). Отже, у прісному штучному озері було виявлено 21 вид мікроскопічних водоростей, серед яких рідкісних або зникаючих видів, що занесені до природоохоронних документів (Червоний список Херсонської області (2013) та Червона книга України (2009)) не знайдено. Враховуючи, що альгофлористичні дослідження в межах урочища «Олешківський сосновий бір» не проводились, доцільні подальші моніторингові та альгофлористичні дослідження водойм даної території.

187

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Водорості озера «Лісника» «Олешківського соснового бору»

Список використаних джерел

Березовська В.Ю. Водорості водойм ботанічного заказника загальнодержавного значення «Лісники» (Національний природний парк «Голосіївський») / В.Ю. Березовська //Чорноморськ. бот. ж., 2018. – Т. 14, № 2 С. 162-172. Вассер С.П. Водоросли. Справочник / С. П. Вассер, Н. В. Кондратьева, Н.П. Масюк и др. – Киев: Наук. думка, 1989. – 608 с. Визначник прісноводних водоростей України. – К.: Наук.думка, 1993. – Т.1-12. Гайсина Л.А. Современные методы выделения и культивирования водорослей: учебное пособие / Л. А. Гайсина, А. И. Фазлутдинова, Р. Р. Кабиров. – Уфа: Изд-во БГПУ, 2008. – 152 с. Ковтун О. О. Методичні рекомендації з вивчення фітомікробентосу та фітоперифітону / О. О. Ковтун, А. О. Снігірьова, О. П. Білоус. – Одеса, 2012. – 36 с. Кривенда А.А. Матеріали до вивчення діатомових водоростей Козаче-Лагерської арени Національного природного парку «Олешківські піски» (Україна) / А.А. Кривенда, Д.О. Бова // Чорноморськ. бот. ж., 2011. – Т. 7 – № 3. – С. 276-282. Топочевский О.В., Оксиюк О.Р. Визначник прісноводних водоростей Української РСР. XI. Діатомові водорості – Bacillariophyta (Diatomeae). – Київ: Видавництво Академії наук РСР, 1960. – 411 с. Топачевський А.В., Масюк Н.П. Пресноводные водоросли Украинской ССР. Изд-во «Вища школа». – 1984. – 333 с. Кондратьєва Н.В. Синьозелені водорості – Cyanophyta. Клас Гормогонієві – Hormogoniophyceae. Визначник прісноводних водоростей Української РСР. Київ: Наукова думка. – 1968. – Т. 1. – 523 с. AlgaeBase. World-wide electronic publication, National University of Ireland, Galway [Electronic resource]. Goodle Maps – [Режим доступа: //https://www.google.com/maps/@46.58553 47,32.7600113,905m/data=!3m1!1e3’ Tsarenko P.M. Algae of Ukraine: diversity, nomenclature, taxonomy, ecologyandgeography. Chlorophyta / P.M. Tsarenko, S.P. Wasserand E. Nero. – Liechtenstein: A. R. G. Gantner Verlag, Ruggell, 2011. – Vol.3. – 511 p.

188

Формування екомережі Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків: зміни видового складу та стану популяцій Роман Є. Г. Національний природний парк «Олешківскі піски» Вступ Нижнє Придніпров’є знаходиться на півдні України, його найважливішими складовими частинами є Олешківські піски та плавні Нижнього Дніпра. Олешківські піски являють собою сукупність семи піщаних ділянок (арен) – Каховської, Козачолагерської, Олешківської, Чалбаської (або Виноградівської), Чулаківської, Іванівської та Кінбурнської (яка також має назву Геройської). Дане фізико-географічне утворення має площу близько 160 тис. га (а разом з міжаренними територіями – до 200 тис.га); це великі піщані території, де у 1950-х-1980-х рр. активно здійснювалося заліснення. На даний час Олешшя вкрите різноманітними природними, квазіприродними та антропогенними біотопами, з 1980-х рр. виразною є тенденція до арідизації. Нижньодніпровські плавні є єдиною великою ділянкою плавнів Нижнього Дніпра, яка зберіглася на даний час; плавні утворені сукупністю водойм різної площі та різного ступеню проточності, боліт, вкритих очеретяними та очеретяно-осиковими заростями, а також чагарникових та деревно-чагарникових масивів. Головною особливістю Нижнього Придніпров’я є знаходження (на порівняно невеликій площі) різноманітних типів ландшафтно-біотопічних утворень, які контактують одне з одним, утворюючи дуже своєрідну, майже унікальну мозаїку ландшафтів. Це, у т.ч., є вагомим чинником видового різноманіття фауни регіону. На прикладі змін у видовому складі та стані популяцій окремих видів ссавців зроблена спроба виявити загальні тенденції змін теріофауни Нижнього Придніпров’я. Матеріал та методи Встановлення присутності на даній території ссавців того чи іншого виду, обліки чисельності і т.ін. виконувалися шляхом ідентифікації видової належності за відбитками кінцівок, при цьому використовувалася інформація, опублікована в загальновідомих методичних керівництвах (Ошмарин, Пикунов, 1990) і власний досвід. Також велося опитування респондентів – місцевих мешканців, рибалок, мисливців, працівників лісових та мисливських господарств.

189

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

Результати Зміни ареалів окремих видів великих ссавців наприкінці 19 ст.: повідомлення щодо минулого. Шляхетний олень (Cervus elaphus) був мешканцем степу з прадавніх часів, що підтверджується як археологічними знахідками, так і деякими відомостями, які вдалося зафіксувати. Так, унікальними є дані, отримані автором у 1994 р. від мешканця с. Кринки Олешківского (до 2016 р. – Цюрупинського) району Херсонської області Г.М. Субтелі (1918 – 1994 рр.) який у 1948-1974 рр. працював на посаді старшого єгера Кринківського приписного мисливського господарства Українського товариства мисливців та рибалок. Необхідно відмітити, що Григорій Миронович Субтеля був, мабуть, найбільш досвідченим знавцем природи (з тих, хто не мав фахової вищої освіти), з яким довелося спілкуватися автору. Суть даного повідомлення є такою: бабуся Г.М. Субтелі, яка прожила 118 р. (пішла з життя у 1932 р. – від голоду!), розповідала про оленів у плавнях та диких коней на степових територіях – тих, які знаходилися поблизу с. Кринки. Також були цікавими повідомлення місцевих жителів Кінбурнського півострова у 1970-х рр.: вони ще пам’ятали про помешкання косуль на даній території у 19 ст. (Журавльов, 1994). Необхідно пригадати, що мова йде саме про аборигенні природні популяції: поява оленів та косуль у 20 ст. була результатом діяльності людини (як і зникнення копитних у 19 ст.). Таким чином, щонайменше до останньої чверті 19 ст. у Нижньому Придніпров’ї існував комплекс великих тварин, які мешкали у плавнях і у Олешші. Цей комплекс включав, у т.ч., шляхетного оленя, косулю або сарну (Capreolus capreolus), тарпана (Equus gmelini). На той час угруповання цих видів вже були тільки залишками великих популяцій, які заселяли Причорномор’я. Зміни ареалів та статусу популяцій мисливських видів ссавців упродовж 20 та на початку 21 ст. Намагаючись дати нарис цих змін, автор розуміє масштабність та складність таких процесів. Все ж можливо коротко викласти основні риси змін щодо окремих видів. Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). В Олешші вивірка була акліматизована, усього було здійснено два випуски: у вересні 1983 р. випустили 13 особин, у вересні 1986 р. – 110 особин. Акліматизантів першої групи було відловлено в лісах Криму, другої – отримано у Киргизькому розпліднику мисливських тварин (Роман, 1995). В обох випадках походження акліматизантів так чи інакше було пов’язане з формою (або формами), які позначають як вивірка (білка)-телеутка; походження кримських вивірок підтверджується багатьма опублікованими даними (Волох, 2014). Але не все є зрозумілим в історії цієї інтродукції – і тому, що не зовсім зрозумілим є те, що собою являє телеутка, і тому, що достеменно невідомо, які саме білки утримувалися в Киргизькому розпліднику (Роман, 2019). Дуже ймовірним є те, що дві групи, які випускали у різний час, мали різну систематичну належність та спадковість. Про це свідчать, у т.ч., зміни у зовнішньому вигляді тварин, які мешкали у природних умовах: якщо до весни 1986 р. вивірки

190

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

мали забарвлення одного типу (з виразним переважанням сірого кольору), то після 1986 р. (випуску другої групи) у великій кількості стали зустрічатися руді особини. На даний час тварини, яких спостерігають, мають у забарвленні рудий та сірий колір приблизно у рівних співвідношеннях (Роман, 2019). Популяція вивірок, яка утворилася, зазнала швидких змін: спочатку сталося розселення по штучних соснових масивах Олешшя та збільшення чисельності, але вже у 1987 р. визначилася тенденція до депресії популяції. У першій половині 1990-х рр. в лісових соснових масивах вивірка стала рідкісним видом, зараз мешкає у населених пунктах, у окремих ділянках лісових масивів плавнів і дуже зрідка зустрічається у соснових лісах. Ондатра (Ondatra zibetica). З 1944 по 1955 рр. у Херсонській області було здійснено випуск 1690 особин (Волох, 2014 р.); інтродукція була вдалою і далі мало місце те, що у популярній біологічній літературі отримало назву «біологічного вулкану»: значний підйом чисельності і освоєння видом усіх більш-менш придатних територій. Щодо пониззя Дніпра, то тут динаміка популяції була вивчена досить добре (Берестенников, 1971): вид був мисливським, здійснювалось його планомірне господарське використання: промислове добування за допомогою капканів. За повідомленнями місцевих мешканців, вид був чисельним і на тих територіях, які не входять до Нижньодніпровських плавнів – на Кардашинському болоті (периферійна ділянка плавнів, яка на даний час від них відокремлена і, фактично, входить до складу Олешківської арени Олешшя, знаходиться на південь від дороги Гола Пристань – Херсон) та в урочищі Буркути – зволоженій місцевості Чалбаської арени (знаходиться неподалік від села з такою ж назвою). Дуже красномовним є такий колоритний опис високої (майже аномальної) чисельності ондатри у 1970-х рр. у Кардашинському болоті і навколо нього, який дав один з мешканців с. Велика Кардашинка Голопристанського району: «ондатри було стільки – … за ноги хватала!» (дослівно). Зрозуміло, що, оцінюючи це повідомлення, треба вносити корективи – але ж експресивність свідчить про дійсно високу чисельність. На даний час цей вид у плавнях є звичайним, але малочисельним, у Олешківських пісках – дуже рідкісним. Так, за сім років польових досліджень на території Козачолагерської та Чалбаської арен ознаки присутності ондатри було виявлено усього один раз – на території Новокаховського рибоводного заводу частикових риб, розташованого у північно-східній частині Козачолагерської арени. Не виявлено присутності даного виду і в урочищі Буркути, яке до середини 1980-х рр. було місцем чи не найвищої щільності виду в України (там ондатра дійсно мало не «за ноги хапала»): внаслідок як умов того часу (високого обводнення території, наявності водойм, багатих на рослинність), так і, можливо, прояву ефекту екотону у тому розумінні, яке було внесено в системну екологію Ю. Одумом − контакту екосистем, де спостерігаються високі показники видового різноманіття, біомаси та чисельності (Одум, 1975). Дійсно, оточене залісеними та незалісеними

191

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

пісками урочище Буркути було територією з дуже високою чисельністю птахів, амфібіонтних ссавців та тварин інших видів. Шакал звичайний (Canis aureus). Появу даного виду на території України було виявлено наприкінці 1990-х рр. (Волох, Роженко, 1998), але деякі відомості щодо дивних собакоподібних тварин з’являлися вже на початку 1990-х рр. Так, за даними В.В. Горогулі (1993-1996), на Кінбурнському півострові такі зустрічі відбувалися з 1991 р. (Роман, 2019). На початку 2000-х рр. з’являються повідомлення про появу тварин у Нижньому Придніпров’ї, пізніше ці дані підтвердилися виявленням шакала у плавнях (Волох, Шестопал, 2011). Дуже цікавою і неоднозначною є інформація про те, що шакал з’являвся у даному регіоні у 1950-х рр.: автору довелося отримати цю інформацію під час перевірки повідомлення, що тварину бачили поблизу м. Цюрупинськ (з 2016 р. – Олешки): у 2002 р. респондент повідомив, що у 1950-ті рр. шакала спостерігали саме у тих місцях і практично у тих самих урочищах, що і в 2002 р. – у порослих очеретом і чагарником улоговинах на схід від міста. Аналізуючи цю інформацію, потрібно, по-перше, пригадати, що окремі випадки проникнення даного виду у Молдавію відмічалися саме у 1950-х рр. (Кузнецов, 1952, цит. по: Гептнер, Наумов, Юргенсон та ін., 1967). По-друге: можливо, що, внаслідок дії невизначених поки що чинників, розселення виду відбувається певними міграційними шляхами, існують найбільш привабливі території, якими тварини пересуваються. Це підтверджується інформацією про певну послідовність заселення шакалом південного заходу України: вид спочатку заселив пониззя Дністра, і лише після того – дельту Дунаю (Волох, 2014). Останніми повідомленнями про цей вид є наступне: шакал спостерігався на територіях Очаківського району Миколаївської області, прилеглих до гирла Дніпровсько-Бузького лиману: на початку 2019 р. на Кінбурнському півострові спостерігалося 3-4 особини, одна була знайдена загиблою, підтверджене захворювання на сказ (!). Дуже цікавою, навіть парадоксальною є інформація з правобережжя даної території (Очаківського району): там, за даними працівників лісового господарства, у мисливський сезон 2018-2019 рр. було добуто більше 40 особин (!) (Чаус, 2019). Зрозуміло, що така інформація потребує перевірки, але не викликає сумніву те, що відбувається активне освоєння видом даного регіону і формування нижньодніпровського територіального угруповання (популяції). Вовк (Canis lupus). Історія даного виду на півдні України була предметом досліджень, результати яких освітлені в публікаціях (Волох, 2014; Роман, 1996). У останні декілька років чисельність хижака стабілізувалася, навіть є тенденція до її зниження. Причини цього очевидні: збіднена кормова база та, можливо, інтенсивне переслідування. Єнотоподібний собака (Nyctereutes procyonoides). Історії популяцій цього виду та популяції ондатри у Нижньому Придніпров’ї багато в чому схожі, що не випадково. По-перше, в обох видів виражене тяжіння до водойм, хоч вони і пов’язані з ними по-різному (ондатра – у більшій мірі, єнотоподібний собака – у

192

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

меншій). По-друге, і ондатра, і єнотоподібний собака є мисливськими видами з цінним хутром. Перші випуски єнотоподібного собаки у пониззі Дніпра було здійснено у 1936-1938 рр. (Волох, 2014), далі мало місце освоєння цим видом плавнів та зволожених біотопів Олешшя, що супроводжувалося потужним антропогенним впливом – добуванням за допомогою капканів, рушниць та мисливських собак. На даний час вид є звичайним мешканцем плавнів та окремих ділянок Олешшя; зустрічається і у тих місцях Олешшя, де мало місце значне зниження обводнення території: в урочищі Буркути та на інших територіях. Куниця лісова (Martes foina). Повідомлення про зустрічі і добування куниць з жовтою горловою плямою надходили з першої половини 1990-х рр., але тільки у 1998 р. були отримані дві шкури і два черепи (усього – трьох особин) даного виду. Вони були добуті у Козацьких плавнях – тому масиві плавнів, який знаходиться ближче усього до греблі Каховської ГЕС (Роман, 1998); тим самим було отримано підтвердження інформації, яка надходила з початку 1990-х рр. – про куниць із жовтими горловими плямами, яких спостерігали на різних територіях регіону. Виходячи з даних про спостереження цього виду на Кінбурнському півострові (Роман, 2019) у Кринківських плавнях (які знаходяться на захід від Козацьких, нижче за течією) і у масивах соснових лісів Олешківської арени (у 1990-х рр.) слід визнати, що має місце заселення цим видом Нижнього Придніпров’я, але це заселення є дифузним і нерівномірним. Норки: європейська (Mustela lutreola) та американська (Neovison vison). Європейська норка була типовим мешканцем регіону, про що свідчать колекційні матеріали Херсонського обласного краєзнавчого музею: тут зберігаються п’ять шкір, добутих з 1903 до 1965 р. (Підгайний, 2015, також – дані автора). У той же час в результаті ненавмисної акліматизації внаслідок втеч тварин із звіроферми, яка знаходилась між с. Мала Кардашинка та с. Велика Кардашинка, норки американські спочатку заселили Кардашинське болото (у межах якого була розташована звіроферма) і далі розселялися по Дніпровсько-Бузькій естуарній екосистемі; така акліматизація (з різною інтенсивністю) відбувалася у 1970-х – 1990-х рр. Що ж до європейської норки, то вже на початку 1990-х рр. респонденти не вказували на неї як на мешканця плавнів Нижнього Дніпра, багато з них повідомляли, що останні зустрічі мали місце приблизно десять років тому. Враховуючи, що ці опитування відбувалися на початку 1990-х рр., робимо висновок, що вже у середині 1980-х рр. європейська норка у регіоні зникла або стала дуже рідкісною. Чи пов’язане це з впливом норки американської, невідомо. Респонденти повідомляють іншу причину знищення виду: прилови під час масового промислового лову ондатри. За приблизними оцінками автора, у 1970-х – 1980-х рр. при добуванні 100 ондатр виловлювалося одна-дві європейські («червоні») норки. «Її просто виловили» − такою була оцінка місцевих жителів (до речі, тих, які у даному вилові брали участь). На цей час надійна інформація про помешкання норок будь-якого виду – європейської та американської - відсутня. І хоча останній раз відбитки кінцівок,

193

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

які могли б належати норці, спостерігалися у плавнях Дніпра (у дельтовій частині) відносно недавно – 8.02.2010 р., але з інформації, наданої респондентами, відомо, що вже не менш як 10 років норки не виловлювалися та не спостерігалися у біотопах регіону: ні американська (Роман, 2019), ні, тим більш, європейська. Робимо висновок, що європейська норка зникла на межі 1980-х та 1990-х рр., американська - у останні роки, або знаходиться на межі зникнення. Тхір лісовий (Mustela putorius). Ще кілька десятків років тому був звичайним мешканцем і плавнів, і окремих територій Олешшя, але до початку 1990-х рр. з цих територій зник (Роман, 2019). З того часу ні у плавнях, ні у Олешші ознак його існування не було знайдено (хоча, наприклад, у 2002-2003 рр. вид було виявлено у іншому регіоні – на території регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя»). Горностай (Mustela erminea). У 1990-рр. був типовим мешканцем плавнів Нижнього Дніпра (Роман, 2000), найбільш чисельним видом родини куницевих цієї території, і така ситуація була сталою до 2014 р. включно. У останні роки виявлено ознаки суттєвого зниження чисельності виду: взимку 2016-2017 рр. у плавнях Нижнього Дніпра була виявлена одна особина (за відбитками кінцівок), взимку 2017-2018 рр. – жодної, взимку 2018-2019 рр. – одна (Роман, 2019). У попередні роки на тих самих маршрутах реєструвалася велика кількість відбитків кінцівок, які належали тваринам, чисельність та щільність яких були значними: приблизно 4-8 тварин на 10 км маршруту уздовж водотоку. Тому, навіть враховуючи складні умови обліків цих трьох сезонів (м’які зими з нестійким сніговим покривом), така різниця у отриманих результатах свідчить про те, що, дійсно, існує тенденція до значного скорочення чисельності виду. Лось (Alces alces). У 1970-х рр. внаслідок підйому чисельності в основній частині ареалу цей великий олень з’явився у плавнях Нижнього Дніпра, до 1980-х рр. сформувалася невелика, але стала популяція (Волох, 2014; Роман, 2019). Вид був звичайним мешканцем плавнів Нижнього Дніпра та суміжних з плавнями територій Олешшя, іноді утворювалися чисельні угруповання. Так, за повідомленням Г. М. Субтелі, у 1980-х рр. на островах пониззя Дніпра (плавнів) поблизу с. Кринки були зустрічі груп, які налічували до 22-х особин. У 1980-х рр. в Херсонській області було розпочато полювання за ліцензіями, яке (що дуже характерно) спровокувало браконьєрство за принципом «начальству можна таких тварин стріляти, а ми - що, гірші?!». За даними автора (Роман, 2019), вид у регіоні зник вже на початку 1990-х рр. Незважаючи на повідомлення про появу окремих особин у регіоні в 2000-х рр., що підтверджується даними щодо інших регіонів півдня України (Волох, 2014; Роман, 2019; Селюніна, 2013,), тенденцій до відновлення популяції у Нижньому Придніпров’ї не спостерігається, та й умови для такого відновлення відсутні. Так, шляхи пересувань тварин з плавнів до заліснених територій Олешшя та у зворотному напрямку (які були життєво важливими для існування лосів у регіоні) на даний час перекриті дачними селищами.

194

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

Олень - т.з. плямистий (Cervus nippon × C. elaphus × C. nippon). Тварини, які були акліматизовані у Нижньому Придніпров’ї і позначались як «олень плямистий», насправді були представлені штучною формою, яка містила значну частину спадковості оленя шляхетного (Гизенко, 1963). За допомогою наведеної вище латинської назви автор зробив спробу більш-менш адекватно виразити складну генетичну будову цих тварин. На даний час внаслідок дії комплексу чинників (хижацтва вовків та браконьєрства) популяція майже повністю зникла. Це підтверджується даними про останні достовірні спостереження виду: в плавнях – у січні 2010 р., на Олешківських пісках – у 2013 р. (Роман, 2013 р.). У той же час ще до початку 1990-х рр. ці олені були звичайними мешканцями Олешківських пісків та плавнів Нижнього Дніпра, у період найбільшої чисельності (1980-1985 рр.) їх кількість становила 2500-3000 голів. Висновки На думку автора, мають місце такі тенденції змін у фауні ссавців Нижнього Придніпров’я: - «зміщення» складу теріофауни у бік теріофауни більш південних регіонів, середземноморського характеру − про це свідчать поява шакала, зникнення лося та зниження чисельності горностая; - зменшення розмірних показників комплексу ссавців: ознаками цього є зникнення лося та т.з. плямистого оленя, тенденція до часткового заміщення вовка шакалом. Подяки За надану інформацію автор висловлює щиру подяку: кандидату історичних наук О.П. Журавльову, начальнику наукового відділу національного природного парку «Білобережжя Святослава» В.Б. Чаусу. Дуже важливу інформацію повідомив автору у 1994 р. В.В. Горогуля (який, на жаль, пішов з життя у лютому 2019 р.) - багаторічний директор Кінбурнського державного мисливського господарства. Саме йому, досвідченому мисливствознавцю-практику, довелося спостерігати першого шакала (принаймні, тільки так тепер можна ретроспективно ідентифікувати цю тварину) на Кінбурнському півострові.

195

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

Список використаних джерел

Берестенников Д.С. О некоторых особенностях размножения ондатры в низовьях Днепра // Вестн. зоол. – 1971. – № 2. – 43-47. Волох А.М., Роженко Н.В., Лобков В.А. Первая встреча обыкновенного шакала (Canis aureus L.) на юго-западе Украины // Науч. тр.зоол. музея Одесск. гос.ун-та, 1998.-Т. 5. – С. 187-188. Волох А.М., Шестопал М.И. Обнаружение шакала, Canis aureus (Mammalia, Carnivora), в низовьях Днепра // Вестник зоологии. – 2011. Т. 45, № 5. С. 456. Волох А.М. Охотничьи звери Степной Украины: Монография в 2-х т., Т 1. Херсон: ФЛП Гринь Д.С., 2014. – 412 с. Гептнер В.Г., Наумов Н.П., Юргенсон П.Б., Слудский А.А., Чиркова А. Ф., Банников А. Г. Млекопитающие Советского Союза. – М.: Высшая школа, 1967. – Т.2., Ч.1. Морские коровы и хищные – 1004 с. Гизенко А.И. Акклиматизация асканийского марала в Черноморском заповеднике // Акклиматизация животных в СССР: Материалы всесоюз науч. конф. – Алма-Ата. – 1963. – С. 76-77.

Горогуля В.В. Особисті повідомлення. - с. Василівка, 1993-1996 рр.

Журавльов О.П. Особисте повідомлення. - К., 1994.

Кузнецов Б.А., 1952. Фауна млекопитающих Молдавии. - Изв. Молд. филиала АН СССР, № 4-5 (7-8).

Одум Ю. Экология. - М., «Мир», 1975. - 744 с.

Ошмарин П.Г., Пикунов Д.Г. Следы в приоде. - Москва, «Наука», 1990. 296 с. Подгайный М.Н. Каталог-кадастр зоологической коллекции Херсонского областного краеведческого музея. - Херсон, Айлант, 2015. - 36 с. Роман Е.Г. О современном распространении куньих в плавнях Днепра // Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду. Тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої

196

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Ссавці плавнів Нижнього Дніпра та Олешківських пісків

25-річчю Карпатського біосферного заповідника. - Рахів, 1993. - С. 202-204. Роман Е.Г. Хищники рода Canis в Нижнем Приднепровье: динамика популяции и стратегия выживания // Экосистемы дикой природы. Вып. 5 – Одесса, 1996. - С. 4-14. Роман Е.Г. Млекопитающие семейства куньих Азово-Черноморского региона Украины: территориально-биотопическое распределение и состояние популяций // Вестник зоологии. Зоологические исследования в Украине, ч. 2. Отд. вып., № 14, 2000. - С. 129-135. Роман Е.Г. Результаты акклиматизации и особенности экологии белки обыкновенной в южной части Нижнего Приднепровья // Экосистемы дикой природы. Охрана, природопользование, мониторинг. Вып. 2, Одесса, 1995 - С. 30-33. Роман Є.Г. Лісова куниця у Нижньому Придніпров’ї // Метода. Зб. наук. праць. Випуск «Аксіоми». ТОВ «Міжнародна фінансова агенція» - К., 1998. – С. 28-32. Роман Е.Г. Природные особенности дельты Днепра как фактор выживания редких видов млекопитающих // Современные проблемы гидробиологии. Перспективы, пути и методы исследований. Материалы междунар. научн. конф., 24-27 июля 2006 г. - Херсон, 2006. - С. 169-171. Роман Є.Г. Матеріали щодо часової динаміки та сучасного розповсюдження деяких видів ссавців у центральній частині Північно-Західного Причорномор’я // Матеріали конф. з картування ареалів ссавців. - К., 2019 (у друці). Cелюнина З.В. Результаты мониторинга териофауны Черноморского биосферного заповедника в 2000-2012 гг. // Природ. альманах: Біол. науки. – Херсон. – 2013. – Вип. 18. – С. 147-167.

Чаус В.Б. Особисте повідомлення. - Очаків-Гола Пристань, 2019.

197

Природно-заповідний фонд Криворіжжя: сучасний стан і перспективи Тротнер Вікторія Василівна Криворізький професійний гірничо-металургійний ліцей Криворіжжя — міська агломерація з центром у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Розташована в центральній частині Українського кристалічного масиву у степовій зоні України на злитті річок Інгулець і Саксагань, які входять до басейну р. Дніпро. Місто Кривий Ріг займає територію площею 430,0 км2 і має протяжність з півночі на південь 126 км (найбільша в Європі) та ширину до 20 км. Незважаючи на те, що Кривбас - один із найстаріших і найбільших залізорудних басейнів в Україні та найбільший регіон видобутку залізної руди в світі, на його території ще збереглися ділянки незайманої природи, які входять до складу об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного та місцевого значення (Приймачук, 2007). ПЗФ міста Кривий Ріг є національним надбанням, складовою частиною української системи ПЗФ. Це унікальні природні та штучно створені комплекси та об’єкти Криворіжжя. На сьогодні ПЗФ Кривого Рогу включає 14 об’єктів загальною площею 375,445 га. Три з них, площею 142,4 га, є об’єктами загальнодержавного значення: Криворізький ботанічний сад НАН України, ландшафтний заказник «Балка Північна Червона», геологічна пам’ятка природи «Скелі МОДРу». Решта 11 є об’єктами місцевого значення, що мають загальну площу 233,05 га. До ПЗФ місцевого значення належать: 4 ботанічних об’єкти – ботанічні пам’ятки природи «Дерево культурної груші» та «Старовинна груша на Карнаватці», дендропарк Довгинцевський, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Парк ім. газети Правда» (нова назва - «Парк ім. Ф. Мєршавцева»); 2 ландшафтних заказники – «Балка Північна Червона» і «Візирка»; 5 геологічних пам’яток природи – «Виходи амфіболітів», «Сланцеві скелі», «Виходи аркозових пісковиків», «Пісковикова скеля», «Скелеватські виходи» (Атлас об’єктів..., 2017; Приймачук, 2007). Об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Криворізький ботанічний сад Національної академії наук України. Структура ботанічного саду включає відділи: оптимізації техногенних ландшафтів, інтродукції та акліматизації рослин, природної та культурної флори. В саду функціонує гербарій, насіннєва лабораторія та наукова бібліотека. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №73-р від 11 лютого 2004 р. колекція деревних та чагарникових рослин ботанічного саду віднесена до таких, що становлять національне надбання України. Науковцями ботанічного саду створе-

199

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Природно-заповідний фонд Криворіжжя: сучасний стан і перспективи

на унікальна, найкраща в Україні колекція ковили, яка налічує 28 видів української та 10 видів зарубіжної флори, та велика колекція азалії індійської. Геологічна пам’ятка природи «Скелі МОДРу» представлена скельними виходами залізистих кварцитів і сланців криворізької серії докембрію, що розташовані на правому і лівому берегах р. Інгулець, а також штучними оголеннями порід у затопленому дореволюційному Пастухівському кар’єрі, по вул. Прорізній. Найбільша скеля «Орлине гніздо» має довжину 25 м, а її висота змінюється від 1 до 28 м. Рідкісні та зникаючі рослини представлені такими видами: астрагал блідий, ковила волосиста, тюльпан бузький, сон український, авринія скельна, очиток Борисової, кизильник чорноплідний, гіацинтик блідий, рястка Буше, берізка лінійнолиста, півники карликові. Серед рідкісних видів тварин зустрічаються джміль лезус, метелики – подалірій, махаон і поліксена, червоновуха черепаха (акліматизувалася на Криворіжжі), велика біла чапля. Ландшафтний заказник «Балка Північна Червона» оголошено з метою збереження і відтворення природного ландшафту степової балки в басейні р. Саксагань з виходами гірських порід Криворізької серії – аркозових метапісковиків, сланців, залізистих та безрудних кварцитів (віком 2400-2100 млн. рр.) по їх схилах; збереження унікальних рослинних угрупувань типчаково-ковилових степів і рослинності кам’янистих відслонень, що є репрезентативним для Софіївсько-Марганецького геоботанічного району; збереження біорізноманіття флори та фауни заказника; підтримки загального екологічного балансу в районі. Наукова цінність заказника полягає у наявності в його складі рідкісних видів рослин, з яких вісім занесено до «Червоної книги України»: астрагал шерстистоквітковий, ковили Лессінга, волосиста та українська, тюльпан бузький, шафран сітчастий, горицвіти весняний та волзький. З рослин, які охороняються на Дніпропетровщині, тут поширені белевалія сарматська, астрагал пухнастоквітковий, ряст щільний, гіацинтик блідий, проліска дволиста, папороті – щитник шартрський, голокучник дубовий. На території балки мешкають 436 видів тварин; 28 видів птахів занесено до охоронних списків. Найширше представлені комахи, яких зареєстровано 398 вид (Приймачук, 2007; Тротнер, 2012).

Об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення

«Довгинцевський дендропарк». Насадження рослин розпочато у 1955 р. Офіційне відкриття – в 1963 р. Ініціатором створення дендропарку був перший секретар Криворізького міському партії В.С. Олейников. Автори проекту – відомий дендролог С.І. Івченко та професор І.А. Добровольський, завідувач кафедри ботаніки Криворізького педагогічного інституту. Від дня заснування

200

тут було зібрано близько 550 видів дерев та чагарників з Криму, Кавказу, Західної України та інших регіонів СРСР, які були насаджені за систематичним та зональним принципом. Сучасна дендрофлора парку представлена 98 видами, які належать до 68 родів та 32 родин. Сьогодні в парку, крім традиційних видів дерев і чагарників, зберігаються різноманітні екзоти, непритаманні степовій зоні, а саме: граб, софора японська, кизил справжній, ірга колосиста, пухирник калинолистий, міхурник деревовидний, барбарис звичайний, кизильник чорноплодий, махровий сорт барвінку малого «Rosea Plena», клен трилопатевий (у Кривому Розі більше ніде не зустрічається), три види спірей, сніжноягідники – прирічковий та Шено, айва звичайна та довгаста, єдине у Кривому Розі жіноче дерево маклюри яблуконосної, тамарикс, айлант високий, горіх чорний, обліпиха, мушмула германська, ліщина, хеномелес Маулея, ялівці – звичайний, віргінський та козацький, гліцинія китайська, бобівник анагировидний «Золотий дощ». Дендропарк є важливим об’єктом збереження і відтворення генофонду інтродукованих видів дендрофлори, відіграє вагому освітньо-виховну, естетичну, історико-культурну роль (Тротнер, 2015). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва – Парк ім. газети «Правда» (з 2016 р. - «Парк імені Федора Мершавцева»). Парк вважається першим і найкращим парком Кривого Рогу. Дата відкриття 5 травня 1932 р. Закладення лівобережної частини парку почалося у 1922 р., в 1927 р. площа парку складала 10 га. Мости зв’язують парк з правим берегом Інгульця і лівим берегом Саксагані. Основними пам’ятками парку є човнова станція (візитівка Кривого Рогу), старовинні арки, підвісні мости, з яких відкривається мальовничий краєвид на місце злиття річок Інгулець і Саксагань. Тут зростає 65 видів, 1 гібрид і 5 форм дерев та чагарників. Ландшафтні заказники «Балка Північна Червона». Наукова цінність заказника полягає в тому, що цей об’єкт розташований у центрі антропогенного ландшафту. З одного боку балка межує з провальною зоною шахти «Тернівська» (колишня назва – шахта ім. Леніна). З іншого боку до балки підступають відвали Першотравневого кар’єру ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Цей кар’єр – один з найбільших в Україні. Його довжина 3,1 км, ширина - 2,5 км. В цих складних умовах флора і рослинність балки Північної Червоної набувають фітоіндикаційного та фітомеліоративного значення. «Візирка». Заказник розташований на північній околиці міста Інгулець в балці Візирка, яка справа впадає в річку Інгулець. Після відпрацювання кар’єрів відсипка відвалів припинена. Кар’єри частково заповнилися водою, на порушених землях почався процес самовідновлення. Дотепер (за 40-45

201

років) територія збагатилася різними видами дерев, чагарників, трав’яним покровом та іншою рослинністю. Нині на землях заказника склався штучний гірсько-озерний ландшафт із вторинною екосистемою. Відвали становлять 42 га, водне дзеркало 8,7 га. Озеро № 1 «Візирка північна» – 1,98 га, озеро № 2 «Візирка північно-західна» – 3,94 га та озеро № 3 «Візирка південно-західна» – 2,73 га. Це найбільший на Криворіжжі заказник площею 121,1 га (Приймачук, 2007; Тротнер, 2007). Ботанічні пам’ятки природи «Дерево культурної груші» розташоване на вул. Харцизькій, 138, в Саксаганському районі Кривого Рогу. Вік дерева – 230 років. Висота дерева 10 м, діаметр крони 15 м. Груша росте з 1789 р. на подвір’ї приватної оселі. «Старовинна груша на Карнаватці» росте в приватній садибі на вул. Шмідта, 13. Вік дерева – 314 років. Обхват стовбура – 3,8 м. Висота дерева 13,5 м, діаметр крони – 15 м. Це старовинний сорт «Магдалена зелена». Трьохсотрічна груша майже не уражається шкідниками і хворобами, тому є цінним генетичним матеріалом для селекціонерів (Тротнер, 2011, 2016). Геологічні пам’ятки природи «Виходи амфіболітів». Розташовані в Саксаганському районі на правому берегу річки Саксагань, в районі шахти «Родина». На поверхню виходять амфіболіти новокриворізької світи криворізької серії, переривчастою смугою протяжністю близько 380 м. Ці породи, вік яких складає 2,5 млрд. років (ранній протерозой), складають лежаче крило стовпоподібного рудного покладу і мають важливе науково-практичне значення у вивченні стратиграфії та петрології криворізької серії. Амфіболіти являють собою темно-зеленувато-сірі сланцюваті метаморфічні породи, складені переважно амфіболом (роговою обманкою) та плагіоклазом із незначною кількістю піроксену, кварцу та хлориту. «Сланцеві скелі». Розташовані у Саксаганському районі, простягаються вздовж правого берега річки Саксагань між шахтами «Артем-1» та «Північна». Наймальовничіший куточок цих скель розміщений між селищами Покровське та Деконька, які в народі ще називають селищами шахти «Північна» та Катеринівка, це так звана Деконськська петля. Протяжність її 250 м, площа 4 га. Висота скель сягає 20 м над рівнем річки. Скельні породи являють собою різновиди сильно вивітрених і розшарованих сланців та амфіболітів. Пластини сланцю в дореволюційні часи використовувалися в якості шкільних дошок, тротуарних плит та покрівельного матеріалу (їх навіть експортували в Європу через порт Миколаїв). А звідси й пішла назва селища – Покровське. Поряд із засипаним

202

кар’єром, внизу біля висохлого русла знаходиться так звана «печера» – стара штольня, в якій колись добували сланець. Довжина її 28,5м, ширина 3,2-3,4 м, висота проходу коливається від півметра при вході до 1,9 м в середині штольні. Тут зростає понад 20 видів рідкісних рослин, в тому числі й голонасінник одеський, занесений до Світового Червоного списку та Червоної книги України (Приймачук, 2007; Тротнер, 2012, 2017). «Виходи аркозових пісковиків». Виходи породи криворізької серії докембрію в районі житломасиву Південного гірничо-збагачувального комбінату (ПівдГЗК) на лівому березі р. Інгулець. Пам’ятка являє собою унікальні виходи на денну поверхню порід нижньої свити криворізької серії докембрію у вигляді аркозових метапісковіків. Відслонення має велике наукове значення, бо в ньому представлені найбільш значні виходи докембрійських метаконгломератів в світі. «Пісковикова скеля». Розташована на лівому березі р. Інгулець, поблизу підстанції ПАТ ПівдГЗК поряд із побутовим комбінатом рудоуправління. Вихід на земну поверхню аркозових пісковиків та конгломератів нижньої і середньої свит криворізької серії порід. Горизонтальна потужність коливається від 100 до 200 м. Охороняється ділянка виходів поряд із підвісним мостом до 30 на 40 м. «Скелеватські виходи». Знаходяться в 500 м від кар’єру ПівдГЗК на лівому березі р. Інгулець. Впродовж 350-400 м уздовж берега відслонюється фрагмент розрізу метаконгломерат-пісковиково-сланцевої формації. У 150 м уверх за течією відслонюється метагравеліт-пісковикова товща, яка надбудовує розріз формації. Розріз має унікальне науково-практичне значення – подібні породи більше ніде в Європі не виходять на денну поверхню, їх вважають віковим аналогом відомих на весь світ золото- і алмазоносних конгломератів Південної Африки. Проблеми і перспективи ПЗФ Криворіжжя Одною із основних проблем збереження ПЗФ Криворіжжя є відсутність закріплених на місцевості меж об’єктів ПЗФ. В першу чергу це пов’язано з недостатнім фінансуванням розробки відповідних проектів землеустрою. До того ж більша частина територій ПЗФ була створена в 60-80 роки і матеріали їх створення збереглися не повністю, що унеможливлює визначення меж. Не проведено розмежування земель державної та комунальної власності. Сільські ради відмовляються брати охоронні зобов’язання на заповідні території, посилаючись на те, що їх повноваження розповсюджуються лише в межах населених пунктів і вони не є землевласниками (землекористувачами) за межами

203

населених пунктів. Так, наприклад, досі не вирішено питання із заповіданням старовинного парку «Веселі Терни», в якому зростають 500-річні дуби і старовинні тополі. Районні державні адміністрації відмовляються від підписання охоронних зобов’язань, посилаючись на те, що вони лише розпоряджаються землями і також не є землевласниками. Однією з проблем щодо створення нових територій є дуже складна процедура отримання погоджень (сільська рада, райдержадміністрація, райрада, районний відділ Держкомзему, архітектури тощо). Автор статті ще 30 серпня 2017 р. подала до Дніпропетровського обласного департаменту екології пакет документів «Наукове обґрунтування до створення ботанічного заказника місцевого значення «Сланцеві скелі», в якому зазначено Деконську петлю, місце зростання багатьох видів рослин, занесених до «червоних» книг України та Дніпропетровської області. Зокрема, тут знаходиться найбільша в Дніпропетровській області популяція голонасінника одеського. Цю рослину автор знайшла 5 березня 2005 р. Цей вид занесений до Світового Червоного списку та до «червоних» книг України (як вразливий), Дніпропетровської області (як зникаючий) і потребує особливого охоронного режиму (Тротнер, 2017). Обласний департамент погодив це питання і передав матеріали в Кривий Ріг, де все й зупинилося. На усі нині існуючі заповідні об’єкти Кривого Рогу підприємствами і установами міста оформлено охоронні зобов’язання. Підприємствами, на які покладені охороні зобов’язання щодо охорони, збереження та утримання об’єктів ПЗФ місцевого значення, повинно здійснюватися виготовлення та поновлення інформаційних знаків за власні кошти. На жаль, сьогодні на більшості з цих об’єктів ПЗФ не дотримується заповідний режим, немає стандартних аншлагів або табличок з позначенням, що це заповідні об’єкти. Ті знаки, які ще збереглися, старі та іржаві, оновлюються зрідка. Виключенням є нові таблички, встановлені у квітні 2018 р. на частині території Сланцевих скель. Головною ж проблемою заповідних об’єктів є винесення меж в натуру. Немає відповідної документації, не проводяться такі роботи, тому підприємства-землекористувачі не приділяють жодної уваги цим об’єктам. Ці території стають місцями масового відпочинку, полігонами для тренувань туристів та екстремалів, автодромами, несанкціонованими сміттєзвалищами. Однією просвітницькою роботою науковців в мас-медіа неможливо підняти культуру та екологічну свідомість населення. В першу чергу необхідне чітке виконання охоронних зобов’язань, покладених на підприємства та установи, що закріплені за цими заповідними об’єктами. Прикладом безвідповідального ставлення до заповідних об’єктів стала історія з балкою Північною Червоною, що сталася влітку 2018 р. Тоді ТОВ «КРИВБАС ЦЕМЕНТ ПРОМ» мало намір провадити плановану діяльність з видобування відкритим способом залізистих кварцитів з родовища Червона Балка, що б знищило майже третину (11 га) території заказника. Обласний департамент екології дав дозвіл на таку діяльність. В доповнення до листа Між-

204

народної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» від 23.07.18 р. № 722 щодо планованої діяльності ТОВ «КРИВБАС ЦЕМЕНТ ПРОМ» в межах розташування заказника «Балка Північна Червона», автор цієї статті направила листа із зауваженнями в Міністерство екології та природних ресурсів України та Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської облдержадміністрації, з наведеними новітніми даними про наявність рідкісних видів рослин і тварин на території цього об’єкту ПЗФ і наполяганням зупинити знищення заказника (Тротнер, 2018; Звіт про..,2018; Вікторія Тротнер про балку..,2018). Тільки завдяки активному спротиву свідомих активістів та науковців вдалося відстояти заказник (Экологи рассказали.., 2019). Крім вище зазначених заповідних об’єктів, в межах Криворіжжя існують інші важливі території, що не належать до ПЗФ, але мають велику наукову та культурно-історичну цінність і потребують подальшого заповідання. Зокрема, це старовинний парк «Веселі Терни» (парк Харіна) (Тротнер, 2012), Карачунівські граніти, Гранд-каньйон (Тротнер, 2017), балка Мала Свистунова (Тротнер, 2018), балка Візирка (Тротнер, 2018) та балка Макушина (Тротнер, 2017). Сподіваємося, що в зв’язку із залученням Криворіжжя в 2019 р. до Смарагдової мережі, ці об’єкти теж нарешті отримають статус заповідних. Адже така перспектива з’явилася. Про що автор разом з Олексієм Василюком (Інститут зоології НАНУ, МБО «Екологія-Право-Людина») розповіли засобам масової інформації під час брифінгу на тему «Смарагдова мережа на Криворіжжі» в МедіаХабі 26 лютого 2019 р. (Экообъекты.., 2019). До складу Емеральд заплановано включення двох великих об’єктів, а саме: басейну річки Саксагань (17 556,43 га) і Криворізької частини річки Інгулець (14 977,56 га). В зв’язку з запланованим створенням на Криворіжжі об’єктів Смарагдової мережі, окрім існуючих заповідних територій, сюди потраплять території, раніше зарезервовані під заповідання рішенням Дніпропетровської обласної ради, та території, що не були зарезервовані, але мають важливе значення для охорони природи (Евросоюз.., 2019; Кривий Ріг може.., 2019). ПЗФ Криворіжжя відіграє ключову роль у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття регіону. Тому надзвичайно важливим є виконання підприємствами-землекористувачами охоронних зобов’язань щодо заповідних об’єктів. Актуальною лишається також просвітницька і природоохоронна робота серед населення, зокрема, за допомоги засобів масової інформації. Включення вже існуючих і нових територій до Смарагдової мережі дозволить зберегти існуючі об’єкти ПЗФ і цінні природні території Криворіжжя від деградації та знищення внаслідок розширення зони діяльності промислових підприємств. А також дозволить зберегти в межах великого промислового регіону – Криворіжжя - оселища рідкісних видів рослин і тварин, занесених до додатків Бернської конвенції, Червоної книги України та Червоної книги Дніпропетровської області (Об’єкти Кривого Рогу.., 2019).

205

Список використаних джерел

Атлас об’єктів природно-заповідного фонду м. Кривого Рогу / Автори укладачі: управління екології виконкому Криворізької міської ради, Тротнер В.В., Маяков Й.Д. – Кривий Ріг, 2017 – 20 с. Вікторія Тротнер про балку Червону і штрафи за знищення природи. Експерт-КР - експертне відео про Кривий Ріг. Режим доступу – https://www. facebook.com/watch/?v=550262102097152 Евросоюз может начать финансировать природные объекты Кривого Рога, которые войдут в «Изумрудную сеть». Режим доступу – http://krivbass. city/news/view/evrosoyuz-mozhet-nachat-finansirovat-prirodnye-obekty-krivogoroga-kotorye-vhodyat-v-izumrudnuyu-set?fbclid=IwAR0YK1khynDHwS5PhxfBWt mMyvrDxhY5aOMHdy_GfidNXErAI_5oS6cHnf8 Звіт про громадське обговорення планованої діяльності ТОВ «Кривбас Цемент Пром». Режим доступу – http://eia.menr.gov.ua/uploads/documents/469/ reports/87fa745cd46b993b2269deb5dae939c2.pdf?fbclid=IwAR2Ssdaq_WO21njuc2 BHAEzlKOe0sy5WXrDR2oMNARofk6NjtOJxjEGtGWY Кривий Ріг може увійти до Смарагдової мережі Європи. Режим доступу – https://vesti.dp.ua/krivij-rig-mozhe-uvijti-do-smaragdovoyi-merezhi-yevropi/?fbc lid=IwAR339DJTJa98CipuBb78VjlHILlhCfLXIILor-X1S2MpThcPlnkuCMMxhDg Об’єкти Кривого Рогу увійдуть до Смарагдової мережі Європи. Режим доступу – https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=x1qkpQEcW0g&f bclid=IwAR3v34hpFAGwhU4e8b_wzvB8EQNf0dr2Dbnq7zae2sLd1UiCAppEgUdT 1yE Приймачук В.В. Навчальне краєзнавство в роботі сучасного вчителя. – Видавничий дім, Кривий Ріг, 2007. – 120 с. Тротнер Вікторія. Ландшафтний заказник «Візирка»: історія створення і сучасний стан // Свята справа – ХХІ: Еколого-краєзнавчий часопис. – 2007, № 3-4. – С. 41-43. Тротнер Виктория. Самая старая груша в Украине может погибнуть // Пульс. – 2011, № 51(180) – 21 декабря. – С.12. Тротнер Виктория. Прогулка по старинному парку // Экспедиция ХХІ. – 2012, № 4 (118).

206

Тротнер Виктория. Сланцевые скалы // Пульс. – 2012, № 5 (186) – 1 февраля. – С. 24. Тротнер Виктория. Парк «Весёлые Терны» // Пульс – 2012, № 12 (193) – 21 марта – С.12. Тротнер Виктория. Балка Северная Червоная // Пульс. – 2012, № 27 (208) – 04 июля – С.12. Тротнер В.В. Історія та сучасний стан Довгинцевського дендропарку м. Кривого Рогу // Внесок натуралістів-аматорів у вивчення біологічного різноманіття: М-ли Міжнар. наук. конф., присвяченої 200-річчю від дня народження Людвіга Вагнера (14–16 травня 2015 р., Берегово, Україна). – Ужгород, 2015.– С. 587–593. Тротнер Вікторія. Найстаріша в світі груша // Свята справа – ХХІ: Еколого-краєзнавчий часопис. – 2016, № 1-2. – С. 66-68. Тротнер В.В. Роль Довгинцевського дендропарку в оптимізації техногенного середовища південного Криворіжжя // Біогеоценологічні основи оптимізації степових ландшафтів і їх фіторекультивація: М-ли Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 100-річчю від дня народження І.А. Добровольського, д.б.н., професора кафедри ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного інституту (22-23 квітня 2016 р., м. Кривий Ріг). – Кривий Ріг: ФОП Чернявський Д.О., 2016. – С.108-111. Тротнер (Приймачук) В.В. Голонасінник одеський (Gymnospermium odessanum (DC.) Takht.) (Berberidaceae) на Дніпропетровщині // Праці Всеукр. наук.-практ. конф. «Заповідна справа у Степовій зоні України (до 90-річчя від створення Надморських заповідників)», с. Урзуф, 14-15 березня 2017 р. Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 2, Т. 2. – С. 165 –169. Тротнер В.В. Перспективні для заповідання території Південного Криворіжжя // М-ли Всеукр. наук.-практ. конф. «Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення у загальноосвітній та вищій школі (присвячена 80-річчю з дня заснування кафедри ботаніки, екології та методики навчання біології Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка). – 2-3 листопада 2017 р., м. Полтава. – ФОП: Гаража Ф.М., 2017. – С.197200.

Тротнер В.В. Нові знахідки Cymbochasma borysthenica (Pall. ex Schlecht.)

207

Klokov et Zoz. на півдні Дніпропетровщини // Матеріали V Міжнародної конференції «Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин». – 25-28 червня 2018 р., м. Херсон. – Книжкове вид-во ФОП Вишемирський В.С., 2018. – С.179-181. Тротнер В.В. Зауваження в порядку Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» до планованої діяльності №: 2018330469/791 та звіту про ОВД №: 2018330469/2569, про неприпустимість розробки кар’єру в межах заказника «Балка Північна Червона», лист в Міністерство екології та природних ресурсів України та Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської облдержадміністрації, 31.07.18 р. Тротнер (Приймачук) В.В. Знахідки Astragalus odessanus Besser та Сhamaecytisus graniticus (Rehmann) Rothm. на Дніпропетровщині // Фундаментальні та прикладні аспекти інтродукції рослин у реаліях євроінтеграції: м-ли міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 100-річчю Національної академії наук України. – К.: Вид-во Ліра-К, 2018. – С. 138-139. Тротнер В.В. Знахідки Onosma macrochaeta Klokov & Dobrocz. та Echium russicum J.F. Gmel. (Boraginaceae) в Миколаївській і Дніпропетровській областях // Теоретичні та прикладні аспекти вивчення, збереження та збагачення фіторізноманіття у науково-дослідних установах та навчальних закладах України» (присвячена 5-річчю заснування Хорольського ботанічного саду): матеріали Всеукр. наук.-практ. конф, (м. Хорол, 4 жовтня 2018 р.). – Полтава: ФОП Гаража М.Ф., 2018. – С. 86-88. Экологи рассказали, как «дали по рукам» желающим превратить природоохранный объект Кривого Рога в карьер. Режим доступу – http://krivbass.city/ news/view/v-krivom-roge-e-kologi-rasskazali-kak-im-udalos-quotdat-po-rukamquot-zhelayushhim-prevratit-prirodoohrannyj-obekt-v-karer?fbclid=IwAR1zhrx8fhSPAdhsbw6NtEayofZNGmdp-XPb5CFZT4VtCiXCmUoX27-I5WY Экообъекты Кривого Рога могут быть включены в «Изумрудную сеть Европы». Режим доступу – https://www.0564.ua/news/2316418/ekoobektykrivogo-roga-mogut-byt-vkluceny-v-izumrudnuu-set-evropy-video?fbclid=IwAR3a quDKn90o4ufkpVDfyWAdbK-28uuDs78IeegKbGH7uS0vDRryAdAjfjg

208

Долина річки Бобер як перспективний об’єкт Смарагдової мережі Оскирко О.С.1,3 Василюк О.В.2,3 Куцоконь Ю.К.2,3 Романь А.М.4 Некрасова О.Д.2,3 Марущак О.Ю.2,3 1- ННЦ «Інститут біології та медицини» КНУ ім. Т. Шевченка 2 - Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України 3 – Ukrainian Nature Conservation Group 4- Національний Науково-Природничий музей НАН України Вступ На сьогоднішній день перспективним напрямком розвитку природно-заповідного фонду в Україні є створення та розширення так званої Смарагдової мережі, що на даний момент знаходиться в стані розробки та розширення вже існуючих меж. Смарагдова мережа (Emerald Network, CM) – це новітня мережа природоохоронних територій, які представляють особливу цінність для збереження природних оселищ та біорізноманіття (Areas of special conservation interest – ASCI). Нормативно-правовим підґрунтям для створення СМ є Бернська конвенція 1979 про дикі види флори та фауни у Європі та державах-спостерігачах, до яких належить і Україна. На теренах Європи до Смарагдової мережі вже включені території природоохоронної системи Natura 2000. Ключовими причинами для віднесення тієї чи іншої території до списку перспективних «смарагдових» об`єктів є наявність на ній оселищ з Резолюції № 4, 1996 р. та видів рослин і тварин з Резолюції № 6, 1998 р., Бернської конвенції (Залучення громадськості..., 2017). В Україні інтенсивна робота щодо ідентифікації та збору інформації про потенційні об`єкти для включення до Смарагдової мережі проводилася в 2009-2011 рр., і на даному етапі триває включення багатьох об’єктів до неї та дослідження нових перспективних комплексних територіальних масивів, особливо долин великих річок (Спінова, Василюк, 2016). Матеріали та методи Для визначення важливості досліджуваної території в якості перспективного об`єкта Смарагдової мережі були використані дані літературних джерел, а також результати експедиційних виїздів, що мали місце 23-24.09.2018 р. та 2-5.11.2018 р.

209

Розділ 6. Природно-заповідний фонд та екомережа. Долина річки Бобер як перспективний об’єкт Смарагдової мережі

Результати та їх обговорення Одним з перспективних об’єктів Смарагдової мережі є долина річки Бобер, що знаходиться у межах Березнівського району Рівненської області. Витоки розташовані серед болотного масиву, на північний схід від с. Мочулянки. Тече територією Кселівської рівнини (частина Поліської низовини) спочатку на північний захід, згодом на північ і далі знову на північний захід. Впадає в Случ на північ від с. Князівки. Річка протікає майже повністю серед лісів, над нею нема жодного населеного пункту. Основні притоки: Бобрик, Речиця, Добки, Березниця, Безіменна, Крушинка (праві); Рубча (Пущин), Вірка (ліва). Довжина річки 51 км, площа басейну 466 км². Річище завширшки до 15 м, завглибшки 1,2—1,7 м. Похил річки 0,92 м/км. У пониззі споруджено водосховище. В басейні Бобра розташований зоологічний заказник загальнодержавного значення «Брище» («Прище»). Охороняється ділянка заплави і борової тераси річки Бобер, що є місцем оселення бобрів та багатьох видів птахів. Бобри в цих умовах добре розмножилися і згодом переселилися вниз по річці. Рослинний покрив заказника типовий для Західного Полісся, переважають дуб звичайний, вільха. Поширена заплавна рослинність — сосново-березовий ліс із сфагновим покривом (на лівому березі) та вільшняк (на правобережжі). Борова тераса поросла сосновими лісами. Рельєф дуже нерівний, часто чергуються горби та западини, заповнені водою (Географічна енциклопедія України, 1989). В ході аналізу літературних джерел, що були опубліковані по цій території за останні 20 років, було виявлено, що цей регіон р. Бобер мало досліджувався в останні роки, тому актуальних даних небагато. В 2018 р. на даній території були проведені іхтіологічні дослідження, завдяки яким вдалося виявити факти, що засвідчують тут перебування видів, що занесені до списків Резолюції 6 Бернської конвенції. Всі ці види, згідно з заключеннями біогеографічного семінару у Кишиневі (Emerald Biogeographical Seminar ALP (Carpathians) - CON - PAN, 11-13 May 2016, Chisinau, Moldova), мають категорії відповідно до ступеню завершеності створення об`єктів Смарагдової мережі в Україні для їх охорони. Ці категорії показують необхідність створення додаткових територій, підтверджуючи актуальність даного дослідження. Таким чином було підтверджено наявність наступних видів: щипавка звичайна (Cobitis taenia Linnaeus, 1758) (SUF); щипавка північна (Sabanejewia aurata Vladykov, 1929) (IN MIN) - вид, який трапляється не дуже часто, оскільки потребує швидкої течії та піщаного дна; бобер європейський (Castor fiber (Linnaeus, 1758) (SUF); кумка червоночерева (Bombina bombina Linnaeus, 1761) (INMOD). Територія містить біотопи, важливі для збереження тритона гребінчастого (Triturus cristatus (Laurenti, 1768) (INMOD), хоча в ході експедиції жодної особини цього виду зареєстровано не було. Створення цього сайту важли-

210

во для збереження популяції кумки червоночеревої, оскільки за результатами ГІС-моделювання цей вид знижує свою чисельність через кліматичні зміни та діяльність людини (Tytar et al., 2018). Як свідчать результати біогеографічного семінару в Молдові, існуюча Смарагдова мережа є недостатньою для збереження вищезгаданих видів. Кілька видів, занесених до Червоної книги України, були зареєстровані на території під час польових досліджень, а саме: мідянка звичайна (Coronella austriaca Laurenti, 1768), ялець звичайний (Leuciscus leuciscus (Linnaeus, 1758)). Для р. Бобер характерні оселища Резолюції № 4 Бернської конвенції: C 1.222 (вільноплаваючі скупчення Hydrocharis morsus-ranae), C 2.33 (мезотрофна рослинність повільно текучих водотоків), C 3.4 (маловидові зарості низькорослої прибережно-водної та земноводної рослинності), C 3.51 (Євро-сибірські низькорослі однорічні земноводні угруповання (за винятком угруповань ситнику жаб’ячого), E 1.9 (незімкнені несередземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах), E 2.2 (рівнинні та низькогірні сінокосні луки), E 3.4 (мокрі або вологі евтрофні і мезотрофні луки), F 9.1(прирічкові чагарники) (Тлумачний посібник оселищ…, 2017). Висновки Наявність комплексу видів тварин та емеральдівських оселищ, у поєднанні з природними ландшафтними комплексами, обґрунтовує включення долини річки Бобер в Смарагдову мережу. Метою є збереження природних оселищ Резолюції 4 Бернської конвенції, а також біотопів, сприятливих для підтримання популяцій амфібій, які стрімко скорочують ареали внаслідок кліматичних змін та антропогенного тиску.

211

Список використаних джерел

Географічна енциклопедія України: у 3 т. / редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К. : «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989. Залучення громадськості та науковців до проектування мережі Емеральд (Смарагдової мережі) в Україні / Полянська К. В., Борисенко К. А., Павлачик П. (Paweł Pawlaczyk), Василюк О. В., Марущак О. Ю., Ширяєва Д. В., Куземко А. А., Оскирко О. С. та ін. / під ред. д.б.н. Куземко А. — Київ, 2017. — 304 с. Спінова Ю. О., Василюк О. В. Обґрунтування включення долини річки Кальміус до Смарагдової мережі України. // Тези доповідей XI Міжнар. конф. молодих учених «Біологія: від молекули до біосфери». – Харків. - 2016. – С. 188189. Тлумачний посібник оселищ Резолюції №4 Бернської конвенції, що знаходяться під загрозою і потребують спеціальних заходів охорони. Перша версія адаптованого неофіційного перекладу з англійської (третього проекту офіційної версії2015 року) / А. Куземко, С. Садогурська, О. Василюк. – Київ, 2017. – 124 с. Tytar V., Nekrasova O., Pupina A., Pupins M., Oskyrko O. Long-term bioclimatic modelling the distribution of the fire-bellied toad, Bombina bombina (Anura, Bombinatoridae), under the influence of global climate change // Vestnik Zoologii, 52(4). – 2018. – С. 341–348.

212

Розділ 7 Історичні ландшафти Де відбулася літописна битва на річці Калка Петрович Зіновій Осипович Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» 31 травня 2018 р. минуло 795 років з часу відомої літописної битви на річці Калка, першої битви русичів, спільно з половцями, проти татар. Ця битва мала великий резонанс, відомості про битву широко поширились в письмових джерелах багатьох країн Європи і Азії. Трактування наслідків битви цілим рядом авторів продовжується від середньовіччя до сьогодення. Нажаль, історичні географи не змогли достовірно визначити місце знаходження річки Калка. Залишається загадкою як місце знаходження річки, так і місце локалізації битви. Розглядаються різні варіанти місця знаходження знаменитої битви: 1 - «Кам’яні могили» на межі Розовського р-ну; 2 - долина р. Кальміус біля с. Чермалика; 3 - височина між р. Кальміусом і р. Кальчиком біля м. Маріуполь; 4 - «Кам’яна могила» на північ від м. Маріуполя, біля с. Серединовка; 5 - «кам’янисті місця» на Кальміусі між селами Гранітним і Староласпою. Детальний аналіз цих вірогідних місць знаходження р. Кала та битви проведено в роботі (Тарасенко). Є також версія запорозьких краєзнавців Архіпкін і Шовкун, що битва відбулося біля Саур-Могили поряд з селом Юльївка. Але жодне з цих місць не має археологічних підтверджень великих побоїщ. Також відсутні співпадаючі топоніми в назвах місцевості. Метою моєї розвідки є пошук місця знаходження літописної річки Калки та вірогідного місця локалізації битви. Хід битви на р. Калці та її наслідки описані в багатьох літописних та інших джерелах. Проведений аналіз описів битви в літописах Київської Русі: Іпатієвському, Лаврентієвському, Новгородському першому, а також наявних фрагментів описів битви в іноземних джерелах та вивчення картографічних матеріалів дозволили визначити місце знаходження легендарної річки Калки та місця локалізації битви. Важливе значення для пошуку мають чисельність військ та втрат, маршрут переміщення військ з місця збору до місця переправи через р. Дніпро, топоніми на картографічних матеріалах. В. Татищев з невстановлених джерел оцінив чисельність військ та втрат з обох сторін: «Князь великий исчислил все войска, которые с ним были: киевских, переяславских, городенских, черных клобуков и поросян 42500, со Владимиром Рюриковичем, смоленчан и туров-

213

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

цев 13 тысяч 800, с князем Мстиславом черниговских и северских 21300, да вятичей 2000, с князем Мстиславом галичан, владимирцев, лучан и подунайцев 23400, и прочие младшие князи с ними, всего сто три тысячи, какого русского войска давно вместе не бывало. К тому ожидали новгородских, Василька с ростовцами, от Юрия из Белой Руси и рязанских войск; а также половцы обещали до 50000, собрав, присовокупить. …На сем бою побито князей русских: Святослав каневский, Изяслав Ингоревич северский, Юрий Несвижский, Святослав шумский, Мстислав Всеволодич черниговский и сын его Василько, Ярослав неговорский. Прежде же со Мстиславом убито в бою три князя, да с великим князем 2 князя. Тысяцких же и воевод множество и прочих войск до 70000. И так от всего того великого войска едва десятая часть в Киев возвратилась. … Татары хотя столь великое войско русское победили, но своих весьма много потеряли» (Татищев, 1768). В татарське військо входило два тумена - Субедея і Джебе, які мали до 30 тис. кінноти. Це було досвідчене, загартоване в боях ядро війська. Крім того, була певна кількість союзників, які приєдналися до татар, серед них відомо про бродників. Розгромивши Азербайджан і Грузію, татарські війська 1222 року перейшли через Дербентський прохід і вторглися на Північний Кавказ. Тут вони зіткнулися зі сполученими силами аланів і половців. Після того, як противників не вдалося перемогти в бою, була застосована військова хитрість - половцям обіцяли мир і щедро нагородили. Половці покинули своїх союзників. Татари розбили алан. А потім у вирішальній битві на Дону розгромили загони половців. Залишки племен половців бігли на захід і з’єдналися із ордою хана Котяна, який кочував між Дніпром й Дністром. За відступаючою частиною половців на початку 1223 року татари вторглися до Криму, де захопили місто Судак (Сурож). Хан Котян звернувся до свого зятя, галицького князя Мстислава Мстиславича Удалого і до інших руських князів, просячи у них допомоги проти нового грізного ворога: «Сьогодні вони забрали нашу землю, завтра ж ваша взята буде». Руські князі порадились і вирішили, що краще зустріти ворога на чужій землі, аніж на своїй. План руських і половецьких князів полягав у тому, щоб дати бій татарам на виході з Криму. Збір військ був призначений в квітні на Зарубі (біля Трахтемирова). В поході взяло участь більше 18 князів зі своїми дружинами. Найбільш сильні війська були у князя київського та чернігівського з підручними князями, і галицького князя Мстислава. В основному це були кінні дружини князів і бояр. Враховуючи весняне повноводдя, марш руських дружин від місця збору під Зарубом проходив по правому берегу Дніпра і повинен закінчитися на переправі через Дніпро, найближчій до Криму. Найближчою переправою до Перекопу (75 км) була переправа біля сучасних Берислава - Каховка. Смоленська, чернігівська і київська піхота спускалась на лодіях водою по Дніпру, вниз до порогів і далі в сторону літописного Олешшя (знаходилось поряд з м. Гола

214

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

Пристань). В Новгородському першому літопису повідомляється: «Того же русскии князи не послушаша, нъ послы избиша, а сами поидоша противу имъ; и не дошьдъше Ольшья, и сташа на Днєпрє». Тут приєднались до них боути, гангали, вигольці і галичани, які на лодіях сплавились вниз по Дністру в Чорне море, а звідси вверх Дніпром до переправи. Літопис вказує на 17 днів від казні першого посольства до другої появи послів татар в районі переправи через Дніпро. Тому можна вважати, що перше посольство татар було біля Зарубу, а друге біля Бериславської переправи. Віддаль по прямій між Зарубом і Бериславом складає 380 км. Якщо взяти для розрахунку середньоденний перехід змішаної пішо-кінної раті по 25 км, тоді за 17 днів можна пройти 425 км. Віддаль між Зарубом і Хортицею вздовж Дніпра – 350 км, або 14 днів переходу. Між Хортицею і Бериславом, вздовж правого берега Дніпра – 200 км, або 8 днів переходу. В сумі 22 дні, що перевищує 17 днів літописного переходу. Темпи руху тогочасними шляхами по суходолу, згідно історичних джерел епохи Київської Русі, суттєво відрізняються: 35 км за день для торговельних караванів, котрі пересувалися за відпрацьованою методикою — два дні дороги, день відпочинку та торгівлі; до 70 км за день у ситуації «форс-мажор»; а «екстремальний» рівень переміщення досягав 140 км за день. Спуск річкою відбувався в середньому втричі швидше, ніж підйом. Шлях із Києва, за сприятливих умов, до дельти Дунаю (1 тис.км) лодії проходили протягом 10 діб (Моця, 2010). Вірогідно, що без пішого війська кінна рать з Зарубу йшла вздовж Дніпра по 35 км за день, або рухалась прямішим шляхом на Бериславську переправу. Спуск по воді піхоти тривав 5-6 днів. Одна лодія перевозила до 40 піхотинців. Отже, по часовому інтервалу переходу в 17 днів, переправа полків через Дніпро була в районі теперішніх Берислава-Каховки, а не біля о.Хортиця, як вважає ряд авторів. Тому відлік 9-ти денного пішо-кінного переходу до місця битви на р.Калка необхідно проводити від Каховки, а не від о.Хортиці. Тим часом, головні сили татар, обтяжені захопленими трофеями, вже вийшли з Криму і почали відходити шляхом, пізніше названим Муравським, в північно-східному напрямку. В них були провідники із місцевих та бродників, які добре знали прокладені караванні шляхи із Криму. Цей шлях повинен був пройти, оминаючи прибережні лимани, складні переправи через степові річки та глибокі балки. Такий маршрут пролягав по вододільній приазовській височині. 23 травня русько-половецькі полки переправились через Дніпро. Татари застосовували традиційну для них тактику бою - заманювання ворога під удар основних ударних сил. Після переправи русичі мали успішні бойові зіткнення з розвідкою та з охоронними загонами татар і відбили в них великі стада худоби. Основні сили татар пройшли рівнинну частину степу з незначними подовими поглибленнями та вийшли в верхів’я річки Молочної. Дальше їх маршрут пролягав південніше р. Токмак на вододіл між річками Конкою, Обіточною, Бердою та рядом інших. На початку цього вододілу знаходяться дві

215

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

найбільші гранітні вершини Приазов’я: гора Токмак (Синя), висота 307 м, і через 20 км на схід - гора Бельмак - 324 м. З цих гір проглядається степ на значні відстані (до 40 км). Татари оцінили стратегічну і тактичну вигоду цієї місцевості. З вершин вони мали можливість відслідковувати рух русько-половецьких полків. На північних схилах цього вододільного хребта починаються три витоки і балки р.Конки, та р.Токмачка, з півдня витоки і балки р.Токмак, р.Обіточна і р.Берда. З південної сторони масиву гори Токмак витікає річка Сисикулак. З західного підніжжя гори Токмак витікає річка Каїнкулак, яка має три витоки і балки. Через 24 км вона зливається з р.Токмак. На карті Шуберта 1846 р. річка має назву Кайкула, інший витік Кайкулка. На Мілітарній карті 1800 р. – Каяли Кулакь. На плані Маріупольського краю та річок, знятому в 1797 р. - Калли-Кулак. Назви річок розміщені в хронологічному порядку від сьогодення до середньовіччя: Каїнкулак – Кайкули - Кайкулка - Каяли-Кулак – Калли Кулакь, вказують на видозмінений літописний Калакь. На час битви це були землі половців, типонім назви річки має тюркське походження. Кала, кале (тюрк.) – замок, фортеця. Куле (тюрк.) – башня, вежа. Кая (тюрк.) – скала, скалиста гора. Калкан (тюрк.) - щит. Ця назва відповідає місцевості. Тут в руслі річки виходять на поверхню граніти Українського кристалічного щита. Гора Токмак також гранітна, тобто скалиста замкоподібна гора (вежа, фортеця). Гранітний підвищений масив, зі сходу якого знаходилась гора Токмак, займав площу понад 100 га і виглядав на просторах степу своєрідним щитом. В Іпатьївському літопису річка Калка згадується в трьох епізодах: «до рєкы Калкы; на прочьне рєце Калъкє; переити рєкоу Калкоу». В Новгородському першому літопису Калка згадана в двох епізодах: «и заидоша за Калакъ рєку; на горє надъ рєкою надъ Калкомъ». Ці згадки стверджують, що Калок було тут декілька, русько-половецькі війська їх перейшли і що табір Мстислава Київського розміщувався на горі над рікою Калкою. Протягом 9-ти денного переходу, переслідуючи постійно відступаючих татар, та отримуючи перемоги над невеликими загонами татар, переважаючі сили русько-половецького війська територіально значно розтягнулися, що було також тактично вигідно татарам. Почуття переваги над ворогом захопило всіх і розслабило руських князів. Переслідуючи відступаючих татар, передові русько-половецькі полки вийшли на річку Калку, перейшли її і стали табором на водорозділі. Очевидно, цей табір знаходився недалеко від гори Токмак. Віддаль від місця переправи на Дніпрі (м. Каховка) до гори Токмак, що заходиться в верхів’ях Калки, - 225 км, що відповідає 9-ти денному переходу. Вирішальний бій відбувся на схід від Калки 31 травня 1223 р. Мстислав Галицький і Данило разом з половцями, яких очолював Ярун, зім’яли монгольський авангард та погнались за відступаючими татарами, значно віддалившись від табору. Татарам вдалося заманити противника під удар головних сил, готових до жорстокого бою. Головні ударні сили татар знаходились в засаді, були

216

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

сховані в балках верхів’я р. Конки та інших річок, а прилягаюча водороздільна рівнина дозволила ефективно використати татарську кінноту. Через відсутність взаємодії з чернігівськими та київськими полками, русько-половецьке військо почало відступати, а потім було змушене рятуватись повальною втечею. Окремі опірні загони не могли переламати результат бою. Деякі загони взагалі не знали ситуації і не брали участь в битві, відставши від основних сил. Їх підхопило загальним потоком половців, які втікали в паніці. Тим часом основі полки великого князя київського Мстислава Романовича не брали участі в цьому бою. Побачивши відступ чернігівських і галицько-волинських полків, він поспіхом зайняв кам’янисте місце на горі над Калкою і спорудив там навколо свого стану укріплений повозками «городъ около себе въ колехъ» і оборонявся три дня. Частина татар під командуванням Цигирхана і Тешюхана обложила позиції киян, а решта пустилася навздогін за відступаючими. Невдовзі, під гарячим червневим сонцем, проявився головний недолік місця розташування табору на підвищеному гранітному масиві, там не було води і не було шансів її добути. Татари запропонували переговори про здачу і відправили до князя київського послом воєводу Плоскиню з союзних татарам бродників. Князям було обіцяно помилування в обмін на грошовий викуп і здачу «города». Київська дружина зложила зброю. В пам’ять про вбитих раніше татарських послів хан Субедей порушив обіцянку. Частина киян була вбита, частину взяли в полон. Князі і воєводи були покладені під дерев’яний поміст і розчавлені татарами, які влаштували на ньому святковий бенкет. Підтвердження місця битви між верхів’ями р. Калки і Конки знаходимо в «История Татар» (Бенедикт Поляк, 2002): «А команы, объединившись со всеми русскими, бились с тартарами между двумя ручейками — название одного из них Калк [Calc], а другого Кониуззу [Coniuzzu], то есть „вода овец», ведь «coni» по-тартарски означает на латыни oves [овцы], а uzzu — aqua [вода], и они были разгромлены тартарами. Крови с обеих сторон было пролито до самых конских уздечек, как передавали те, кто участвовал в сражении.». Річка Коніуззу - це однозначно р. Кінські Води, витоки якої знаходиться в 6 км від витоків р. Калки, їх розділяє водорозділ. В китайській хроніці «Жизнеописания Исмаила» (цзюань 120) повідомляється: «...двигаясь вперед, атаковали русских у горы Железная (Тершань) и покорили их. Взяли в плен государя их государства Мстислава (Мечжисыле). Чжэбе приказал Хэсымайли подарить его Чжучи тайцзи. Казнили его (Мстислава)». Гора Залізна, очевидно в розумінні тверда – кам’яниста (гранітна). Також слід відмітити, що недалеко від гори Токмак виявлені поклади залізної руди. В цій місцевості гора найбільше відповідає літописним та іншим описам. Гранітний масив з горою Токмак має діаметр близько 1 км. Вона знаходиться зразу після переходу Калок і є достатньо великою для розміщення 10-ти тисячної дружини (по іншим джерелам - 40 тис.) Київського князя. Отже, головне місце бою знаходиться на схід, пн. схід, пд. схід від гори

217

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

Токмак (рис.). Тут полягло 50-70 тис. русько-половецького та татарського війська. Переможці татари своїх загиблих воїнів, по їхнім звичаям, спалювали. Як вони повели себе по відношенню до тіл загиблих русько-половецьких воїнів? Безумовно, все цінне обладнання було вилучене як трофеї. Частина русичів попала в полон. Можливо, їм дозволили зібрати і захоронити загиблих побратимів в братських могилах. Поряд з горою Токмак знаходяться групи курганів: Могила Сива, Могила Пугачева, Могили Орлови. На схід і північний схід від гори два скупчення курганів називаються Могилами Резні. Чи це не нагадування про велику різню на полі бою?

Пам’ять про цю велику трагедію, грандіозне побоїще залишилася в топонімах місцевості, які збереглись до нашого часу. Топонім Токмак тюркського походження - токмачить когось, бити, колотити, товкти, трамбувати, дати токмача, вдарити кулаком. Цю назву має кам’яниста гора Токмак (з недавнього часу г. Синя), на якій знаходився табір Мстислава Київського, де він сам і його соратники були жорстоко замордовані. Цю назву також отримали річки Токмак і Токмачка, два головних напрямки втечі до Дніпра і місця загибелі також тисяч русичів. По Токмаку на захід до переправи, де залишились лодії, відступали дружини Галицького князя Мстислава Удатного, волинського князя Данила Романовича та інші, хто сплавились по Дністру та Дніпру. На північний захід тікала кіннота з чернігово-смоленських та інших північних князівств. Про втрати тих, хто втікав у паніці, свідчить такий епізод. Мстислав Черніговський під час втечі не залишив заслону ворогам, тому його рать стала легкою здобиччю для татар, які переслідували їх по п’яткам. Сам Мстислав Черніговський поклав го-

218

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

лову разом зі своїм сином, билинним героєм Олександром (Алёшей) Поповичем. Окрім нього, під час втечі загинули від рук переслідувачів ще п’ять князів. Татарські полководці Субедей і Джебе скористалися фатальними помилками руських князів, які не змогли домовитися про єдине командування, дали заманити себе під удар головних сил ворога та дозволи розбити себе по частинах. В результаті цієї битви Південні і центральні руські землі втратили своїх правителів. За п’ятнадцять років до початку монгольського нашестя на Русь ці території так і не змогли відновити свій потенціал. Натомість зросла роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства, яке не брало участі у битві на Калці, а також західного Галицько-Волинського князівства, майбутній правитель якого Данило Романович був одним із небагатьох уцілілих учасників битви. На частині Токмак-Могили створено об’єкт природно-заповідного фонду України в Запорозькій області, мінералого-петрографічну пам’ятку природи «Токмак-Могила (Синя гора)», що має площу 3 га, але, на жаль, знищенню пам’ятки кар’єром це не заважає. Біля підніжжя Токмак-Могили діє Новополтавський гранітний кар’єр, де добувають граніт для залізничних шляхів. Кар’єр вгризається в масив цього унікального творіння природи. Від гранітного масиву площею в 100 га залишилось всього близько двох гектарів під вершиною гори Токмак. Існує реальна загроза повного руйнування та знищення пам’ятки природи разом з історичним минулим.

219

Розділ 7. Історичні ландшафти. Де відбулася літописна битва на річці Калка

Список використаних джерел

Бенедикт Поляк. «История Татар» брата Цезаря де Бридиа [Электронный ресурс] // Христианский мир и «Великая монгольская империя» : Материалы францисканской миссии 1245 года. – СПб. : Евразия, 2002. – 478 с. – http:// papacoma.narod.ru/articles/kalka_texts.htm «Жизнеописания Исмаила» (цзюань 120). Китайская хроника «Юань ши». Составлена под руководством Сун Ляня в 1369 - 1370 гг Материалы источников по битве при Калке http://rutenica.narotmld.ru/ kalka.h Моця О.П. Шляхи часів Київської Русі: Темпи руху на «путехъ» ISSN 0235-3490. Археологія, 2010, № 2 «Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов», издательство АН СССР, М.-Л., 1950 «Полное собрание русских летописей» - т.1, «Лаврентьевская летопись», Издательство восточной литературы, М., 1962 - т.2, «Ипатьевская летопись», «Языки славянской культуры», М., 2001 Тарасенко Е.Н. Окрестности Розовки до монгольского нашествия. Глава 6. Битва на Калке. http://papacoma.narod.ru/books/rozovka/rozovka_6.htm Татищев В.Н. Собрание сочинений. В 8 т. М.-Л., Наука, 1962—1979. (переиздание: М., Ладомир. 1994)

220

Розділ 8 Освіта в екології: синтез науки та креативу Нетривиальные методы экологического образования детской и взрослой аудиторий в Одесском зоопарке Белякова Анна Игоревна КУ «Одесский зоологический парк общегосударственного значения» Экологическое образование населения – одна из важнейших задач мировых зоопарков. Проводить экологическое просвещение людей целесообразно с самого раннего возраста. Важно, чтоб каждый человек рос и развивался с четким осознанием того, насколько важно относиться бережно к окружающей среде и ее обитателям. Одесский зоопарк уделяет большое внимание данной задаче. Эколого-просветительский отдел зоопарка разрабатывает различные пути работы в сфере экологического образования, ориентированные на разные возрастные категории. Очевидно, что младшей возрастной группой (школьники и дети дошкольного возраста) наиболее эффективно усваивается информация, поданная в развлекательно-игровой форме. Для детской аудитории сотрудники отошли от формата биологических лекций в пользу нетривиальных методов, а именно, тематических праздничных программ, квестов, интерактивных занятий и т.п. Каждое экологическое мероприятие на территории зоопарка включает в себя игровую программу с аниматорами, познавательную викторину о животных, творческие мастер-классы, показательные кормления экзотических животных в сопровождении экскурсовода и, по возможности, знакомство детской аудитории с мелкими контактными обитателями зоопарка. В таком случае дети и взрослые получают важную экологическую информацию, которая укрепляется в их сознании сильным эмоциональным эффектом. В роли организаторов, декораторов, костюмеров, аниматоров и ведущих выступают сотрудники Одесского зоопарка. Часто зоопарк сотрудничает с одесскими творческими студиями, детскими кружками и клубами на условиях взаимной помощи и двусторонней рекламы. В год проходит более 40 мероприятий. Тематика их очень разнообразна – от международных экологических событий (фото 1) до дня рождения отдельного питомца зоологического парка.

221

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Нетривиальные методы образования в Одесском зоопарке

Фото 1. Празднование Дня Тигра в Одесском зоопарке

Регулярно организовываются групповые благотворительные посещения таких мероприятий воспитанниками детских домов и другими представителями льготных категорий. В весенне-летний сезон на территории Одесского зоопарка работает открытая книжная зона (фото 2). Представлена она в формате зоны отдыха для всех посетителей на зеленой лужайке с гамаками, пледами и книжными стеллажами. После прогулки по зоопарку каждый желающий может разместиться на лужайке в тени деревьев и почитать книгу. Выбор книг довольно разнообразен и включает различные жанры. Представлен широкий выбор книг на зоологическую тему.

Фото 2. Открытая книжная зона Одесского зоопарка

222

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Нетривиальные методы образования в Одесском зоопарке

Уже второй год зоопарк устраивает конкурс рисунков на зоологическую тему для юных художников. Конкурс организован совместно с одесской детской писательницей Инной Ищук, при поддержке газет «Порто-Франко», «Одесская жизнь», Национальных Союзов писателей и журналистов Украины и департамента культуры и туризма Одесского горсовета. Первый конкурс был посвящен всем детенышам зоопарка, а второй – пернатым обитателям. Работы победителей стали иллюстрациями детской книги стихотворений Инны Ищук. Такие конкурсы вызвали в детях интерес к животным, что побудило их детальнее изучать того или иного представителя фауны, и, конечно, раскрыли их творческий потенциал. Сотрудники зоопарка проводят уроки в «Зоошколе» для детской аудитории. Каждый урок имеет определенную тему и включает теоретическую и практическую часть. Чаще всего эти лекции посвящены контактным питомцам, которых можно содержать в домашних условиях. На занятии, которое проходит на сельском дворике, лектор рассказывает об особенностях изучаемого вида, затем слушатели знакомятся с животным и могут потренироваться в уходе за ним. Такая методика дает возможность не только познакомить детей с представителями животного мира, но и наглядно продемонстрировать им, что любой домашний питомец – это большая ответственность, но и верный друг. Зачастую «Зоошкола» проходит в рамках экологического праздника. Часто в своей работе сотрудники эколого-просветительского отдела делают упор именно на тех животных, которых в силу издавна сложившихся стереотипов принято бояться и недолюбливать – змей, мышей, ахатин и т.д. Во время выездных благотворительных лекций или мероприятий на территории парка сотрудники знакомят слушателей с этими животными, используя, в том числе, и тактильный контакт (фото 3). Практика показывает, что такой метод является весьма действенным. Часто присутствующие меняют свое отношение к тому или иному виду на позитивное уже в ходе лекции.

Фото 3. Директор зоопарка знакомит посетителей со змеями

223

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Нетривиальные методы образования в Одесском зоопарке

В Одесской области остро обстоит дело с истреблением людьми змей на дачах и личных участках. Объясняется ситуация страхом из-за незнания. Чаще всего люди принимают обыкновенного ужа или сарматского полоза (виды, которые очень распространены в нашем регионе) за ядовитую гадюку и, пугаясь, убивают ее. На лекциях сотрудники рассказывают о том, что змеи, которых можно встретить в нашей местности, безобидны для человека. Рассказывают о вреде, который может нанести их уничтожение, и о внешних признаках, по которым можно определить, что данная змея не ядовита. Сопровождается этот рассказ демонстрацией змей Одесской области. Многие взрослые и дети меняют страх на интерес и даже берут змей в руки. Вся работа Одесского зоопарка, направленная на экологическое образование населения, базируется на нескольких принципах: • Безопасность. Задействуются животные, которые абсолютно контролируемы и контактны. Для близкого общения с посетителями подходят только те животные, которые гарантированно не причинят вред присутствующим и которые сами не испытывают дискомфорта от взаимодействия с людьми. • Эмоциональный эффект. Мало дать слушателям информацию о живой природе, важнее - укрепить в их сознании эту информацию эмоционально. Именно понимание того, что животные – это друзья, а окружающая среда – это дом, позволит людям в дальнейшем применять свои знания на практике и собственными действиями способствовать сохранению природы. • Творческий подход к задаче. Особенно, если речь идет о работе с детьми, необходимо задействовать творческие методы подачи информации. • Участие присутствующих. Сотрудники зоопарка всегда стремятся дать посетителям возможность сделать что-то своими руками и почувствовать свою востребованность. К примеру, маленькие гости часто принимают участие в приготовлении угощений для показательного кормления животных, развешивают на территории кормушки для птиц и т.п. Первоочередная задача эколого-просветительского отдела Одесского зоопарка – «подружить» посетителя с миром живой природы, воспитать в нем уважительное и нежное отношение к каждому ее обитателю и показать, как именно в своей повседневности он может благоприятно влиять на ее состояние. Постоянный мониторинг общественного мнения в интернете, общение с посетителями дают основу делать выводы, что данные цели достаточно эффективно достигаются, а выбранные методы интересны людям.

224

Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи зі студентами у розрізі впровадження освіти для сталого розвитку Нєпєіна Ганна Володимирівна Чорноморський національний університет імені Петра Могили Індустріальний період розвитку людства завершився створенням техносфери, що постійно споживає природні ресурси та перетворює їх на відходи, які забруднюють довкілля. Ці відходи та забруднення перевищують усі розумні межі (Нєпєіна, 2010). Руйнування озонового шару земної атмосфери, планетарна зміна клімату, ерозія й опустелювання ґрунтів, що прогресують, знищення «легень» планети – вологих тропічних лісів, катастрофічне забруднення Світового океану й поверхневих континентальних вод, неконтрольоване зростання чисельності населення планети, ріст бідності, злиднів і голоду – все це прояви глобальної екологічної кризи, свідчення невміння сучасної людини будувати стійкі й відповідальні відносини з природою. Розв’язання цієї нагальної проблеми пов’язують із установленням гармонійного співіснування біосфери та людської цивілізації. Спроби гармонізувати індустріальний речовинно-енергетичний процес (Нєпєіна, 2010) призвели до народження концепції переходу людства на шлях стійкого розвитку, за якого науково-технічний прогрес поєднується зі збереженням довкілля. Цей комплекс ідей став головним стимулом консолідації світової спільноти, яка усвідомила те, що спільний дім – біосфера – знаходиться в небезпеці. Така ситуація поставила людство перед необхідністю формування нового світогляду, обґрунтування нових цінностей, корекції спільних цілей і пріоритетів. Таким новим світоглядом вченим вбачається сталий розвиток людського суспільства. Перехід до сталого розвитку – це глобальний процес, у якому кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співтовариством заходи, вжиті в напрямку реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі. Послідовний перехід до сталого розвитку світової спільноти має здійснюватися з урахуванням принципів, викладених в Декларації та інших документах Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку («Ріо-92»), а також у матеріалах спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН (Нью-Йорк, 1997). Разом з тим, кожна країна, приймаючи свої національну стратегію сталого розвитку, трансформує її у відповідності з конкретними умовами (Нєпєіна, 2010; Основи стійкого розвитку, 2005). Білявський Г.О. вважає, що, відповідно до сучасного екологічного підходу, гармонійний (сталий) розвиток – це такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі господарської ємності біосфери, не викликає у біосфері процесів руйнування, деградації і виникнення непридатних для життя

225

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

людини умов (Білявський, 2006). Україна задекларувала своє бажання перейти на шлях сталого розвитку на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (1992), підписавши Декларацію Ріо та Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття» (Сталий (збалансований) розвиток України, електронний ресурс; Основи стійкого розвитку, 2005). Він передбачає суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя, зокрема і в освітянській. Розвиток освіти в цілях досягнення сталого розвитку суспільства обговорюється у всьому світі на рівні глав держав і урядів, у рамках різних міжнародних і міжурядових організацій та робочих груп, неурядових організацій тощо. Саміт у Йоганнесбурзі (вересень, 2002) запропонував розглядати освіту у сфері сталого розвитку як один із основних пріоритетів діяльності світової спільноти. У «Порядку денному на XXI століття» (документ, в якому оформлені прийняті конференцією в Ріо-де-Жанейро (1992) рішення та рекомендації) є розділ, присвячений освіті в інтересах сталого розвитку, де освіта трактується як найважливіший та незамінний інструмент забезпечення сталого розвитку. Актуальність проблем формування та реалізації концепції сталого розвитку в Україні гостро ставить питання про поліпшення екологічної освіти і виховання. Вся державна система управління охороною довкілля відчуває потребу у кваліфікованих фахівцях, які швидко сприймають нові вимоги еколого-економічної політики, здатні компенсувати екологічну неосвіченість керівників різного рівня та ефективно вирішувати сучасні екологічні проблеми. Саме тому при професійній підготовці фахівців-екологів необхідним є залучення студентів до активних дій зі збереження довкілля (Білявський, 2006; Добровольський, 2009). Мета цієї статті полягає в окресленні та характеристиці найбільш ефективних форм екопросвітницької роботи зі студентами, що спрямовані як на формування інформативного компоненту екологічної культури, так і на становлення її діяльної складової. Ефективність процесу виховання у вищому навчальному закладі залежить від ряду чинників. Одним із них є оптимальний підбір форм узгодженої взаємодії суб’єктів виховання. Останнє повинно носити цілеспрямований характер та відповідати соціальним потребам (Сопівник, 2012). Форма виховання – це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма – у якому вигляді проявляється. Зміст виховного процесу складають якості та властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями (Мойсеюк, 2007). Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що найбільш повно форми виховної роботи із молоддю, у тому числі студентською, висвітлені у працях таких вітчизняних дослідників, як І. Бех, Г. Васянович, О. Вишневський, Я. Гнутель, Т. Демянюк, К. Журба, П. Кендзьор, М. Соловей, З. Тимошенко,

226

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

П. Щербань та інші. Окрім цього, питанню оптимального вибору форм виховної роботи із дітьми та молоддю приділяється увага у посібниках із педагогіки, професійної педагогіки, педагогіки вищої школи за редакцією таких авторів, як В. Жигірь, О. Чернєга, М. Фіцула, І. Зайченко (Сопівник, 2012). Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей. За кількістю охоплених процесом виховання осіб форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5–7 до 25–40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об’єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості – це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь тощо) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо). Порівняння ефективності різних форм виховання свідчить, що перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов (Мойсеюк, 2007; Довідник з виховної роботи зі студентами, 2014). У залежності від обраних методів виховного впливу К. О. Журба (Журба, 2008) поділяє форми організації виховання на: вербальні (інформування, збори, лекції, конференції, «круглі столи»); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, ігри); наочні (організація музеїв, галерей, виставок, кінолекторії). В. Жигірь, О. Чернєга (Жигірь, 2012) за домінуючими засобами впливу на окремі сфери особистості (когнітивна, емоційна та діяльнісно-практична), поділяють форми виховної роботи на: - властиві когнітивному компоненту (інформаційні години з підготовкою доповідей, виховні години, присвячені суспільним професійним святам, диспути і дискусії на загальні та професійні теми, конференції та олімпіади, зустрічі з відомими і авторитетними людьми, екскурсії, інтелектуальні ігри та вікторини); - відповідні емоційно-моральному компоненту (відвідування театрів, виставкових залів, концертів, проведення тематичних вечорів, проведення фестивалів і конкурсів, організація клубних зустрічей за інтересами, організація подорожей, туристичних походів); - адекватні діяльнісно-практичному компоненту (предметні олімпіади і конкурси професійної майстерності, різні види практик (ознайомчі, навчальні, виробничі), заняття в наукових гуртках і професійних студіях, конкурси і

227

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

виставки студентських наукових праць, спортивні змагання і турніри, робота спортивних секцій, суботники, благоустрій території, проведення суспільних і професійних свят. Отже, охарактеризуємо найбільш ефективні форми екопросвітницької роботи зі студентами. 1. Екологічний проект – це завершена та належним чином оформлена розробка з екологічної тематики; це може бути робота біологічного, фізичного, хімічного, чи навіть математичного напрямку, в якій пропонуються науково обґрунтовані конкретні дії, спрямовані на розв’язання конкретних екологічних проблем. Обґрунтування дій повинно бути науковим. Екологічний проект може бути присвячений вивченню будь-якої екологічної проблеми. Слід зазначити, що екологічні проекти повинні містити наукові результати; вони повинні бути практичними, дослідницькими (лабораторні або польові дослідження) роботами. Тема екологічного проекту може бути присвячена вивченню властивостей довкілля, впливу на нього різних факторів, охороні довкілля, збереженню і відновленню природних екосистем чи їх окремих складових тощо. 2. Екологічна толока – екологічні акції різного спрямування. Вони можуть бути епізодичними (розчищення берегів водойми під час літної практики, екологічні суботники, що «прив’язані» до екологічного свята) або постійними. Щорічними стали всеукраїнські акції «Первоцвіт», «До чистих джерел». Для проведення екологічної толоки слід максимально конкретно визначити екологічну проблему, мету своїх дій, аналіз своїх можливостей для реального досягнення своєї мети. Важливо, щоб учасники акції були обізнані в правових аспектах даної проблеми. Потужна інформаційна робота - одна з найважливіших складових успішної акції. 3. Екологічні ігри – одна з найефективніших форм екологічного виховання. У них розв’язують і реалізують цілий ряд різних проблем комплексного навчання та виховання. Ігри спрямовані на розвиток різних видів діяльності особистості: фізичної, психічної, інтелектуальної. Залежно від мети, ігри можуть бути різноманітними: імітаційними, на увагу і спостережливість, на швидкість реакції і координацію рухів, для розвитку творчих здібностей тощо. За характером пізнавальної діяльності студентів розрізняють репродуктивні, проблемно-пошукові та творчі ігри. Їх доцільно об’єднувати в три основні групи: динамічні, або рухливі, інтелектуальні та духовно-естетичні. Динамічні ігри сприяють фізичному розвиткові, інтелектуальні розвивають мислення, духовно-естетичні розкривають внутрішній світ особистості, її емоційно-творчу сферу. 4. Брейн-сторм (мозковий штурм) – форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення та має на меті розробку ідей і підходів до вирішення певної проблеми, але не їх оцінку. На дошці або на великому аркуші паперу пишуть питання, щодо якого проводиться мозковий штурм, а всі висловлені думки записують нижче. У штурмі беруть участь усі,

228

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

і чим вище його темп, тим краще, тому що найоригінальніші та найсміливіші думки виникають, коли немає паузи. Є також правила мозкового штурму: не пояснювати свої думки і не захищати їх; не обговорювати та не критикувати ідеї інших. Оцінка та аналіз – це частина аналітичної роботи, яку можна провести пізніше. 5. Проведення студентських олімпіад, конкурсів, конференцій щодо актуальних питань екології як науки та проблем збереження довкілля; проведення «круглих столів» з екологічної тематики – «круглі столи» зазвичай збирають молодих людей, які не обмежуються власною думкою в пошуках істини. Тему визначають заздалегідь. Учасники демонструють свої знання з визначеної теми й перспективи її розвитку. «Круглі столи» сприяють розширенню кругозору, формуванню наукового світогляду, загальнолюдських і національних цінностей. 6. Екологічні екскурсії (виїзні заняття, студентський туризм) – їх проводять з різною метою і в різних біогеоценозах (у лісі, парку, на луках, біля боліт і озер), а також на промислових і сільськогосподарських підприємствах, у заповідних об’єктах тощо. Об’єктами вивчення при цьому є рослинний і тваринний світ, абіотичні умови природного середовища, природоохоронна та виробнича діяльність людини. Під час екскурсії студенти спостерігають за об’єктами і явищами, аналізують їх, роблять висновки й узагальнення. Кожна екскурсія планується заздалегідь. Студентський туризм – це масова або групова форма виховання, яка передбачає пересування студентів до місць, вартих уваги, за межами їх повсякденного середовища перебування. У залежності від цілі, що ставиться перед туристичною експедицією, розрізняють рекреаційний, оздоровчий, спортивний, діловий, пізнавальний (екскурсійний) туризм тощо. Рекреаційний, оздоровчий і спортивний туризм додають сил, покращують нервове і психічне здоров’я. Діловий і пізнавальний туризм – сприяють формуванню професійної компетентності, національної самосвідомості, патріотизму, інших моральних якостей. Екологічний туризм сфокусований на відвідування відносно недоторканих антропогенною дією природних територій. Під час екологічних туристичних походів у студентів формується екологічна культура, бережне ставлення до природи, організаційні навички і практичне мислення. Ці якості розвиваються в результаті того, що студенти самостійно, під наглядом викладача або за його активної участі, планують туристичний похід, поетапно реалізують його на практиці, враховуючи безліч важливих деталей та виконуючи різні види організаційних робіт (розробка маршруту, підбір місць зупинок і відпочинку, продовольче забезпечення учасників експедиції тощо) (Сопівник, 2012). 7. Екологічні фестивалі мають за мету формування екологічної культури молоді, підвищення рівня зацікавленості до вивчення природничих дисциплін, залучення молоді до активної природоохоронної роботи, активізація

229

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

молодіжного екологічного руху, сприяння розвитку творчих здібностей молоді. До програми фестивалів можуть входити такі заходи: конкурс творчих студентських робіт на різну екологічну тематику, конкурс-виставка екологічного плакату, фотовиставки за визначеними тематиками, конкурс екологічних спектаклів (театральна композиція), конкурс екологічної моди тощо (Довідник з виховної роботи зі студентами, 2014).

230

Розділ 8. Освіта в екології: синтез науки та креативу. Аналіз найбільш ефективних форм виховної роботи...

Список використаних джерел

Білявський Г. О. Основи екології: теорія та практикум. Навч. посіб. / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. – К. : Лібра, 2006. – 368 с. Добровольський В. В. Основи екології: Навчальний посібник / В. В. Добровольський. – Миколаїв : Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – 252 с. Довідник з виховної роботи зі студентами / В. І. Тернопільська, Т. В. Коломієць, І. О. Піонтківська. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 264 с. Жигірь В. І. Професійна педагогіка: Навчальний посібник / В. І. Жигірь, О. А. Чернєга / За ред. М. В. Вачевського. – К. : ТОВ «Кондор», 2012. – 336 с. Журба К. О. Форми організації виховання / К. О. Журба // Енциклопедія освіти / акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 967. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: навчальний посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К., 2007. – 656 с. Нєпєіна Г. В. Ідеологія сталого розвитку як запорука майбутнього цивілізації / Г. В. Нєпєіна // Міжнародна науково-практична конференція «Ольвійський форум 2010: Стратегії України в геополітичному просторі». Тези. Т. 9. 11-15 червня 2010. Ялта, Крим, Україна. – Миколаїв : ЧДУ імені П. Могили, 2010. – С. 24–26. Основи стійкого розвитку: Навчальний посібник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. – 654 с. Сопівник Р. В. Формування лідерських якостей студентів аграрних випщих навчальних закладів / Р. В. Сопівник // Збірник наукових праць. Випуск 12. Розділ 1. Педагогіка. 2012. – С. 139–143. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64 Сталий (збалансований) розвиток України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cd.greenpack.in.ua/zbalansovanyy-stalyy-rozvytok-ukrany/

231

Наукове видання

Матеріали VI Наукових читань пам’яті Сергія Таращука 12-13 квітня 2019 р. (українською та російською мовами) Відповідальна за випуск Г. В. Коломієць Комп’ютерне верстання: П. О. Свистельников Дизайн обкладинки: П. О. Свистельников Формат 60х841/16. Умов. друк. арк. 18,9. Тираж 100 пр. Зам. № 7/19 Видавець та виготівник ФОП Торубара В. В. вул. Наваринська 5-17, м. Миколаїв, 54001 тел. +38 (0512) 37-81-28, +38 (067) 800-70-70 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4626 від 09.10.2013